Вибори, їх сутність та види. Виборчі системи та їх типи. Виборчі системи в Україні

 

Вступ

1. Вибори, їх сутність та види

2. Виборчі системи та їх типи. Виборчі системи в Україні

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Виборчі системи суттєво впливають на політичне життя суспільства. Тому врахування особливостей взаємодії виборчих та політичних систем може стати вагомим інструментом державотворення в руках законодавця. Починаючи з кінця 1980-х років, у результаті розпаду комуністичної системи актуалізується вивчення виборчих систем. Формується потужна база досліджень електоральних процесів, широко застосовуються математичні засоби для аналізу результатів виборів, критично осмислюються висловлені раніше припущення щодо закономірностей впливу виборчих систем на політичні системи.

Вибори та виборча сиcтема – головні чинники стабілізації, легітимації влади та політичної системи країни. Тому ми маємо запропонувати такий спосіб, щоб до влади прийшли найпрофесійніші, найвідповідальніші, найздібніші й патріотичні люди.

Стабільність в державі настане тільки за виконанням двох обов’язкових умов – правильний вибір виборчої ситеми, та, відповідно за допомогою цієї системи, сформовані дієві стабільні політичні партії, які відстоювали загальнонаціональні інтереси.

Для України вивчення виборчих систем сьогодні особливо актуальне. За два десятиліття незалежності українське виборче законодавство вирізнялося розмаїттям: у 1994 р. було застосовано мажоритарну виборчу систему абсолютної більшості, у 1998 та 2002 рр. – змішану виборчу систему, під час парламентських виборів 2006 р. – пропорційну модель. Це, з одного боку, надає цікавий матеріал для дослідження й порівняння, а з іншого – свідчить про брак наукового осмислення виборчого законодавства і виборчої практики.

 

 

Під політичним вибором розуміють змістовний аспект політичного рішення, суть якого полягає у виборі, принаймні, з двох варіантів. Поняття вибору становить протилежність призначенню, де не існує альтернативи. Вибір політичний детермінований цілями, інтересами і різними міркуваннями суб’єкта рішення. Загалом при виборі особистість використовує систему правил, що має назву стратегія, програма або план розв’язання завдань. Чим складніша стратегія, тим більших розумових зусиль вона вимагає. Однак завдання стратегії ще не означає, що суб’єкт буде її використовувати при виборі – радше застосує ту стратегію, тактичні прийоми якої стали для нього певними стереотипами.

Зазвичай вибір супроводжується ризиком, котрий визначають як різницю між очікуваним виграшем і програшем. Вибір політичний можна роглядати і як один із способів інституювання державної влади, творення інститутів, установ влади. Притаманний він насамперед республіканській формі влади, де існує визначений законом порядок. Найпоширеніший вибір політичний – це акт голосування на виборах як певна процедура згоди або незгоди на передання влади представникам. Вибір політичний – це шлях формування певних керівних інститутів державної влади, політичний партій, громадсько-політичних об’єднань, вибір представників на різні організовані заходи, а також вибір глав держав, суб’єктів регіональної, локальної та місцевої влади. Вибір політичний має вотумний характер. Це індикатор довір’я, толеранції або негоції до існуючої системи влади.

Вибори є невід’ємним атрибутом демократичного суспільства, адже саме шляхом виборів у ньому відбувається відтворення та легітимація владних інститутів (на відміну від престолонаслідування, узурпації, кооптації, призначення). Вибори і демократія нерозривні, їх неможливо розділити або абстрагуватися один від одного. Ми також можемо сміливо стверджувати і те, що вибори є умовою становлення демократії, її ключовим індикатором і певною мірою її результатом – відповідно, лише за умови демократичного режиму вибори перетворюються на правдиве право і можливість громадян обирати напрямок суспільного розвитку і тих, кому вони довірять цей напрямок реалізовувати. Навіть елементарна демократія передбачає, що політичні рішення (у тому числі й щодо того, хто має керувати державою) приймаються більшістю голосів, а кожен громадянин має рівну кількість голосів для прийняття рішень. “Вибори, – писав Г. Алмонд, – належать до тих небагатьох демократичних механізмів, які дають змогу висловлювати різноманітні інтереси шляхом опускання бюлетенів, і через агрегацію цих голосів нація може прийняти колективне рішення, яке стосується її майбутніх лідерів та державного курсу. ” Крім того, вибори є важливим знаряддям формування нового політичного менталітету. Ось чому вибори вважаються одним з головних інститутів демократії.

За предметом обрання розрізняють президентські, парламентські, місцеві (муніципальні) вибори, за типом обрання – бувають прямі та непрямі (опосередковані) вибори. З огляду на причини їх проведення вибори можуть бути черговими та позачерговими, додатковими та проміжними, залежно від їх результатів – дійсними чи недійсними, а щодо значимості – звичайними, вирішальними та установчими.

Прямі вибори. Процедура формування якогось представницького органу чи обрання посадової особи, згідно з якою виборці подають свої голоси безпосередньо за кандидатів на виборну посаду або за партійний список. Прямі вибори є одним з принципів демократичних виборчого процесу.

Непрямі (опосередковані) вибори. Процедура формування якогось представницького органу чи обрання посадової особи, згідно з якою виборці, на відміну від прямих виборів, подають свої голоси не безпосередньо за кандидатів на виборну посаду, а за виборців другого ступеня, котрі й проводять остаточне обрання від імені виборців. Так президента США обирає спеціальна інституція – Колегія виборщиків, подібним чином обирають і верхню палату парламенту Індії. Коли на пост президента у США балотуються більше, ніж два кандидата, як це було на виборах 1992 р. (Дж. Буш, Б. Клінтон, Р. Перо), виникає реальна загроза, що жоден із них не отримає