Характеристика електроенергетики, визначення територіальної структури на території України та на обласному рівні

 

Україна – молода суверенна держава, яка здобувши державну незалежність, розв’язує надзвичайно важливе питання – створення стабільної та дієвої економіки, здатної забезпечити гідний рівень життя громадянам країни. З цією метою в Україні здійснює перехід до ринкової економіки, яка передбачає подолання створених у минулому економічних, політичних, психологічних стереотипів і впровадження новітніх, демократичних методів та способів господарювання.

Сучасна ситуація в економіці України потребує розвитку таких кардинальних взаємопов’язаних проблем, як вихід із кризи, перехід до ринкових форм та методів господарювання. Вирішення цих проблем пов’язане з ефективним залученням і використанням значних матеріальних, людських та фінансових ресурсів на національному, регіональному та локальному рівні.

Формування соціально орієнтованої економіки вимагає вирішення стратегічного завдання створення в Україні потужної електроенергетики для забезпечення нормальної життєдіяльності її населення, відновлення й збереження його здоров’я, розвитку експорту вітчизняної продукції.

За кількістю зайнятих та за обсягом валової продукції електроенергетика належить до найбільш важливіших галузей господарства більшості країн світу, в тому числі й України.

Об’єктом дослідження виступає одна з галузей промисловості – електроенергетики, адже продукція постійного попиту, яка є фактором життєзабезпечення їхнього здоров’я, а в економічному стані – постійне джерело надходження коштів до бюджету.

Мета роботи.

Електроенергетика України – потенційна пріоритетна галузь нашої країни, розвиток якої спроможний відродити економічний занепад і забезпечити належний рівень життя українського народу. Саме тому метою виконання даної курсової роботи є здійснення характеристики електроенергетики, визначення територіальної структури на території України та на обласному рівні, аналіз стану на державному та обласних рівнях, кількісна та якісна оцінка показників даної галузі на 2000-2001 роки.

  

 

Електроенергетика – капіталомістка складова частина паливно-енергетичного комплексу будь-якої каїн, його базова галузь. Їй належить провідна роль у розвитку науково-технічного прогресу. У багатьох країнах світу її розвиток фінансується за рахунок державних коштів. У низці країн основна частина електроенергетичних потужностей належить державі (Франція, Великобританія, Італія, тощо), у США та Японії – приватним компаніям, а в інших змішаним компаніям із більшим або меншим контролем держави (ФРН, Іспанія). За обсягом виробництва електроенергії перше місце у світі належить США. 75 % світового виробітку електроенергії припадає на США, Росію, Японію, Китай, Канаду, Німеччину, Францію, Великобританію, Бразилію, та. Електроенергія виробляється здебільшого за рахунок не відновлюваних джерел – вугілля, афти, природного газу, тощо. Відновлюваним джерелом енергії є гідроенергетика. Потенційні запаси гідроресурсів на землі визначаються на 3750 млн.кВт. щоправда, економічний гідропотенціал планети використовується лише на 17 %. Особливо великі гідроенергетичні ресурси зосереджені у Південній Америці, Південно-Східній Азії, Африці, хоча освоєні вони недостатньо. У Західній Європі гідроресурси використовуються на 80 %.

Розвиток електроенергетики базується на використанні різноманітних енергетичних ресурсів, причому більша частина електричної енергії виробляється з невідновних паливних ресурсів (вугілля, нафтопродуктів, природного газу, урану, тощо). Таким чином значення палива для економіки будь-якої держави величезне: без нього неможливий виробничий процес, робота промисловості, сільського господарства й транспорту. Як галузь, електроенергетика включає виробництво електроенергії на теплових, гідравлічних та атомних електростанціях, окремі котельні та інші господарські об’єкти.

Отже, основне завдання електроенергетики – виробництво і транспортування електричної енергії до споживача.

 

 

Електроенергетикою називають галузь важкої промисловості, що забезпечує електрифікацію народного господарства й побутові потреби на основі раціонального виробництва й розподілу електроенергії. Зародившись наприкінці ХІХ ст., як наслідок науково-технічного прогресу людства, електроенергетика досить швидко зайняла провідні позиції в енергетичному комплексі народного господарств всіх країн стала одним з визначальних факторі зростання продуктивності праці в усіх без винятку галузях, однією з основних передумов ефективного розміщення продуктивних сил.

Виступаючи в ролі основного компоненту матеріального виробництва, електроенергетика в свою чергу залежить від рівня розвитку інших галузей народногосподарського комплексу країн. Мова йде не тільки про галузі паливної промисловості, так і про спеціальні галузі обробної промисловості. Насамперед машинобудування, що обслуговують електроенергетику (електротехнічне машинобудування, електротехнічна промисловість тощо).

Паливно енергетичний комплекс (ПЕК) складна міжгалузева система видобутку й виробництва палива та енергії, їхнього транспортування, розподілу й використання. До його складу входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, торфова, сланцева), та електроенергетика, тісно пов’яза з усіма галузями народного господарств.

Основними первинними джерелами енергії у сучасному світі є нафта, вугілля, природний газ, гідроенергія, а також швидко зростає значення атомної енергія. Частка решти джерел (дрова, торф, енергія сонця, вітру, геотермальна енергія тощо) у загальному енергоспоживанні становить лише кілька відсотків. Щоправда в окремих країнах вони мають істотне значення для енергопостачання: наприклад, у Фінляндії – дрова, в Ісландії – гарячі термальні джерела.

Структура паливно-енергетичного балансу світу: нафта – 40 %, природний газ – 2,3, вугілля – 31, інші види палива – 1, атомна енергія – 2, гідроенергія – 3%.

На економічно розвинуті країни й країни, що розвиваються, припадає приблизно 540 млрд т.у.п., 2/3 з них становить вугілля й менше 1/3 нафтогазове паливо. Переважна частина запасів твердого органічного палива розташована на території промислово розвинутих каїн, а ресурси нафти й гідроенергії – передусім у країнах, що розвиваються. Природний газ поділяється рівномірно.

Від розвитку паливно-енергетичного комплексу залежать темпи, масштаби техніко-економічні показник виробництва промисловості, сільського господарства, транспорту. Освоєння паливно-енергетичного