Характеристика основних напрямків діагностики здоров’я за прямими показниками

 

1. Види діагностики рівня здоров’я людини

2. Характеристика основних напрямків діагностики здоров’я за прямими показниками

Список використаної літератури

 

 

Здоров'я, як найбільш повноцінне вираження життя, являє собою єдність структури й функції. Взаємодії в організмі, при яких всі тканини, органи й системи залежать один від одного, відбуваються завдяки інтеграційним закономірностям.

Можна виділити приблизно 12 інтеграційних систем (серцевосудинна, лімфатична, нервова, кісткова, м'язова, ендокринна, покрив тіла, дихальна, травна, сечовидільна, імунна, жіноча та чоловіча репродуктивні системи), які забезпечують контроль над виконанням багатьох комплексних функцій. Погіршення або відмова органів, що не забезпечують життя й фізичне здоров'я, приводить до зниження якості життя і її активності. Однак при цілеспрямованих діях подібні структурні вади можуть бути компенсовані, що допоможе забезпечити активне життя, якістю не нижче, ніж у цілком здорових людей.

Для того щоб зберегти й зміцнити здоров'я людей, тобто керувати ним, необхідно зібрати інформацію, як про умови формування, так і про кінцевий результат їхньої реалізації – конкретних показниках, що характеризують стан здоров'я індивіда або популяції.

Вибір діагностичної моделі залежить від мети досліджень, тобто стан однієї й тієї ж самої людини можливо вивчити за допомогою різних методик. При цьому головним буде не симптоматика, а тлумачення й об'єднання в одне ціле діагностичних результатів при остаточному формуванні заключних висновків про стан організму. У зв'язку із цим розрізняють три типи діагностичних моделей:

1. Нозологічна діагностика.

2. Донозологічна діагностика здоров'я за функціональними показниками.

3. Діагностика здоров'я за прямими показниками.

В основі діагностики здоров'я лежить нозологічний підхід до розпізнання різних фізіологічних станів або хвороб. Але такий підхід подає інформацію про оцінку здоров'я – «здоровий» «хворий». Кожна людина, навіть абсолютно здорова «почасти хвора», оскільки в її організмі приховано протікають якінебудь патологічні процеси, які не відображаються на життєвій активності. Але при цьому невідомо, яку ціну організм платить за підтримки працездатності на належному рівні, а іноді й вище його. Але ж, структура здоров'я ґрунтується на стабільності гомеостазу, а ступінь її залежить від рівня адаптивності й саморегуляції організму.

 

Донозологічна діагностика здоров'я за функціональними показниками ґрунтується на вивченні роботи механізмів адаптації. У процесі адаптації підвищується стійкість організму до впливу різних факторів (у тому числі й несприятливих), що дає можливість його функціонуванню в неадекватних умовах навколишнього середовища. Рівень функціонування, що змінюється й напруга регуляторних механізмів може бути охарактеризований як:

нормальні адаптаційні реакції;

напруга механізмів адаптації (короткочасна або нестійка адаптація) ;

перенапруга й розлад у роботі механізмів адаптації.

Наступна донозологічна модель діагностики здоров'я за прямими показниками має два різновиди:

визначення біологічного віку;

за резервами біоенергетики.

Визначення рівня здоров'я за показниками біологічного віку. Результати досліджень свідчать, що вагоме значення при характеристиці здоров'я людини має оцінка його біологічного віку. На відміну від нозологічної оцінки стану організму, біологічний вік дозволяє оцінити ступінь його старіння («вікового зношування»), тобто характеризує відповідність дійсного біологічного віку людини її календарному віку (КВ).

Для визначення біологічного (функціонального) віку запропоновані різні методики його оцінки, відмінні один від одного за своєю складністю й інформативністю. Більш складні й відповідно інформативні методи визначають використання сучасної медичної апаратури. А варіанти, які ґрунтуються на загальнодоступних показниках і вимірах – більш прийняті для масових досліджень і не менш інформативні.

Учені – валеологи стверджують, що діагностика здоров'я повинна бути комплексною, що включає й суб'єктивну оцінку особистості, і об'єктивну оцінку стану життєздатності. Тому складовою частиною показника біологічного віку є індекс самооцінки здоров'я (СОЗ). В. П. Войтенко (1991) розроблено спеціальну анкету, що містить 29 питань. Як об'єктивна основа для судження про вірогідність запропонованих питань використаний комплекс клінікофізіологічних показників.

Проведене велике дослідження в Київському інституті геронтології АМН України показало, достовірний взаємозв'язок з індексом СОЗ має місце як стосовно загальноклінічних показників (артеріальний тиск, життєва ємність легенів), так і стосовно параметрів, що характеризують старіння (акомодація кришталика, гострота слуху, маса тіла). Тому індекс СОЗ, як самостійна характеристика життєздатності разом з календарним віком (КВ) являють собою повну інформацію для оцінки числа хронічних захворювань, наявних у індивіда.

Визначення рівня здоров'я за резервами біоенергет ики. Цей метод спрямований на вивчення рівня фізичного (соматичного) здоров'я. Фізичне здоров'я людини відбиває динамічний стан організму, що визначається резервами біоенергетики і є основою виконання індивідом соціальних і біологічних функцій. Його еквівалентом є фізичний стан (ФС) людини. Вітчизняними вченими здійснений множинний кореляційний і регресійний аналіз із метою визначення провідних факторів, що визначають структуру фізичного стану. Отримані результати показали, що для оцінки ФС, а разом з ним і фізичним здоров'ям, вагоме значення мають показники фізичної працездатності, функціональні можливості сердечносудинної системи й вік. А показники фізичного розвитку в дорослих набувають підлеглого значення.

Найбільш точну кількість фізичного здоров'я можна визначити за максимальною аеробною здатністю організму, тобто за показником максимального споживання кисню (МСК). У спеціальній літературі описані різні методи визначення МСК.

Однак тести максимального й субмаксимального навантаження не рекомендується застосовувати, тому що вони небезпечні