Онковіруси

 

1. Поняття про віруси та їх таксономію

2. Поняття і класифікація онковірусів

3. Механізм дії і характерні особливості онковірусів

Список використаної літератури

 

 

Віруси – дрібні неклітинні частки, які складаються з нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) і білкової оболонки. Є внутрішньоклітинними паразитами, розмножуючись тільки в живих клітинах, вони використовують їхній ферментативний апарат і переключають клітину на синтез зрілих вірусних часток – віріонів. Поширені всюди, викликають хвороби рослин, тварин і людини. Здоровий людський організм реагує на віруси шляхом створення антивірусного протеїну, інтерферону, що не допускає поширення інфекції на сусідні клітини.

У процесі вивчення природи вірусів, після відкриття їх Д. І. Івановським (1892) формувалися уявлення про віруси як про дрібні організми. Епітет “фільтрівний” згодом був відкинутий, тому що стали відомі фільтрівні форми або стадії звичайних бактерій, а потім і фільтрівні види бактерій. Найбільш правдоподібною є гіпотеза про те, що віруси походять з “утікача” нуклеїнової кислоти, тобто нуклеїнової кислоти, що набула спроможність реплікуватись незалежно від тієї клітини, із якої виникла смердота, хоча при цьому передбачається, що така ДНК реплікується з використанням структур цієї або іншої клітин.

На підставі дослідів фільтрації через градуйовані лінійні фільтри були визначені розміри вірусів. Виявилося, що розмір найдрібніших із них становив 20-30 нанометрів, а найбільших – 300-400 нанометрів.

У процесі подальшої еволюції у вірусів змінювалася більше форма, аніж хімічна будова. Таким чином, віруси, ймовірно, походять від клітинних організмів, і їх не варто розглядати, як примітивних попередників клітинних організмів.

Розміри вірусів коливаються від 20 до 300 нм. У середньому віруси в 50 разів менші за бактерій. Їх не можливо побачити у оптичний мікроскоп, тому що їх розмір менший за довжину світлової хвилі.

Віруси складаються з різноманітних компонентів:

серцевина – генетичний матеріал (ДНК або РНК). Генетичний апарат вірусу несе інформацію про декілька типів білку, що необхідні для утворення нового вірусу: ген, що кодує обернену транскриптазу й інші.

білкова оболонка, що називають каспидом. Оболонка часто побудована з ідентичних повторюваних субодиниць – капсомерів. Капсомери утворюють структури з високою симетрією.

додаткова ліпопротеїдна оболонка, утворена з плазматичної мембрани клітини-хазяїна. Зустрічається тільки в порівняно великих вірусів (грип, герпес). Цілком сформована інфекційна частка називається віріоном.

Віруси класифікуються за серцевиною: ті що містять ДНК і ті що містять РНК – (ретро) віруси.

За структурою капсомерів. Ізометричні (кубічні), спіральні, змішані.

По наявності або відсутності додаткової ліпопротеїдной оболонки

По клітинах-хазяїнах

Найбільш вживана в теперішній час класифікація вірусів запропонована лауреатом Нобелівської премії Девідом Балтимором. Вона побудована на типі нуклеїнової кислоти, що використовується вірусом для переносу спадкового матеріалу, та на тому, яким шляхом відбувається її експресія. Варто зазначити, що така класифікація не віддзеркалює філогенетичні зв'язки між видами вірусів, тому що віруси, згідно з загальноприйнятим зараз поглядом, мають механізми походження, відмінні від усіх інших організмів.

На відміну від клітинних організмів, генетична інформація яких зберігається у вигляді дволанцюгової ДНК, геном віруса може зберігатись як у вигляді дво-, так одноланцюгової нуклеїнової кислоти. При цьому цією кислотою може бути не обов'язково ДНК, але і РНК, матрична форма якої (м-РНК) використовується в клітинах як проміжний продукт при трансляції генетичної інформації в процесі синтезу протеїнів. РНК-геноми вірусів можуть бути закодовані в двох протилежних напрямках: або гени розташовані в напрямку від 5-кінця молекули до 3-кінця (позитивний напрямок, або +полярність), аналогічно напрямку розташування генів в м-РНК в клітинах, або гени вірусного геному розташовані в протилежному напрямку (негативний напрямок, або -полярність).

Таксономія вірусів в основних рисах схожа на таксономію клітинних організмів. Таксономічні категорії, що використовуються в класифікації вірусів, є такими (в дужках наведені суфікси для утворення латинських назв):

ряд (-virales)

родина (-viridae)

підродина (-virinae)

рід (-virus)

вид

Однак у номенклатурі вірусів є і деякі особливості, що відрізняють її від номенклатури клітинних організмів. По-перше, назви не тільки видів і родів, але також рядів і родин пишуться курсивом; по-друге, на відміну від класичної ліннеєвської номенклатури, назви вірусів не є біномінальними (тобто утвореними з назви роду та епітету виду – докладніше див. в статті «Біологічна класифікація»). Зазвичай назви вірусів утворюються в формі [Хвороба]-вірус.

Загалом на теперішній час описано близько 80 родин, в які входять приблизно 4000 окремих видів вірусів. Розподіл родин на ряди розпочався нещодавно, і проходить повільно; на теперішній час (2005 рік) виділено та описано діагностичні ознаки тільки трьох рядів, і більшість описаних родин є некласифікованими.

 

 

На сьогодні науці часу відомо декілька вірусів, які відповідальні за виникнення близько 15% всіх пухлин людини. У тварин багато злоякісних новоутворень мають вірусну етіологію. Значна частина онкогенних вірусів належить до сімейства ретровірусів, геном яких представлений одноланцюжковою РНК. Після проникнення вірусу в клітину на матриці вірусної РНК при участі зворотної транскриптази утворюється дволанцюжкова ДНК – це провірус, який вбудовується в ДНК клітину-хазяїна. Інколи вбудований провірус потім звільняється, захоплюючи суміжну ділянку клітинної ДНК клітини-хазяїна. Якщо така