Державний прапор України

Державний прапор – це закріплене в законодавстві офіційне полотнище держави, в якому шляхом добору певних кольорів (іноді з використанням малюнків чи написів) виражено ідеї політичного характеру. Державний прапор України – стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів: верхня смуга – синього кольору, нижня – жовтого. Співвідношення ширини прапора до його довжини – 2: 3. Державний прапор піднімається на будинках органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних і консульських представництв України, на прикордонних заставах та митницях, на засобах пересування перших осіб та дипломатичних представників і консулів України, як кормовий прапор на морських суднах України, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань тощо.

В українців національною барвою стала інтегруюча релігійна блакитно- жовта.

Після батиївського погрому на Київських землях завмерла усяка національна і державна діяльність.

Коли ж нація почала оживати, відродилась і символіка. Національна барва з’являється по всій Україні і, насамперед, у розписах церков та у церковних речах – ризах, фарбованій різьбі іконостасів. Ця барва оживає також у творах мистецтва – мініатюрах і прикрасах, у масовому виготовленні жовто – блакитних тканин, у гербах українських земель. Так герб роду Богунів мав голубий щит із золотою підковою і золотим кавалерським хрестом.

Звертає на себе увагу органічна близькість українців різних земель із національною блакитно-жовтою барвою, яка виразно виявилася за середньовіччя, коли почалась повсюдна фіксація та формалізація національної символіки. Як відомо, Київщина на цей період встановила золотого тризуба на голубому полі, Галичина – золотого лева на голубому полі. Так на землях України узаконилась однакова національна барва. Збіг досить промовистий, якщо зважити, що ці землі на той час не були об’єднані в єдиній Український державі.

Жовто-блакитна барва була настільки усвідомленою як національна українська, що узаконення Центральною Радою жовто-блакитного прапора як державного символу, яке сталось 22 березня 1918 р., не викликало ні в Україні, ні в Росії жодного сумніву, що до правомірності цього акту.

Сьогодні наш прапор майорить на вершинах Гімалаїв, Ельбрусу і Кіліманджаро, а жовто – блакитна барва, як Українська національна символіка, утвердилась на всіх материках планети.

Державний прапор як символ країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення. Особливого значення набуває використання державних прапорів при проведенні протокольних заходів, оскільки саме з прапором передусім асоціюється та чи інша держава.

В міжнародній практиці склалася особлива система правил використання державного прапора, так званий «етикет прапора». Хоча правила ці не закріплені спеціальними міжнародними договорами, їх всюди дотримуються як своєрідних звичаєвих норм. В одних країнах ці питання відображені у внутрішньому законодавстві (США, Російська Федерація), в інших – регулюються винятково звичаями (Канада).

В Україні, на жаль, часто не дотримуються правил етикету щодо прапора чи то через необізнаність з ними, чи то через звичайну недбалість. Це справляє негативний вплив на імідж держави, а в ряді випадків може розглядатись і як прояв неповаги до символів тієї чи іншої держави.

Давно існує необхідність створення правової основи використання Державного прапора України. Невдовзі після набуття Україною незалежності Верховна Рада прийняла постанови про державні символи України – прапор, герб, гімн. Постановою «Про Державний прапор України» від 28 січня 1992 р. було затверджено лише опис державного прапора, що являє собою «прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої – синього кольору, нижньої – жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2: 3», однак порядок його використання і дотепер не врегульовано. У зв’язку з цим Указом Президента «Про впорядкування геральдичної справи в Україні» Кабінету Міністрів було доручено внести на розгляд Верховної Ради проект закону про державні символи України. Його положення мають спиратися на досвід міжнародної практики та відображати загальновизнані норми етикету прапора, які розглянемо в даній статті.

Порядок розміщення державного прапора має свої особливості залежно від місця, де він встановлюється. Існує звичай вивішувати прапор у світлу частину доби – зі сходу до заходу сонця. В деяких місцях, таких як резиденція глави держави, будинки уряду, парламенту, пам’ятники видатним особам, історичні місця, прапор може бути встановлено постійно, за умови його освітлення в нічний час.

Державний прапор піднімається на спеціальному флагштоці перед будинком або на будинку. При цьому враховується відповідність висоти флагштока і розміру прапора. Оптимальним співвідношенням розміру ширини прапора та висоти флагштока вважається 1: 6.

Державний прапор встановлюється перед головним входом до будинку зліва (якщо стояти обличчям до фасаду), інші прапори – праворуч.

На будинку, де є два флагштоки, державний прапор повинен знаходитись на лівому з них; за наявності більше двох флагштоків – у центрі.

Прапор не повинен торкатися поверхні підлоги, ґрунту, води або будь-яких предметів. Метою цього припису є попередження можливості забруднення або пошкодження прапора і його порушення розглядається як прояв неповаги до цього символу держави. Прапор не можна використовувати для покриття монументу, статуї, меморіальної дошки.

В робочому кабінеті державний прапор встановлюється на спеціальному флагштоці справа від того, хто сидить за столом. У приміщенні (конференц-залі, аудиторії) прапор встановлюється на кафедрі та/або в залі. Прапор,