Оцінка і прогнозування економічної стійкості сільськогосподарського виробництва (на матеріалах Автономної Республіки Крим)

Сукупна дія раптових факторів коливається як в часі, так і у просторі. В умовах ринку на перше місце для підприємств виходить показник реалізованої продукції (об’єм продаж). Для кожного конкретного виробництва (підприємства) важливим є визначення критичного об’єму реалізації. Під критичним слід розуміти такий об’єм реалізації продукції, при якому досягається беззбитковість виробництва, тобто коли виручка від реалізації повністю покриває витрати (постійні або змінні) на виробництво даного об’єму реалізованої продукції, або прибуток дорівнює нулю. Для оцінки ринкового стану підприємства використовується показник рівня стійкості продукції. Економічний зміст показника рівня стійкості можна визначити таким об’ємом реалізації, який покриває всі витрати на виробництво та реалізацію критичного об’єму продукції. Чим нижче значення критичного об’єму продукції, тим стійкіша фірма, підприємство до зміни ринкової кон’юнктури, тим вищий запас її міцності.

Відрізняють економічну і фінансову стійкість сільськогосподарського виробництва. Економічна стійкість охоплює всі фактори виробництва: використання землі, продуктивне використання людського капіталу, ефективну експлуатацію матеріально-технічних ресурсів.

Фінансова стійкість виробництва визначається як синтетична категорія, яка відображає ліквідність, платоспроможність, ділову активність та інші характеристики фінансово-господарської діяльності підприємств – суб’єктів ринкових відношень. Разом з цим, зведення в одне ціле різних характеристик, які відображають бодай і не взаємозв’язані, але різні сторони діяльності підприємств галузі сільського господарства, не завжди обґрунтовано методологічно. У зв’язку з чим саме визначення економічної стійкості та межі її підвищення є внутрішньо суперечними.

Визначення кордонів економічної та фінансової стійкості підприємств галузі відноситься до числа найбільш важливих економічних проблем в умовах переходу до ринку через те, що недостатня економічна і фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності підприємств та відсутності в них коштів для розвитку виробництва, а надмірна – буде стримувати розвиток, обтяжуючи підприємство надмірними резервами. Економічну стійкість підприємства галузі необхідно розглядати як одну із форм вияву закономірностей розвитку економіки, а саме як форму вияву закону підвищення ефективності виробництва. З точки зору автора, економічна стійкість підприємства в умовах ринку являє собою постійний рух грошових потоків і наявність таких земельних, матеріально-технічних, трудових і фінансових ресурсів, які дозволяють забезпечити платоспроможність та розширене відтворення на рівні сільськогосподарського підприємства.

Закономірності розвитку сільського господарства виявляються через розвиток виробничих типів господарств. Категорія виробничого типу господарств охоплює процес спеціалізації, тобто результат суспільного розподілу праці. Стійкі виробничі типи господарств на території України склалися під впливом природних умов та економічного розташування. У Криму сформувалося десять характерних типів господарств, які відображають специфіку регіону. Це виноградарсько-виноробні, плодоовочеві, ефіроолійні, рисово-тваринницькі, птахофабрики яєчного напрямку, тепличні комбінати, зерно-тваринницькі та інші типи господарств. Тому закономірність розвитку галузі сільського господарства нами розглядається через вивчення типів господарств за допомогою експрес-аналізу економічної стійкості.

Показником ринкової стійкості підприємства є його здатність успішно розвиватись в умовах змін зовнішнього та внутрішнього середовища. Фінансова стійкість, як елемент загальної стійкості підприємства, показує забезпеченість підприємства фінансовими ресурсами. Будь яке підприємство, що здійснює виробничу і комерційну діяльність, вступає у відносини з податковими органами, банками та іншими підприємствами (постачальниками і споживачами). У процесі цих відносин виникають зобов’язання, які можуть привести до того, що підприємство стане боржником і буде змушене в певний термін здійснити на користь іншої особи деякі дії, а саме: зробити платіж, постачити товар, виконати послуги і т. п. Тобто, фінансове становище підприємства треба оцінювати з позиції економічної зацікавленості зовнішніх користувачів. Нестійкість функціонування та розвитку агропромислової системи (процесу) – це відхилення в бік погіршення параметрів економічних показників від їх оптимального рівня. Концептуально уявленням нормальної бази може служити рівень виробництва, який об’єктивно відображає реальні виробничі можливості країни, регіону, підприємства. В аграрній економіці поняття виробничих можливостей конкретизувались з виробничим потенціалом – еталоном нормативу економічної стійкості сільського господарства. Разом з тим, вхід у ринкові відносини призвів до зміни методики розрахунку грошової оцінки землі, трудових і матеріально-технічних ресурсів. Сьогодні створені методичні основи розрахунку грошової оцінки землі на підставі капіталізації загальної ренти як суми диференціальної та абсолютної ренти. Грошова оцінка трудових ресурсів трансформувалася в розрахунок людського капіталу. Сукупність основних та обігових засобів одержала офіційну назву “власний капітал”. Сума грошової оцінки землі, людського капіталу і матеріально-технічного капіталу одержала назву “сукупний сільськогосподарський капітал”. Тому відношення прибутку до сукупного сільськогосподарського капіталу виступає в якості критерію еконономічної стійкості сільського господарства.

Для сільськогосподарського підприємства суттєвою є роль експрес-аналізу економічної стійкості, бо підприємства, придбавши самостійність, несуть відповідальність за результати своєї виробничо-господарської діяльності перед працівниками, банком та кредиторами. Формалізація аналітичних задач оцінки виробничої діяльності та фінансового стану підприємства окрім ясного розуміння сутності розрахунків створює необхідні передумови до підвищення оперативності аналізу і скорочення часу, необхідного для прийняття конкретних заходів щодо зміни виробничої ситуації. Очевидним це стає при використанні персональних ЕОМ і комп’ютерних технологій, які широко використовуються в