Агропромисловий комплекс України

Відповідальні завдання постають перед Міністерством промисловості щодо забезпечення сільськогосподарського виробництва мінеральними добривами. Якщо сільське господарство не буде забезпечуватися добривами та іншими хімічними засобами, то з економічної точки зору підприєм-ства хімічної промисловості стають непотрібними Україні. Наприклад, в зоні Полісся без добрив вигідніше взагалі не сіяти. Але ж допустити цього ніяк не можна. Не можна і закрити хімічні заводи, бо люди, які на них працюють, залишаться без роботи. У підсумку суспільству належить виявляти увагу до всіх галузей сільського господарства, до питань технічного переозброєння АПК.

Загрозливим є стан оплати праці на селі. Якщо в 1990 році за рівнем середньомісячної заробітної плати працівни-ки сільськогосподарських підприємств перебували на рівні середньої оплати по народному господарству (94%), то в 1996 р. вона становила всього 49%. За рівнем оплати праці сільське господарство займає 23 місце серед 25 головних галузей народного господарства [7, 78]. Проте тривалий час таке “самопоїдання” природних і трудових ресурсів продовжуватися не може. Далі – катастрофа. Правда, слід зазначити, що катастрофа стосується переважно товарного виробника. Сільське господарство, як специфічна галузь, у вигляді натурального виробництва і за цих умов не зникне.

Ключове місце сільського господарства у народногосподарському комплексі обумовлює потребу негайного розв’язання проблеми узгодження цін і прибутковості підприємств аграрної сфери. Йдеться про необхідність внесення серйозної корекції в економічний механізм. Його функціонування, на жаль, не вирішує питання фінансового забезпечення комплексу.

Сільське господарство належить до консервативної сфери діяльності. І це має об’єктивне пояснення. Галузь просто не може оперативно відгукуватися на зміни цінової чи фінансової ситуації, як це, скажімо, відбувається на ринку цінних паперів. Зважаючи на це, у всьому світі сіль-ське господарство підтримується державою. Це робиться по-різному. У США на підтримку вирощування лише пшениці застосовується близько 20 різних дотацій та субсидій.

Досвід більшості країн ринкової економіки показує, що товар іде до вищої ціни. При низьких цінах на продукцію сільського господарства значна кількість необхідних товарів (трактори, комбайни, добрива тощо) до землі ніколи не прийдуть, технічне переозброєння галузі не відбудеться.

Вихід із становища, яке склалося в АПК, вбачається насамперед в удосконаленні економічного механізму господарювання, уведення для сільськогосподарських товаровиробників нехай і жорстких, але певних “правил гри”, які забезпечували б для тих, хто нормально працює, хоча б мінімум умов простого відтворення.

Треба зменшити фактичний податковий прес на товаровиробника завдяки уведенню основного податку на землю й на прибуток. Потрібно, щоб економічний механізм для АПК був системний, постійний і відомий хоча б на кілька років. Необхідно також уточнити наявні програмні документи з питань соціального розвитку села і життєзабезпечення сіль-ського населення, визначити джерела фінансування програм, їх конкретних виконавців і строки реалізації. На особливу увагу заслуговує продовольче та інше забезпечення пенсіонерів і решти категорій не зайнятого в аграрному виробництві сільського населення з урахуванням можливостей розвитку фермерства та інших форм приватног підприємництва на селі.

Слід забезпечити товаровиробнику своєчасність виплат за реалізовану продукцію, зробити реструктуризацію його боргів, що усуне бартерні відносини. Кожному товаровиробнику варто постійно й чітко підраховувати витрати свого виробництва і знати, що в ринкових умовах доцільно виробляти тільки те, що можна вигідно продати.

Потрібно усвідомити, що в ринковому середовищі мають функціонувати усі складові економіки, в тому числі ринок паперів та ринок землі. Тому твердження окремих по-літичних лідерів про те, що ми за ринкову економіку, але проти ринку землі, виглядають досить дивно.

