Народна медицина

Народна медицина не випадково притягує все більше уваги, як із сторони спеціалістів (медиків, психологів, етнографів), так і всіх, кого цікавлять “нетрадиційні”, (насправді традиційні), методи діагностики і лікування. Сконцентрований у народній медицині багатовіковий досвід, знання про суть людської природи, допомагають нам подивитися на себе з “забутої сторони”, побачити у знахарстві не тільки містику, але й корисні ідеї. Паралельне існування наукової і знахарської медицини привело до розвитку, здавалося б, непримиренних протистоянь між ними, як і в інших галузях науки: астрономії і астрології, хімії і алхімії, психології і парапсихології і т. д. Не дивлячись на те, що народна медицина має ті ж методи лікування, що і офіційна: масаж, бальнеологія, гомеопатія, рефлексотерапія, гіпноз і навіювання – вони до цього часу протистоять один одному, вважаючи народну медицину, парамедициною, альтернативною медициною.

Нетрадиційна медицина – це знання та практичні методи народної медицини, які мають певного автора.

Лікар з народної і нетрадиційної медицини (спеціальність офіційно визнана в Україні в 1997 р.) – це спеціаліст з вищою медичною освітою, який має юридичне право надавати первинну багатопрофільну медико-соціальну допомогу населенню із застосуванням методів народної і нетрадиційної медицини.

Народна медицина – це сума всіх знань і практичних методів (як тих, що можливо пояснити, так і тих, що пояснити неможливо), які застосовуються для діагностики, попередження і усунення порушень фізичної, психічної та соціальної рівноваги і які опираються винятково на практичний досвід і спостереження, що передаються із покоління в покоління як в усній, так і в письмовій формі.

Народний цілитель – людина, яка, на думку свого суспільства, знає способи надання медичної допомоги з використанням рослин, речовин тваринного і мінерального походження та деякі інші методи, що мають в своїй основі соціальні, культурні та релігійні витоки, а також знання, уявлення і вірування, що визнаються членами цього суспільства і стосуються фізичного та соціального благополуччя, причин хвороб і недуг.

Народні методи лікування є базою становлення наукової медицини. Як сучасні літературознавці збирають по крупинках досвід народних цілителів, так і медичні працівники в своїй діяльності не можуть більше зловживати досвідом “босоногих лікарів”, знахарів і костоправів. Ще в давні часи люди ішли лікуватися до знахарів, чаклунів, ворожбитів, різних травників. І колись, так і тепер є такі хвороби, які під силу вилікувати народними методами.

Сьогодні відчутно змінюється ставлення людей до надбань народної і нетрадиційної медицини (НіНМ). Це спичинив ріст числа алергічних та інших ускладнень від прийому сучасних фармацевтичних препаратів і, водночас, наукові докази високої ефективності цілого ряду методів та засобів НіНМ з характерним для них більш природним впливом на організм.

Відповідаючи на вимоги сьогодення, Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) констатувала, що численні надбання НіНМ, як складові цілісного медичного знання людства, мають позитивний вплив на стан здоров'я, та що з метою оздоровлення і лікування до них звертаються майже 80% населення світу. Тому ВООЗ заохочує і підтримує країни в їх діяльності з виявлення і впровадження цих методів у медичну практику.

Україна відноситься до країн, в яких НіНМ не тільки легально співіснує з офіційною медициною, про що свідчить, зокрема, стаття 74 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», де вказано, що «як виняток за спеціальним дозволом Міністерства охорони здоров'я України або уповноваженого ним органу охорони здоров'я особам без спеціальної освіти дозволяється діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини», але й вони дедалі більше інтегруються, підтвердженням чого є включення в офіційний «Перелік лікарських посад у закладах охорони здоров'я посади «лікар з народної і нетрадиційної медицини».

Центром управління діяльністю в галузі НіНМ в Україні є Комітет з НіНМ Міністерства охорони здоров'я (МОЗ) України, створений відповідно до Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо врегулювання діяльності в сфері народної і нетрадиційної медицини» від 31. 07. 98 р. за № 823/98 спеціальним наказом МОЗ України від 04. 12. 98р. за № 343.

Комітет є єдиним в Україні хтб має право видавати особам без спеціальної освіти спеціальний дозвіл на медичну діяльність в галузі НіНМ. Він також є головною установою Міністерства з проведення експертизи, атестації осіб, які мають спеціальні дозволи, займаються медичною діяльністю в галузі НіНМ за ліцензіями МОЗ України.

Частина повноважень в цій сфері делегована Українській асоціації народної медицини, яка, зокрема, проводить експертизу цілительсь-ких здібностей осіб, що виявили бажання займатися медичною діяльністю в галузі НіНМ.

Господарська діяльність з медичної практики всіх суб'єктів господарювання, що зареєстровані в установленому законом порядку, незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, підлягає ліцензуванню.

Ліцензія па здійснення медичної практики – документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіанта на провадження зазначеного в ньому виду діяльності з медичної практики протягом визначеного терміну та за умови виконання ним Ліцензійних умов.

Ліцензійні умови регламентуються ст. 8 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Постановою Кабінету Міністрів України від 14. 11. 2000 р. № 1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування» та спільним наказом МОЗ України і Держкомітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16. 02. 2001р. №38/63 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з переробки донорської крові та її компонентів,