Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Вплив політики та ідеології на дослідження столипінської аграрної реформи в Україні

Предмет: 
Тип работы: 
Стаття
К-во страниц: 
11
Язык: 
Українська
Оценка: 
Вплив політики та ідеології на дослідження столипінської аграрної реформи в Україні
 
Ю. В. Крайсвітня
 
У статті аналізується вплив ідеологічного та політичного факторів на дослідження столипінської аграрної реформи.
Ключові слова: історіографія, ідеологія, політика, столипінсь- ка аграрна реформа, тоталітаризм.
Тривалий період вітчизняна наукова спільнота змушена була працювати у суворих рамках, визначених спочатку імперсько-російською, а згодом тоталітарною радянською системою. Чітка регламентація наукових тем і напрямів, цензурний тиск, обмежений доступ до джерел, ідеологічні шаблони їхнього трактування спричинили певне спотворення історичної дійсності. Ця розвідка має на меті виявити вплив політичної кон’юнктури на проблематику, зміст, рівень і об’єктивність дослідження вітчизняної аграрної історії початку ХХ ст., у тому числі й столипінської аграрної реформи.
Тема неодноразово привертала до себе увагу дослідників. Висновок Д. Багалія, що «за ідеологічну основу старої української історичної школи слугував не соціально-економічний, а національний момент» [1, 295], повною мірою засвідчує скрутне становище української науки на початку ХХ ст. та суттєвий вплив на її розвиток політичного та ідеологічного факторів (національні утиски, заборона української мови, відсутність національних державних інституцій) і пояснює, чому українські дослідники зосередились на двох напрямах досліджень – національному та державницькому.
З огляду на обрану тему, варте уваги колективне дослідження «Радянська історіографія», в якому зроблено спробу неупередженого розгляду історіографії радянської доби та її характерних рис: розгляд історичних явищ, зокрема й реформи П. Столипіна у контексті класової боротьби; ізоляція від світового історіографічного простору, високий ступінь політизації, монологізм і монополізм стосовно історичної правди тощо. Крім того, акцентовано увагу на важливій проблемі – взаємовідносинах радянської історичної науки з владою: «Історична наука, як і інші галузі гуманітарного знання, розглядалася передусім як інструмент державної політики» [2, 8].
Особлива увага дослідників була прикута і до питання негативного впливу культу особи на науку. Автори цих розвідок намагалися прослідкувати згубні наслідки сталінізму й ідеологічного диктату для розвитку історичної галузі пізнання, які привели до формування спотвореної й однобічної структури історіографічного процесу, з якої виключалися усі явища, що не вписувалися у жорсткі межі ленінсько-сталінських концепцій [3]. Порівняльний аналіз проблематики та підходів до аналізу аграрної історії України в радянську добу і на сучасному етапі здійснила Н. Темірова [4]. Зокрема історик відзначила суттєвий вплив ідеологічного фактору на тематику досліджень у СРСР. Своєю чергою, О. Реєнт зазначив, що радянській історіографії через заангажованість не вдалося висвітлити й обґрунтувати низку важливих питань аграрної історії [5].
Політика провокувала підвищену увагу до столипінської аграрної реформи ще під час її реалізації. Цей факт підтверджує аналіз публікацій того періоду, левова частка яких має відверто політичне забарвлення. Історик В. Гер’є саме в політичному факторі вбачав одну з причин критики столипінської аграрної програми деякими авторами, сучасниками реформи. На думку вченого, критики часто керувалися не стільки економічною чи історичною доцільністю урядових ініціатив, скільки антиурядовими настроями та боротьбою за владу [6].
Упродовж 1920-х рр. увага до реформи була зумовлена, передусім, аграрною політикою радянської влади. Необхідність відбудови, зруйнованого громадянською війною, сільського господарства, запровадження нової економічної політики активізували інтерес до досвіду аграрного реформування, зокрема й столипінського. Саме в цей період з’явилися перші праці, де продемонстровано спроби комплексної оцінки й осмислення перетворень, що відбулися в аграрній сфері протягом 1906-1917 рр. Аналіз публіцистичних і наукових студій 1920-х рр., присвячених питанням аграрної історії початку ХХ ст., засвідчує їхню неоднорідність за формою і змістом. Це пояснюється тим, що офіційно утверджувана «ідеологічна правда» лише починала впроваджуватися на той час.
З другої половини 1920-х рр. відбувається поступове посилення ідеологічного тиску на українську історичну науку, що спричинило еміграцію частини вітчизняних дослідників. На межі 1920-30-х рр. також відбулися зміни в суспільно-політичній сфері країни – поступове посилення цензури та контролю за тематикою досліджень. Головними критеріями відбору історичних наукових кадрів стали політична надійність і соціальне походження, а не професіоналізм. Ці фактори зумовили дослідження соціально-економічної й аграрної історії з позицій класової боротьби, формаційного підходу, а також негативних оцінок усіх досоціалістичних систем. Початок ХХ ст. асоціювався з добою, що безпосередньо передувала перемозі соціалістичної революції, а тому всі події мали «прив’язку» до революційного руху, який за будь-яких умов неодмінно мав увінчатися перемогою більшовиків [7].
Із середини 1930-х рр. обов’язковою вимогою до наукових розвідок були посилання на праці основоположників марксизму та на ленінські роботи, які підтверджували б ідеологічну вивіреність позицій автора. У цей період був значно обмежений доступ учених до документальних матеріалів, що негативно вплинуло на якість наукових робіт. Поступово із книг і статей зник науковий апарат, а посилання на джерела, насамперед архівні, використовувалися надзвичайно рідко. Новий «ленінський етап історичної науки» висував перед «більшовицькими істориками» нові завдання, які полягали не в об’єктивному висвітленні минулого, а в обґрунтуванні політики радянського режиму та ідеологічному вихованні трудящих [8].
Зміна офіційного ідеологічного курсу не оминула вивчення аграрної історії початку ХХ ст. Згортання НЕПу і перехід до суцільної колективізації зумовив послаблення інтересу до столипінської реформи, адже мета колективізації була діаметрально протилежною створенню продуктивних господарств фермерського типу. Висвітлення цієї проблеми в науковій літературі продовжилося, але з інших позицій. Ленінські твердження щодо провалу столипінського аграрного курсу були посилені ідейними настановами сталінського короткого курсу «Історії
CAPTCHA на основе изображений