Деонтологія як розділ етики

Деонтологія (від грецьк. deon (deontos) – потрібне, необхідне + logos – поняття, вчення) – це система загальних знань про науку, практику, вимоги до професійних та особистих якостей працівника, систему формування цих якостей.

У широкому розумінні деонтологія – розділ етичної теорії, в якому розглядаються проблеми обов'язку, моральних вимог і нормативів. Термін застосував Бентам, який вживав його для визначення вчення про мораль у цілому. Пізніше деонтологію почали відрізняти від етичної аксіології (від грецьк ахіа – цінність + logos) – теорії добра та зла, моральних цінностей взагалі. Загальна деонтологія вивчає узагальнені принципи поведінки, її форми, моральні та суспільні ідеали.

У більш вузькому значенні деонтологією називають професійну етику медиків, яка ставить за мету підвищення ефективності лікування за допомогою заходів психотерапії, дотримання лікарського етикету тощо.

Однак сьогодні у медицині в поняття «деонтологія» вкладають принципово інший зміст. Насамперед, деонтологія розуміється як вчення про обов’язок, наука про моральний, естетичний та інтелектуальний вигляд людини, яка присвятила себе турботі про здоров'я інших, про те, які повинні бути взаємини між медиками, хворими та їх родичами, а також між колегами в медичному колективі і цілих установах, які беруть участь у боротьбі за життя і здоров'я людей.

Існує певний внутрішній зв'язок деонтології з етикою, і це зрозуміло, тому що обов’язок, справедливість, совість і честь, уявлення про добро і зло, нарешті, щастя і сенс життя є етичними категоріями. П. А. Гольбах визначав етику як науку про відносини між людьми і обов'язки, які випливають з цих відносин. Отже, етика являє собою один з напрямків виховання, тісно пов'язаноий з деонтологією, її цілями і практичною їх реалізацією.

Певні деонтологічні норми і правила, звичайно, властиві й іншим професіям, але важко знайти такий вид діяльності людини, як медицина, де лікар, у буквальному значенні слова, «тримає в руках» життя і смерть людини і пов'язаний з її особистістю духовними, моральними уявленнями, відносинами в родині і суспільстві.

Відомий хірург-онколог Н. Н. Петров писав: «Основне завдання всякої медичної деонтології полягає в тому, щоб постійно нагадувати медичним працівникам, що медицина повинна служити користі хворих людей, а не хворі люди – користі медицини. На перший погляд, такі нагадування просто зайві – настільки справа ясна сама собою. Однак досвід показує, що подібні нагадування важливі не тільки в медицині, але й у всіх галузях людської діяльності, тому що будь-які фахівці занадто легко і часто переоцінюють роль своєї спеціальності, забуваючи тих, кому вона повинна служити».

Деонтологія – не лише наука про професійний обов'язок медичних працівників щодо хворого, його родичів та колег по роботі, це ще й комплекс дій, спрямованих на одужання хворого, а також поведінка медичної сестри в конкретній ситуації.

Медична деонтологія – це:

вчення про моральні взаємовідносини між медперсоналом і суспільством;

вчення про принципи поведінки медичного персоналу, яке направлене на підвищення ефективності лікування;

система норм моральної поведінки медичного персоналу по відношенню до хворих.

Безумовно, деонтологія не може дати рецептів для різних ситуацій, що виникають у медичній практиці, адже кожен пацієнт – це особистість з певним ставленням до хвороби і медичного персоналу.

Принципи і вимоги деонтології розповсюджуються на роботу всього медичного персоналу, тому для медицини існує більш широке поняття «медична деонтологія», тобто практичне втілення морально-етичних принципів у діяльності лікарів, середнього і молодшого медичного персоналу, що мають бути спрямовані на створення максимально сприятливих умов для ефективного лікування пацієнтів.

До сфери лікарської деонтології належать питання, пов’язані з лікувальною тактикою, взаємовідносинами лікаря і хворого, з поняттям про лікарську таємницю, колегіальністю лікарів тощо.

На сьогодні найновіші досягнення медичної науки і техніки змушують дещо по-іншому розглядати традиційні норми медичної деонтології. Старий ланцюжок «лікар-пацієнт» замінюється новим «лікар-прилад-пацієнт», а потреба самого пацієнта у чуйному та уважному ставленні лікаря, у його доброму слові, що вселяє надію, не зменшилась, – про це лікар повинен завжди пам’ятати. Технологічний прогрес у медицині не повинен відсувати на другий план особистість пацієнта. Медицина була і завжди буде медициною особистості, медициною для людини з її складним світоглядом.

Певні зміни деонтологічного характеру несе в собі спеціалізація сучасної медицини. При наявності багатьох вузьких спеціальностей відповідальність за хворого лягає на багатьох спеціалістів, які його досліджують і лікують. Процес спеціалізації в медицині при все більш зростаючому рівні сучасних технологій може викликати у частини лікарів недооцінку питань психотерапії.

Актуальна проблема деонтології – ятрогенія. Нерідко бувають випадки, коли лікарське слово негативно впливає на хворого, таке явище отримало назву ятрогенна дія (від грецьк. jatros – «лікар» і gennao – «виробляю»). Причини ятрогенних захворювань різноманітні: необережні зауваження лікаря, обізнаність хворого про результати лабораторних досліджень тощо.

Щоб запобігти ятрогенного впливу на хворого, лікарі повинні чітко знати основні положення медичної деонтології:

лікар повинен бути уважним, стриманим і доброзичливим.

чинити лікувальний вплив на хворого.

поважати хворого, як людину, але бути принциповим і вимагати від нього поваги до себе, пунктуального виконання призначень, бути чесною людиною у своїй роботі, завжди мати мужність визнавати свої помилки та повідомляти про них.

Важливою проблемою сучасної деонтології є відмова деяких хворих від лікування. Багато хворих з хронічними захворюваннями знають про можливі ускладнення від того чи іншого препарату, тому намагаються ухилятися від призначеної терапії. Різноманітні фобії, пов’язані зі страхом побічної дії препарату, алергії тощо призводять до того, що хворі не виконують призначений лікарем режим лікування, не вживають потрібні ліки або вживають нерегулярно, в інших дозах, а в результаті – розвиток стійкості мікроорганізмів до ліків, зниження ефективності лікування.

 

 

Грандо А. А. Врачебная этика и медицинская деонтология. – К. : Вища школа, 1982.

Деонтология в медицине / под ред. Б. В. Петровского. – М. : Медицина, 1988.

Кодекс медицинской деонтологии. – К. : Дух и литература, 1998.

Матвєєв В. Ф. Основи медичної психології, етики і деонтології. – К. : Медицина, 1994.