Попередження та лікування захворювань органів видільної системи

 

1. Будова і функції видільної системи

2. Попередження та лікування захворювань органів видільної системи

Список використаної літератури

 

 

Всі речовини, а також непотрібні й шкідливі для організму сполуки, що потрапили до нього з їжею та повітрям, надлишок води і солей безперервно надходять у кров, лімфу і міжклітинну рідину та виводяться назовні з допомогою органів дихання, травлення, сечовиділення, печінки та шкіри. Так, наприклад, солі важких металів, які випадково потрапили з їжею в кишечник, а також продукти гниття всмоктуються з кишечнику в кров і надходять до печінки, де знешкоджуються, сполучаючись із органічними речовинами, втрачають при цьому токсичність і в складі жовчі виводяться через кишечник.

Процес виділення як складова частина обміну речовин – один з головних у збереженні гомеостазу. Він забезпечує звільнення організму від непотрібних і шкідливих продуктів обміну, а також від чужорідних та отруйних речовин (алкоголь, наркотики, ліки), що надійшли ззовні.

Органами виділення є нирки, легені, шкіра, слинні залози, шлунково-кишковий тракт, печінка, підшлункова залоза.

В процесі життєдіяльності організму в тканинах здійснюється розпад білків, жирів, вуглеводів з виділенням енергії.

Кінцеві продукти обміну (продукти дисиміляції) з тканин переходять в кров, кров’ю приносяться до органів виділення і через них виводяться з організмі.

Більша частина продуктів розпаду виділяється через систему сечовивідних органів:

через легені виводяться леткі сполуки СО2, ефір (після наркозу), хлороформ, ацетон, а також пари води;

потові залози виділяють зайву воду, мінеральні солі, солі важких металів, сечовину, азот, аміак, молочну кислоту;

слинні залози – можуть виводити лікарські речовини (аспірин), а також сполуки ртуті, вісмуту, брому, йоду, сечовину;

шлункові та кишкові залози виділяють у просвіт шлунка та кишечнику алкоголь розчинений у крові, продукти обміну білків, воду та зайві мінеральні солі, а також сполуки заліза, ртуті, срібла, брому, хінін, сульфаніламіди;

в печінці знешкоджуються різні отрути, надлишки гормонів, продукти обміну гемоглобіну та білків. Вона виводить креатинін, холестерин, жовчні пігменти.

Нирки (nephreos), – парні органи (права і ліва) бобоподібної форми, розташовані з обох боків хребта в поперековій ділянці черевної порожнини (Довжина – 10-12 см, ширина – 5-6 см, маса 120-200 г).

Зовні нирки вкриті щільною сполучною оболонкою – жировою капсулою, яка міцно тримає їх у певному анатомічному положенні (при різкому схудненні – блукаюча нирка). На внутрішній увігнутій поверхні розташовуються ворота нирки, через які проходять: входять артерія та нерви, а виходять вена, лімфатичні судини, сечовід.

На розрізі нирки видно два шари: зовнішній – корковий (темніший) і внутрішній – мозковий, утворений нирковими пірамідами (по 10-15 у кожній нирці). Верхівки пірамід (збирні трубки) закруглені у вигляді сосочків, що відкриваються у ниркову миску – порожнину. Ниркова миска переходить у сечовід.

Структурною та функціональною одиницею нирки є нефрон (кожна нирка – 1 млн). Нефрони – складні мікроскопічні утвори, які починаються двостінною капсулою (Шумлянського-Боумена), всередині якої знаходиться клубочок капілярів (мальпігіїв клубочок). Між шарами капсули знаходиться порожнина, яка переходить у звивистий (первинний) сечовий каналець. Він доходить до межі кіркового і мозкового шарів нирки. На межі каналець звужується, спрямляється і в мозковому шарі утворює петлю Генне, яка повертається в кірковий шар нирки. Тут він знову стає звивистий (вторинний) і відкривається у збирну трубочку. Збирні трубки, зливаючись, утворюють загальні вивідні протоки, які проходять через мозковий шар нирки до верхівок сосочків, що виступають в порожнину миски.

Стінки канальця, так само як і кожна з двох стінок капсули, утворені одним шаром епітеліальних клітин.

На відміну від фільтрації реабсорбція протікає за рахунок активної діяльності клітин канальцевого епітелію з витратами енергії та поглинанням О2. В результаті утворюється вторинна сеча (1, 5 л). До її складу входить: сечовина, сечова кислота, аміак, сульфати, фосфати Na+, K+, CL-. Відсутні (при нормальній роботі нирок) : білки, цукор.

Нирки здійснюють свою роботу постійно. Тому і використовують багато кисню, поживних речовин, що свідчить про великі енергетичні затрати під час утворення сечі.

Регуляція процесу сечоутворення: в усіх відділах нефрона є спеціальні рецептори, які контролюють вміст води, NaCL та різних речовин у крові.

при підвищенні NaCL у крові (солона їжа) нирки утворюють більше первинної сечі з сіллю. Сіль затримує воду у канальцях нефрону, утворюється більше вторинної сечі, бо з нею має вийти зайва сіль;

при зневодненні організму: в крові підвищується концентрація солі, рецептори судин надсилають у гіпоталамус імпульси. З нього до гіпофіза та наднирникових залоз надходить сигнал про збільшення утвореного гормону. (вазопресин – антидіуретичний...). Гормон збільшує реабсорбцію води в канальцях нефрона, сечі менше і вона більш концентрована.

Надлишок води в організмі: гіпофіз виділяє менше гормону, реабсорбція зменшується і зайва вода виходить з сечею. Отже, процес сечоутворення регулюється нервовою системою і гуморальними чинниками.

Виділення сечі здійснюється рефлекторно. Сеча потрапляє у сечовий міхур, стінки його розтягуються і подразнюються рецептори слизової оболонки. По доцентрових нервах від рецепторів імпульси ідуть у крижові відділи спинного мозку, де міститься безумовно-рефлекторний центр сечовипускання. Сечовипускання у людини відбувається довільно, це пов’язано з впливом нейронів кори великого мозку. Вони