Застосування лазеротерапії, лазеропунктури у комплексному лікуванні термічних опіків

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО

 

ГАЛІБЕЙ ІРИНЕЙ БОГДАНОВИЧ

 

УДК 617-001. 17-089. 844

 

 

14. 01. 03 – хірургія

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

 

Львів – 2002

 

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Львівському державному медичному університеті ім. Данила Галицького МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Яцкевич Ярополк Євгенович зав. кафедри травматології, ортопедії і ВПХ Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького МОЗ України

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Макар Дмитро Арсеньєвич професор кафедри загальної хірургії Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького МОЗ України

доктор медичних наук, професор Бігуняк Володимир Васильович професор кафедри травматології, ортопедії і ВПХ з курсом комбустіології Тернопільської державної медичної академії ім. І. Я. Горбачевського МОЗ України

Провідна установа: Інститут загальної та невідкладної хірургії АМН України. М. Харків

 

Захист відбудеться “12” квітня 2002 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35. 600. 01 у Львівському державному медичному університеті ім. Данила Галицького (79010, м. Львів, вул. Пекарська, 69)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького (79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 6).

 

Актуальність теми. Лікування термічних опіків залишається надалі однією з найбільш складних проблем хірургії. За показниками ВООЗ, постійно зростає частота та важкість термічних опіків, які займають третє місце у структурі загального травматизму (Карвалл Х. Ф., 1990; Кузин М. И., 1990). Виявлено збільшення ступеня важкості опіків (до 17-19%) серед хворих працездатного віку та зростання кількості пацієнтів похилого і старечого віку, малозабезпечених осіб різного віку (Повстяной М. Ю., 1998, 2000). Це спричинило подовження часу стаціонарного лікування в 1, 2-1, 3 раза, підвищення летальності – у 2, 0-2, 2 раза.

Оскільки опікова рана є “дзеркалом опікової хвороби” (Вихриев Б. С., Бурмистров В. М., 1986), оптимізація її загоєння є постійно актуальною проблемою у комбустіології. Недостатня ефективність традиційних методів лікування опікових ран визначила новий напрямок у хірургії, який ґрунтується на широкому застосуванні фізичних неспецифічних впливів на процес гоєння рани (Пекарский Д. Е., 1984; Герасимова Л. И., 1988; Кузин М. И., 1990; Ищук В. В., 1992).

Визначено дев’ять напрямків застосування фізіотерапії у комбустіології, вісім із яких включають застосування низькоінтенсивного лазерного випромінення (Повстяной М. Ю., 1988). Загалом, комбустіологи більшу увагу приділяють лікуванню хворих з допомогою сучасних лазерних технологій (Корепанов В. И., 1995; Плетнев С. Д., 1996; Парамонов Б. А., Порембский Я. О., Яблонский В. Г., 2000). Для впровадження у клінічну практику нових методів лікування динамічне спостереження процесу гоєння ран повинно проходити на органному, тканинному та клітинному рівнях (Davis I. H., 1987; Кузин М. И., 1990; Плетнев С. Д. ; 1996). Однією з багатьох ланок патогенезу опікової хвороби є порушення тканинної, судинної і клітинної проникності, у підставі яких лежать порушення структури і функції біологічних мембран (Александров В. Т., 1976; Вихриев Б. С., 1986; Basford J. R., 1993; Мороз О. М., 1995).

При опікових та інших ранах з трофічними розладами механізми розвитку запалення можуть ініціюватись як специфічні мембранотропні ефекти (Панасюк Є. М., 1992; Мороз О. М., 1995; Плетнев С. Д., 1996), бактерій специфічні чинники, так і неспецифічні – фізичні, хімічні патогенні агенти, які впливають на біологічні мембрани клітин і призводять до їх дестабілізації (Mester E., 1985; Заец Т. Л., 1990; Мороз О. М., 1995). Завдяки єдності фізико-хімічної організації мембранних систем організму та ідентичності їх функцій еритроцити можуть служити досить точною та доступною моделлю для вивчення стану мембранного апарату всього організму (Заец Т. Л., 1990; Панасюк Є. М., 1992; Мороз О. М., 1995).

Найрізноманітніші модуляції еритроцитної мембрани є надзвичайно важливою ланкою патогенезу цілої низки захворювань, яких визначають як йонні мембранопатії (Заец Т. Л., 1990; Панасюк Є. М., 1992; Мороз О. М., 1995). Спільною рисою цих захворювань є те, що функції тих чи інших мембранозв’язаних систем набувають нетипових для фізіологічного стану властивостей. За експериментальних та клінічних умов встановлено деякі особливості генералізованого порушення всієї системи біологічних мембран, яке можна назвати одним із синдромів опікової хвороби (Кияшко А. А., 1980; Мороз О. М., 1990; Гильманова А. Г., 1991).

Успіхи у лікуванні опікових ран у значній мірі залежать від того, наскільки швидко вдається відновити нормальну йонну проникність плазматичних мембран клітин. Це насамперед стосується транспортних систем, які здійснюють транслокацію моновалентних йонів, яким належить провідна роль у підтриманні клітинного обсягу (Иванов А. В., 1989; Панасюк Є. М., 1989; Mong F., 1994; Wolfe R. R., 1996; McLeod M. J., 1997). Порушення мікроциркуляції, що призводить до розладів перфузії тканин кров’ю, є одним із провідних та ранніх механізмів патогенезу опікової травми (Пекарский Д. Е., 1986; Харченков В. Г., 1988; Карвалл Х. Ф., 1990; Мороз А. М., 1990; Харченко В. Г., 1990; Basford J. R., 1993; Schum M. O., 1993; Брискин Б. С., 1996; Васильев