Франція у ХVІ — першій половині ХVІІ ст.

 

1. Соціально-економічний розвиток Франції у ХVІ ст. : аграрні відносини, розвиток ремесел, поява мануфактур, торгівля

2. Реформація у Франції. Утворення гугенотської і католицької партій

3. Громадянські війни (3 періоди)

4. Політика Генріха ІV. Кардинал Рішельє і його політика зміцнення абсолютизму

 

 

У ХVІ ст. Франція була найбільш централізованою державою Європи. Об’єднання було завершене у 30-х рр. XVI ст. Але збереглись пережитки – провінційні штати. Вони домовлялись з урядом про розмір податку, що падав на провінцію. Населення – 15 млн. чол. Економічно Франція відставала від Голландії і Англії, але випереджала Італію, Скандинавські країни.

Село лишалось феодальним, хоча серваж зустрічався рідко. Спадкові тримачі землі сплачували чинш (як копігольдери в Англії). Але чинш був вищим, ніж рента “по звичаю” в Англії. Крім нього були й інші платежі. Були тут і державні позики і церковна десятина. В результаті селяни опинились в залежності від лихварів. Лихварі увічнили цей борг, наклавши проценти на селянську землю. Так з’явилась особлива рента.

У ХVІ ст. з’явились мануфактури в шкіряній промисловості, по виробництву мережива. Централізована – в ливарній справі (Франція виробляла гармати), в книгодрукуванні.

Великою славою користувалась парфумерія і ювелірна справа. Були гобеленові мануфактури. Ліон мав славу міста шовку. Там же були і ярмарки, і біржі.

Найбільш впливовою була придворна аристократія. Принци і герцоги були губернаторами, командували армією і флотом. Від короля одержували пенсії, гроші, посади. Але феодальна знать виступала за колишню самостійність.

Провінційне дворянство – “дворянство шпаги” розорялось. Чинш був фіксований, а гроші знецінювались. Маєтки доводилось закладати і продавати. Купити прибуткові посади було не за що. Залишалось вступати до почту вельможі або служити в королівській армії.

Складалось нове дворянство – “люди мантії”, вихідці з буржуазії. Вони відтісняли старе дворянство на друге місце, тримали в своїх руках фінанси. Їх вплив зріс у королівській раді, де раніше панували аристократи. Вони підтримували централізовану державу і були проти сепаратизму.

Таким чином, крім знаті, дворянство було опорою абсолютної монархії. Духівництво соціально ділилося на 2 групи – прелати і приходські священики. Друге наближалось по становищу до міських низів.

З феодального стану городян формувалась буржуазія. Економічно вона міцніла, а політично була принижена. Венеціанський посол писав, що торгівля зневажалась як неблагородне заняття.

Але буржуазія була зацікавлена в єдності країни і підтримувала королівську владу. А на півдні був сепаратизм. Південне купецтво вело зовнішню торгівлю і слабо пов’язане з ринком Франції.

“Революція цін” знизила розміри зарплати найманих робітників і підмайстрів. Безробітним і жебракам загрожувала в’язниця і робота на галерах. Робочий день на мануфактурах був довший, ніж на галерах.

Цехові підмайстри і наймані робітники мануфактур створювали союзи або компаньонажі. Їх боротьба набувала часом форми страйку. У 1539-1542 рр. були організовані страйки друкарів у Парижі та Ліоні. Вони привели до зіткнень з властями. Спеціальним указом король забороняв робітникам носити зброю і створювати союзи.

У ХVІ ст. в дворянських помістях майже не залишилось доменіальної землі, вся земля була в користуванні селян, а доходи феодалів полягали в грошовій ренті.

Селяни були в поземельній залежності, а особисто – вільні. Селяни-цензаторії мали право користуватись землею і передавати її у спадок, продавали, здавали в оренду за умов сплати цензу. Селяни були юридично праводієві – мали право укладати угоду, судитись у королівському суді. Пережитки серважа (право мертвої руки) було в Оверні, Беррі, Бургундії.

Основна маса селян потрапляла в боргову залежність від лихварів – своїх же односельців. Багато продавали свої землі, у декого внаслідок боргів землі продавались з молотка. Купували землі купці, городяни, ремісники, лихварі і багаті селяни. Але в основному – “люди мантії” – судейські чиновники, фінансисти. Куплені землі вони здавали в оренду за частку урожаю. Крупні господарства траплялися рідко.

Абсолютна монархія почала формуватись в першій половині ХVІ ст. Але остаточно склалась лише після громадянських воєн. Характерними особливостями були наявність бюрократичного апарату і постійної армії. Спадкове представництво в особі Генеральних штатів.

Основною соціальною опорою французького абсолютизму був шлях дворянства. Його підтримувала католицька церква. Союзником була буржуазія. Королівська влада позичала гроші під великі проценти, що дозволяло буржуа створювати великі капіталу.

Другою формою зв’язку буржуазії з державою була відкупна система податків. Третьою – система продажу державних посад. Затрачений на це капітал повертався від прибутків посади. Особливо прибутковими були судові і фінансові посади.

Королівська влада вже в період правління Франциска І (1515-1547) досягла великої сили. Цей король жодного разу не скликав Генеральних штатів. В екстрених випадках король скликав нотаблів – призначених ним людей.

Вся центральна влада була зосереджена в королівській раді, яка ділилась на відділи, згодом перетворені в міністерства. Але основні питання вирішувались у вузькому колі наближених радників короля.

У короля була армія і розгалужений судово-адміністративний апарат.

Утримання армії і апарату, роздача пенсій, подарунків, пожертвувань дворянам вимагали великих коштів, тому росли податки. В кінці ХV ст. податки складали 3 млн. ліврів,