Земля має бути включена в ринкові відносини послідовно. Передусім, слід визначати її вартість і будувати земельні відносини тільки через вартісне зіставлення. За всю історію, іншого методу, як зіставлення в грошовому вираженні будь-яких відносин, в тому числі земельних, не знайдено.

 

 

Основною формою територіального зосередження сільськогосподарського виробництва і засобом розв’язання питань його планової територіальної організації є аграрно-територіальні комплекси (АТК). Під АТК слід розуміти певну систему територіальних формувань сільськогосподарських підприємств, для яких характерно порівняно стійке поєднання галузей і вироблюваних продуктів у виробничо-територіальних типах господарств, що склалося на основі найновіших технологічних процесів і раціональних виробничих зв’язків. АТК є результатом розвитку територіального поділу сільськогосподарської праці, для якого характерні переважно горизонтальні виробничі зв’язки.

В Україні сформувався АПК республіки – важлива функціональна ланка всього народногосподарського комплексу України. Це другий після індустріального виробництва структурний підрозділ господарства України. На галузі, що входять до АПК республіки (включаючи забезпечення його засобами виробництва), припадає близько 40% валового суспільного продукту, майже чверть основних виробничих фондів і чисельності зайнятих працівників.

Наступною проблемою аграрної реформи є активна інтеграція товаровиробника, переробних підприємств і торгівлі. Це дасть можливість обминути всілякі посередницькі накрутки банківських і торговельних систем, своєчасно забезпечувати всі ланки виробничого процесу коштами, вийти зі своєю продукцією на зовнішній ринок. Важливим є створення ринкової інфраструктури: бірж, торгових будинків, брокерських і дилерських контор, земельного банку. Ці установи повинні терміново замінити зруйновану систему збуту сільськогосподарської продукції та постачання матеріально-технічних засобів.

Якщо Верховна Рада, Президент і Уряд України вживуть необхідних заходів по пріоритетному розвитку АПК республіки, то вже в найближчі роки буде створено всі необхідні передумови для активізації кардинальних змін у продуктивних силах інших галузей матеріального виробництва, бо у всі часи село було і залишається однією з головних сил, яка забезпечує економічний суверенітет нашої держави.

 

 

Географічна енциклопедія України. І том. – Київ: Українська Радянська Енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1989.

Географія Української РСР / за редакцією М. Д. Пісту-на і Є. Й. Шиповича. – Київ: Вища школа, 1982.

Заставний Ф. Д. Географія України. – Львів: Світ, 1994.

Марчук Є. К. Село – опора української економіки // Економіка АПК. – 2005. – №11.

Паламарчук М. М. Экономическая география Украинской ССР. – Киев: Радянська школа, 1977.

Прейгер Д. Сільське господарство України: вчора, сьогодні, завтра // Економіка України. – 1993. – №12.

Розміщення продуктивних сил України / за редакцією Є. П. Качана. – Київ: Вища школа, 1997.

Саблук П. Агропромисловий комплекс: проблеми розвитку // Урядовий кур’єр. – 19 грудня 2005. – №190.

Сафін О. Планування в сільському господарстві у нових економічних умовах // Економіка України. – 1993. – №9..

Соціально-економічна географія України / за редак-цією О. І. Шаблія. – Львів: Світ, 1994.

Статистичний щорічник України за 2005 рік. – Київ: Техніка, 1996.

Шпичак О. М. Економічні проблеми АПК України в умовах формування ринкових відносин // Вісник аграрної науки. – 1997. – №9.

 

 

Динаміка виробництва сільськогосподарської продукції в Україні

 

 

Посівні площі сільськогосподарських культур (тис. га)

 

 

 

 

Валовий збір технічних культур, картоплі та овочів (тис. т) 

 

 

 

Поголів’я продуктивної худоби (на 1 січня) (тис. голів)