Адаптація до пенсійного періоду життя

Основним показником адаптації до виходу на пенсію є прийняття старіння за нормальне явище, а вихід на пенсію – за заслужений відпочинок після багатьох років праці. Мірою адаптації до пенсійного періоду є активність та уміння заповнити свій вільний час.

Активність повинна бути відповідною до можливостей людини: якщо вона надмірна, це свідчить, швидше, про погане пристосування, відображаючи потребу людини показати, що вона ще до сих пір молода. Хороша адаптація ґрунтується на реальному розумінні свого становища, на пристосуванні способу життя та планів до умов, які змінились.

Існує закономірність, що люди, які перед виходом на пенсію мали широкі та живі інтереси поза своєю професією, улюблені заняття, на які їм завжди не вистачало часу, краще пристосовуються до особистої свободи.

Вплив на життя людини багатьох подій, які відбуваються в пізній дорослості, залежить великою мірою від того смислу, який вона вкладає в ці події. Наприклад, хтось може вважати вихід на пенсію сигналом кінця своєї корисності як продуктивного працівника чи безповоротної втрати головної частини власної ідентичності – як водія вантажівки, дантиста, танцівниці чи керівника корпорації. Але для людини, яка ненавидить свою роботу на заводі чи фабриці протягом останніх тридцяти років, пенсія може означати і дещо інше. Для такої людини вихід на пенсію може бути звільненням від стомливої і нудної роботи та необхідності підкорятися начальству. (Одним із факторів адаптації виходу на пенсію є ненависть до своєї роботи.)

Задоволеність життям та успішність пристосування до нього у пізній дорослості залежать від багатьох факторів. Але така задоволеність незначною мірою залежить від віку. Найважливішим фактором вважається здоров'я. Гроші, соціальне і сімейне становище, житлові умови, рівень спілкування з оточенням і навіть можливість безоплатно користуватися транспортними засобами також є важливими факторами, від яких залежить, чи задоволена людина похилого віку життям чи ні. Прогнози людини на майбутнє в ранні періоди дорослості також впливають на задоволеність життям в період пізньої дорослості. Більшість учених схильні вважати, що розвиток людини продовжується все життя, і тому розглядають пристосування до старіння як розвиток більш ранніх стилів життя особистості.

Людина краще пристосовується до життя пенсіонера, якщо вона підготовлена до виходу на пенсію. Виділяють три частини підготовки до виходу на пенсію:

«скидання обертів» – з віком люди починають звільнятися від ряду трудових обов'язків чи звужувати сферу відповідальності, щоб уникнути різкого спаду активності при виході на пенсію;

планування – люди ретельно планують своє майбутнє життя на пенсії;

життя в очікуванні пенсії – людьми оволодівають турботи про закінчення працездатного віку і оформлення пенсії, і вони намагаються уявити собі, яким буде їхнє «вільне» життя.

Для більшості людей батьківські обов'язки – якщо, звичайно, вони у них були – припиняються у пізній дорослості. Здебільшого, старі подружні пари повідомляють про більшу задоволеність шлюбом після того, як їхні дорослі діти починають жити окремо. Спочатку можуть виникати певні труднощі, тому що, коли не відволікають ні діти, ні робота, людям необхідно заново вчитися жити удвох. Але більшість пар, які виростили дітей і зберегли шлюб, стверджують, що відчувають менше напруження і більше почуття задоволеності та гармонії.

Онуки часто є однією з найбільших радостей у цей період. Ряд досліджень продемонстрували, що у багатьох дідусів і бабусь виникають міцні стосунки з онуками. Вони є результатом регулярних контактів, в основі яких – близькість, любов.

У цілому вихід на пенсію легше переноситься жінками, ніж чоловіками. Це пояснюється тим, що жінки у своїй основній масі займаються професійною діяльністю з чисто економічних причин, а не для задоволення потреб самореалізації. Вихід на пенсію жінок, обтяжених домашніми обов’язками, веденням господарства, вихованням дітей, сприймається ними як серйозне полегшення і задоволення. Вихід на пенсію розцінюється як катастрофа жінками, які відмовились від сімейного щастя заради кар’єри. Такі жінки після виходу на песію зазвичай розвиваютьрізні види діяльності соціального чи релігійного напрямку, вони декларують своє нібито повне задоволення від добре виконаних обов’язків. Особливо важко доводиться жінкам, які, вийшовши на пенсію, стикаються з тим, що їхній вільний час нікому не потрібний, що вони самотні, бо всі родичі померли, а ті, хто живий, не проявляють до них цікавості.

Чоловіки гірше пристосовуються до виходу на пенсію, оскільки вони більше “вростають у професійну роботу, відсуваючи на майбутнє реалізацію сімейних та соціальних ролей”. Це також пов’язано почуттям втрати авторитету у власній сім’ї у зв’язку із зменшенням доходів.

Важливим фактором пристосування до старості є існування захоплень, хоббі, наявність друзів поза професійним колом. Відсутність дружньої компаніє в поєднанні з невмінням включитися в сімейне життя, призводить до того, що старі люди залишаються самотніми.

Геронтологи вважають, що якщо людина змінюється постійно протягом життя, то також бажано, щоб змінювалася виконувана нею робота, що дозволило б їй краще пристосуватися один до одного.

 

 

Альнеревич В. Социальная геронтология. – Ростов-на-Дону, 1997.

Теорії і методи соціальної роботи: підр. для студ. ВНЗ / за ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. – К. : Академвидав, 2005.

Тюптя Л. І., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика: навч. пос. – К. : Знання, 2008.