Інфляційні процеси в Україні

Залежність України від постачання енергоносіїв ззовні підвищується внаслідок поглиблення дефіциту власних енергетичних ресурсів. На 1 жовтня 1995 р. зниження виробництва основних паливно-енергетичних ресурсів в Україні проти відповідного періоду 1994 р. становило: електроенергії-8, 0%, нафти, включаючи газовий конденсат, – 5, 8%, вугілля-7, 7%.  

Домінування в українській промисловості великих підприємств монопольного типу, які переважно відносяться до галузі важкої промисловості, не дозволило створити сприятливих умов для розвитку механізму конкуренції, що є необхідною умовою функціонування економічних суб’єктів в ринкових умовах.  

Однією з причин інфляції витрат в українській економіці є деформація господарського механізму, яка призводить до зменшення обсягів виробництва і неефективних витрат. В основі чинників інфляції витрат виробництва лежить взаємозв'язок витрат і цін. Чинником інфляції витрат є також підвищення цін на продукцію економічних суб'єктів у відповідь на збільшення ставок податків, що рівнозначне збільшенню витрат виробництва. Скорочення дотацій житлово-комунальному господарству викликає зростання цін і тарифів на оплату житла і комунальних послуг. Це, у свою чергу, призводить до вимог підвищення заробітної плати і пов'язаних з нею соціальних виплат. Протягом 1992-1993 рр. інфляція витрат здійснила особливо суттєвий вплив на українську економіку у вигляді спіралі «заробітна плата – ціни». Розглянемо такий приклад генерації інфляції витрат. Якщо в економіці відбувається загальне підвищення цін, стає неминучим зниження реальних доходів великих груп населення. Щоб зберегти їх рівень, необхідно збільшувати грошові доходи (заробітну плату), а це призводить до зростання витрат виробництва (або витрат бюджету). Як наслідок, зростає собівартість продукції підприємств, що веде до підвищення цін на товари. Подорожчання товарів та послуг знову робить необхідним перегляд ставок заробітної плати. Розкручується інфляційна спіраль «заробітна плата – ціни».

 

 

Одна з причин того, що Україна опинилася в умовах макроекономічної розбалансованості й фінансової нестабільності – відкрита інфляція, що має як історичне коріння, яке залишилося у спадок від багаторічного існування тоталітаризму, так і серйозні прорахунки під час здійснення ринкових перетворень.

Відсутність досвіду у приборканні інфляції призвела до того, що вона почала загрожувати не лише розвиткові економіки, а й в окремих випадках існуванню самої державності.

Причину безуспішності боротьби з інфляцією треба шукати не так у різних малоефективних антиінфляційних моделях, як у базовому стані її реалізації – передусім у початковому стані систем і передумовах реформ, в адекватності існуючих моделей об’єктивним передумовам та інтересам більшості громадян.

Для того, щоб антиінфляційна програма ефективно працювала, необхідно забезпечити регульованість і соціальність економіки, а це, у свою чергу, вимагає, по-перше, розвивати, а не пригнічувати мотиви до продуктивної і висококваліфікованої праці, підтримувати нововведення і легальне підприємництво; по-друге, сприяти зосередженню капіталу і кваліфікованої праці у тих галузях і підприємствах, які мають найважливіше значення і забезпечують економічну незалежність нашої держави, сприяти розвитку галузей і підприємств, які досягли високого рівня науково-технічного прогресу і вже найближчим часом зможуть збільшити обсяг виробництва, вийти зі своєю продукцією на світовий ринок і забезпечити значні валютні надходження, які можуть суттєво поліпшити функціонально-територіальну структуру господарського комплексу України й модернізацію базових галузей промисловості; по-третє, забезпечити соціальну справедливість і гарантувати працівникові дохід, пропорційний якості й кількості затраченої праці; по-четверте, розвивати справжнє народовладдя, яке створює передумови для підтримання цих змін знизу та для успішної боротьби з бюрократизмом і корупцією нагорі.  

Формуючи антиінфляційну економічну програму, треба врахувати різноманітність і взаємозалежність усіх чинників, що породжують інфляцію, адже тільки тоді можна реально оцінити масштаби дії і впливу антиінфляційної програми на строки стабілізації, темпи економічного зростання та формування структури і пропорції економіки. Антиінфляційна програма повинна бути адекватною сучасному періоду, а отже, гнучкою і повинна коригуватися відповідно до тих змін, які відбуваються в економіці на певних етапах її розвитку. Всі окремі пункти антиінфляційної програми мають логічно доповнювати один одного і діяти скоординовано й синхронно.

Протидіяти інфляції лише засобами жорсткої монетарної політики, пов’язаної з обмеженням зростання грошової маси, кредитів, зарплати, а в кінцевому підсумку – платоспроможного попиту, не можна, бо за таких умов підприємства начинають надавати перевагу скороченню обсягів виробництва, не відмовляючись при цьому від підвищення цін на свою продукцію.

Отже, основою антиінфляційної програми повинні стати пріоритетні завдання тактики і стратегії виходу України з економічної кризи, а це:

1. Радикальна аграрна реформа, яка передбачатиме передачу землі в приватну власність селянам (за чисто символічну платню) із наданням їм можливості використовувати будь-які форми ведення сільгоспвиробництва. Сільське господарство, як відомо, найбільше постраждало від інфляції і водночас його найменше зачіпили будь-які позитивні зміни. Для швидкого виходу з кризи необхідна поява малих і великих ефективних господарств, а це можливо тільки за умовою вирішення основного питання аграрної реформи – приватної власності на землю.

2. Ефективна інвестиційна політика. Державні інвестиції повинні бути спрямовані на розвиток найважливіших галузей, особлива увага має зосередитися на паливно-енергетичному комплексі, адже від нього найбільшою мірою залежить ефективність функціонування всього господарства України. Проекти енергозбереження, пошуково-розвідувальних робіт, нових розробок покладів газу, нафти, вугілля повинні фінансуватись першочергово. Крім державних інвестицій, треба активно