Державні засади соціального захисту дітей

В Україні значна увага приділяється становищу дітей, їхньому соціальному та правовому захисту, а також створенню умов для фізичного, інтелектуального й духовного розвитку, майбутньої повноцінної життєдіяльності. Для координації дій, пов’язаних із виконанням Конвенції ООН про права дитини і Всесвітньої декларації про виживання, захист і розвиток дітей , видано Указ Президента України “Про національну програму “Діти України”. Основною метою цієї програми є забезпечення права кожної дитини народитися здоровою, вижити і мати умови для всебічного розвитку, бути надійно соціально і психологічно захищеною. Програма розрахована на період до 2000 р., вона стала орієнтиром для регіональних дій стосовно поліпшення становища дітей і відповідних територіальних програм на підставі інтеграції діяльності державних установ із громадськими та іншими організаціями.

На виконання означеної програми з питань охорони дитинства в державі проводяться багатопланові заходи та акції. Зокрема, Міністерство юстиції України за участю Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти України та інших міністерств і відомств у 1998 р. видало Збірник міжнародних правових документів законодавчих актів і нормативних документів України з питань соціально-правового захисту дітей. У 1997 р. до Всесвітнього Дня захисту дітей Всеукраїнський комітет з прав людини разом із зазначеними міністерствами та Національною академією наук України провели науково-практичну конференцію на тему “Правові аспекти захисту дітей в Україні: національне законодавство та міжнародні угоди”.

Мета: сформувати в учасників навички захисту права дитини на сім’ю як основного осередку суспільства та природнього середовища для зростання і благополуччя дитини.

Категорія учасників: 

• соціальні педагоги загальноосвітніх шкіл; 
• представники громадських організацій, що співпрацюють зі школами.

Завдання тренінгу:

• ознайомити учасників з основами сучасної концепції прав людини, прав дитини; визначать основні поняття пов’язані з філософією прав людини; розглянуть цінності, які несе в собі ідея прав людини; 
• ознайомити учасників з міжнародними та внутрішніми механізмами захисту прав людини;
• з’ясувати роль та місце батьків у захисті прав дитини у контексті відповідних положень Конвенції ООН про права дитини та інших міжнародних норм.
• ознайомити учасників із державним забезпеченням соціально-правового захисту сімей;
• ознайомити учасників з функціями та повноваженнями державних служб і органів місцевого самоврядування, можливостями неурядових організацій та  місцем судів у системі захисту прав дитини;
• розглянути державну систему опіки та піклування над дітьми.

Зміст тренінгової лекції.

Соціальний захист людини займає важливе місце в діяльності соціальної держави. Незважаючи на те, що точаться наукові дискусії щодо змісту цього поняття, більшість учених розглядає соціальний захист як сукупність економічних, правових, організаційних гарантій щодо забезпечення найважливіших соціальних прав громадян і досягнення достатнього рівня життя.

Діти займають особливе місце серед найбільш вразливих категорій населення, заслуговуючи на особливу увагу і потребуючи спеціального захисту як у рамках національного законодавства, так і на міжнародному рівні. А проблема захисту дітей була і залишається актуальною, оскільки передбачає вирішення численних завдань, спрямованих на збереження та виховання здорового покоління. У сучасних умовах розвитку громадянського суспільства важливо подолати традиційний погляд на дітей як дорослих у майбутньому, адже не всі дорослі можуть правильно усвідомити суть соціальної рівності між ними і дітьми. Рівність не передбачає одноманітності, а означає, що люди, не зважаючи на всі їхні індивідуальні особливості та здібності, мають рівні права на повагу та особисту гідність.

Права дитини законодавчо захищено і регулюються численними нормативними актами та документами. Відповідні правові норми закладено в законах і кодексах, зокрема в Кодексі законів про працю, Цивільному, Кримінальному, Сімейному та ін., а також у Законах “Про охорону праці”, “Про освіту”, “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, “Про статус потерпілих від аварії на Чорнобильській АЕС” тощо. Доповнюється також законодавство Указами Президента України “Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей”, “Про додаткові заходи щодо захисту прав і законних інтересів дітей”, “Про проведенні в Україні в 2008 році Року підтримки національного усиновлення та інших форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківської турботи”. Однак і досі немає закону про права дитини, а необхідність у ньому досить гостра, оскільки в реаліях життя саме дитина з її інтересами залишається поза увагою, її права ігноруються або зовсім не визначаються.

Водночас, слід зазначити, що законодавство України про дитину має більш декларативний, ніж практичний характер. Правові норми розпорошено по різних нормативних актах, що не дає можливості гарантувати додержання та реалізацію встановлених прав дітей, деякі потребують доопрацювання згідно з міжнародними стандартами. Так в Основному Законі України закріплено положення щодо загальних гарантій захисту прав дитинства, але не права дитини. Стаття 51 Конституції передбачає, що сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Але міжнародні стандарти вимагають саме захисту не дитинства, а прав та інтересів дитини. Чинне національне законодавство не містить юридичного визначення поняття “дитина”, що ускладнює реалізацію соціальної політики. Згідно із законодавством, демографічна група від народження до 18 років – це неповнолітні. Міжнародні документи встановлюють високий віковий ценз у визначенні дитини – це кожна людська істота, яка ще не досягла 18 років. Конституція України у ст. 52 закріплює важливий принцип рівності прав дітей: “Діти рівні у своїх правах, незалежно від походження, також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує та підтримує благотворчу діяльність у відношенні до