Умови ефективної діяльності та ефективної праці

 

1. Шляхи розвитку трудової діяльності

2. Професійний стрес

3. Субекстремальні і особливі умови праці

4. Працездатність і функціональні стани

5. Біоритми і ефективність трудової діяльності

6. Психологія безпеки

Основні поняття

Список використаної літератури

 

 

Протягом ХХ ст. внаслідок зміни засобів праці остання змінила параметри своєї форми і змісту, характер типового робочого навантаження, психологічної втоми і фізіологічного стомлення людини. Впровадження механізації сприяло зсуву робочого навантаження з м'язової системи на сенсомоторну, а впровадження автоматики – з сенсомоторних на когнітивні та емоційні функції.

Основою зміни змісту праці людини і зв’язаних з цим психологічних феноменів вважають соціально-історичні умови. До раннього Середньовіччя соціальні ніші представників різних суспільних шарів були суворо фіксовані. Наслідком станової ієрархії був чіткий поділ функцій управління: монарх приймав рішення, а представники всіх шарів суспільства повинні були беззаперечно їх виконувати. Будь-яке відхилення від виконання каралося. Відповідно не було підстав для внутріособистісних конфліктів – через об'єктивну відсутність у людини якого-небудь вибору. Ритми життя і діяльності сільського населення підкорялися біологічним процесам, а ремісників – логіці ручної праці і техніки. [6, c. 134]

З формуванням держави і державних органів у ранньому Середньовіччі, з появою явних і таємних політичних партій, союзів, а також приватного підприємництва, все більше число людей виявляються змушені часто приймати різні «тактичні» і «стратегічні» рішення, які впливали на їх життя і життя інших людей. У найбільш неординарних особистостей з'являється можливість кар'єрного росту, що серйозно або навіть кардинально змінює умови життя.

До початку XX ст. можливість стати професіоналом – робітником, фахівцем, службовцем передбачала проходження декількох соціальних рівнів та ієрархій службових сходів. Протягом свого життя людина кілька разів поставала перед необхідністю змінити сформовані раніше внутрішні установки.

Інформаційні і комп'ютерні технології наприкінці XX ст. і сьогодні вимагають від суб'єкта праці активності, яка відповідає не його біологічним ритмам, а, образно кажучи, швидкості процесора ЕОМ, комп'ютерних програм, необхідності приймати безліч рішень протягом дня, за які він несе матеріальну та іншу відповідальність.

 

 

Стрес (від англ. stress – «тиск, напруга») – термін, який означає велике коло станів фізичної і психічної напруги, які виникають у людини у відповідь на різноманітні екстремальні впливи (несприятливі, значні за силою, тривалістю, несподіваністю). Факторами стресу – стресорами – можуть бути як внутрішні, так і зовнішні причини: фізичні і психічні травми, інфекція, психічні (сенсорні, емоційні, когнітивні), м'язові перевантаження, різкі зміни температури і т. д. [1, c. 108]

Феномен стресу був відкритий канадським фізіологом Г. Сельє у 1936 р. для позначення неспецифічної реакції організму («загального адаптаційного синдрому») у відповідь на будь-який несприятливий вплив. Загальний адаптаційний синдром має три класичні стадії – пригнічення, мобілізація і виснаження. Пізніше, з початку 1960-1980-х рр. поняття «стрес» почало активно використовуватися психологами для опису стану людини в екстремальних умовах на фізіологічних, психологічних і поведінковому рівнях.

Залежно від виду стрессора розрізняють стрес фізіологічний і психологічний. Останній поділяється на емоційний (з'являється в ситуації загрози, небезпеки, образи і т. д.) і на інформаційний (виникає в ситуаціях інформаційних перевантажень, коли суб'єкт не справляється із завданням, не встигає приймати рішення, при високій відповідальності за наслідки рішень).

У практичному плані виділяють чотири субсиндроми стресу:

когнітивний – проявляється у вигляді зміни сприйняття і усвідомлення інформації, яка надходить до людини в екстремальній ситуації, у зміні уявлень про зовнішнє і внутрішнє середовище, зміні спрямованості мислення і т. д.

емоційно-поведінковий – полягає в емоційно-почуттєвих реакціях на екстремальні, критичні умови, ситуації тощо;

соціально-психологічний – проявляється у зміні стилю спілкування людей, які перебувають у стресогенних ситуаціях;

вегетативний – проявляється у виникненні тотальних або локальних фізіологічних стресових реакцій, які спрямовані на адаптацію, але можуть стати основою для розвитку так званих хвороб стресу. [1, c. 112]

Індивідуальні розходження у поведінці людей проявляються залежно від їх індивідуальних особливостей і від виразності стресогенних факторів. При порівняно невисокій їх екстремальності у більшості людей виникає активна стресова поведінкова і трудове реагування: збільшення швидкості реакцій, зменшення помилок і т. д. При порівняно високій екстремальності умов діяльності у більшості людей проявляються негативні форми стресового реагування, а число активно і адекватно реагуючих зменшується.

 

 

Субекстремальні умови діяльності характеризуються постійною дією екстремальних факторів, які мають високу інтенсивність і представляють реальну небезпеку. Виникаючі функціональні стани мають крайній ступінь виразності, включаються аварійні резервні можливості такої діяльності. Після такої діяльності потрібна обов'язкова реабілітація.

Функціональні стани, які виникають у суб'єктів праці в утруднених умовах, відносяться до виду функціональних станів динамічної неузгодженості. Такі стани характеризуються порушенням адекватних фізіологічних і поведінкових реакцій, невиправдано високою психофізіологічною «ціною» діяльності і приводять до порушення структури діяльності, зниженню її ефективності й надійності.

Спільним для особливих і субекстремальних умов діяльності є наявність діючих екстремальних факторів; виникнення негативних функціональних станів типу динамічної неузгодженості; високі нервово-психічні і енергетичні витрати; включення у діяльність резервних можливостей.

Від субекстремальних особливі умови діяльності відрізняються мінливістю дії екстремальних