Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Україні

Відповідно до Постанови Верховної Ради «Про порядок набуття чинності Закону Української РСР «Про цінні папери і фондову біржу», Закон введено в дію з 1 січня 1992 року. Кабінету Міністрів було доручено визначити порядок випуску і обігу векселів; відповідні доручення були дані Міністерству фінансів і Національному банку України. Майже одночасно, з інтервалом в один місяць, були прийняті нормативні акти вищеназваних органів, де висловлюється пропозиція про необхідність використання Положення про переказний і простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 року № 104/1341 

Ця пропозиція була підтверджена Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 року «Про застосування векселів у господарському обороті України» . Постановою вводився вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року, при цьому Кабінету Міністрів України і Національному банку було доручено вжити всіх необхідних заходів для повноцінного використання векселів в господарському обізі.

Спеціальним листом Національного банку України від 25. 02. 93 р. № 22001/85 до установ банків було надіслано Положення про переказний і простий векселі, яке по суті дослівно відтворювало текст Положення про переказний і простий вексель, затвердженого ЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1937 року . У свою чергу Положення 1937 року знаходиться у тісному взаємозв'язку з основними положеннями Женевсь-кого Одноманітного вексельного закону 1930 року. Тим самим, законодавець дотримувався певної послідовності (спадковості) у системі вексельного законодавства, здійсненої шляхом прямої імплантації норм міжнародного права у національне законодавство. Крім того, одночасно з вищезгаданим документом, Національним банком України був затверджений Порядок проведення банками операцій з векселями від 25. 02. 93 р., який забезпечував створення механізму використання векселя як знаряддя кредитування і як платіжного засобу . Застосування цих двох нормативних актів значно розширювало можливості правового регулювання вексельного обігу.

Одночасно із створенням нормативної бази, регулюючої вексельний обіг, були видані нормативні акти, покликані активізувати вексельний обіг. З цією метою був виданий 17. 05. 93 р. Декрет Кабінету Міністрів № 52-93 «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” .

Нині цей Декрет втратив силу у зв'язку з прийняттям 15 вересня 1995 року Закону України «Про операції з даваль-ницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» .

Велике значення для ефективності використання векселя має швидкість і реальність виконання вексельних зобов'язань. Ці питання регулюються ст. 34 Закону України «Про нотаріат», прийнятого 2 вересня 1993 року . Дана стаття передбачає як один з видів нотаріальних дій, що здійснюються в нотаріальних конторах, опротестування векселів. У ст. 92 цього ж Закону викладено перелік можливих видів протестів: протест про неоплату, неакцепт або недатування акцепту. Порядок внесення протестів здійснюється відповідно до законодавства України про простий і переказний векселі. Конкретизація вищезгаданих питань знайшла своє відображення в Інструкції «Про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердже-ної наказом Міністерства юстиції України від 14. 06. 94 р. №18/5 . (На сьогодні вже діє Указ Президента України “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” № 932\98 від 23. 08. 98, яким встановленно, що векселі, опротестовані нотаріусами в установленому законом порядку, є виконавчими документами).

Таким чином, до середини 1994 року загалом було завершено створення нормативної бази вексельного обігу. Однак його механізм запустити так і не вдалося. Цьому було немало причин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

Початком другого періоду розвитку вексельного законодавства, на наш погляд, потрібно вважати Указ Президента України від 14. 09. 94 р. № 530 «Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України» . Цим Указом як засіб оформлення взаємної заборгованості суб'єктів підприєм-ницької діяльності був введений звичайний товарний вексель. З метою роз'яснення положень Указу Національний банк України затвердив Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями від 22. 09. 94 р. № 193 , який містить чотири блоки цієї процедури, а саме:

1) оформлення і облік платіжних документів;

2) проведення заліку взаємної заборгованості;

3) вексельне оформлення простроченої заборгованості;

4) подальші операції з векселями.

Однак цілу низку організаційно-технічних питань не було з’ясовано, і Національний банк України 30. 09. 94 р. спрямував роз'яснення № 17217/640 «Про роботу установ банків в Україні в зв'язку з оформленням заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України векселями» .

Указ Президента України від 14. 09. 94 р. № 530 передбачав рефінансування Національним банком України облікових і позикових операцій з векселями, які здійснюються комерційними банками. Роз'яснення з кредитування комер-ційних банків за операціями, пов'язаними з вексельним обігом, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 5 грудня 1994 року № 203, передбачали проведен-ня рефінансування або шляхом прийняття векселів під заставу або шляхом їх переобліку.

З метою корекції термінів проведення взаємного заліку і оформлення простроченої заборгованості векселями у бік їх подовження, необхідні зміни внесені Указом Президента України від 14. 10. 94 р. «Про оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи і про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів» .

У міру наближення терміну платежу за векселями, знову були спрямовані «Роз'яснення