Історико-філософська реконструкція герменевтико-семіологічного методу Б. Паскаля

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

Гуджен Ольга Федорівна

 

УДК 1 (091) : [22. 06+81’22]

 

 

Спеціальність 09. 00. 05 – історія філософії

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

 

Київ – 2002

 

Дисертацію є рукопис. 

Робота виконана на кафедрі історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Александрова Олександра Василівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії філософії.

Офіційні опоненти: - доктор філософських наук, доцент Хома Олег Ігорович, Вінницький державний технічний університет, доцент кафедри філософії - кандидат філософських наук, доцент Окороков Віктор Броніславович, Дніпропетровський національний університет, доцент кафедри філософії.

Провідна установа: Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України (м. Київ). 

Захист відбудеться «27»_05_ 2002 р. о 14. 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 001. 27 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

 

 

Актуальність теми. ХХ століття відрізняється тенденцією до формування нової парадигми світосприйняття. Відбувається перегляд усталених підходів і оцінок, утверджується діалогічне, плюралістичне розуміння історико-філософського процесу. В історико-філософській науці акценти розставляються таким чином, що донедавна маргінальні, додаткові постаті набувають нового, нечуваного значення, повертають епосі масштаб її мислення і багатоманітність відтінків.

Однією з таких постатей є видатний французький мислитель XVII століття Б. Паскаль, “перевідкритий” двадцятим століттям. Без внеску Паскаля у всесвітню культурну скарбницю, а також в українську філософську думку у якості одного з її джерел була б збідненою ідея справжнього відродження українського суспільства. Незважаючи на зростаючу кількість світових і французьких досліджень, філософська спадщина Паскаля взагалі і рівень її аналізу залишаються мало відомими вітчизняній флософській думці.

Отже, актуальність дисертаційного дослідження зумовлена потребою залучити спадщину Паскаля до сучасного культуротворчого процесу, поглибити християнсько-гуманістичний вимір духовності. Повернення філософської спадщини Паскаля в усій її глибині і складності сприятиме поступові й самоусвідомленню української філософії, визначенню її джерел і власного місця на арені світової філософської культури.

Намагання України здобути своє власне місце в європейській цивілізації з необхідністю передбачає світоглядну близкість, порозуміння щодо засадничих цінностей, способів організації суспільного життя, міжлюдських стосунків і моральних максим. Той культурний комплекс, який зазвичай називають “європейською свідомістю”, європейським світосприйняттям є результатом тривалого історичного формування; отже його коріння слід шукати передовсім у текстах класичних європейських мислителів. Паскаль-філософ, полеміст, борець за усвідомлення кожною людиною свого граничного інтересу незамінний для сьогоденної України з її прагненням увійти в Європу. Якщо розуміти це входження як докорінну культурну реформацію, то паскалівські роздуми про несумісність переконання і насильства, про діалогічний характер істини, про відповдальність людини за своє достеменне буття, про необхідність особистісного відбиття універсальних цінностей, про зміну суспільної поведінки практичною філософією та інші постають як важливий чинник її здійснення.

Актуальність дослідження не в останню чергу визначається також проведенням аналізу спадщини Паскаля на основі цілісного історико-філософського підходу, що дозволяє показати цю персоналію в новому світлі, уникнути поширених однобічностей у трактуванні її місця у світовій філософії.

Об’єктом дослідження є філософська і загально-літературна спадщина Б. Паскаля

Предметом дисертаційного дослідження є філософська методологія Б. Паскаля

Стан наукової розробки проблеми. У світовій, франкомовній літературі Паскаль давно посів належне йому місце – як вічно сучасний автор, присутній в різноманітних медитаціях широкого спектру спрямованості – від антропології до філософії, від неотомізму та “діалектичної теології” до екзистенціалізму.

Праці, в яких досліджувалася творчість Паскаля, можна згрупувати за історичним принципом. Першу “хвилю” інтерпретацій склали поверхнево-зневажлива просвітницька (Вольтер, Кондорсе), романтична (Сент-Бьов, Шатобріан) ; В. Кузен гіпертрофував скептичний аспект, а А. Віне – песимістичний. Можна сказати, що тільки друга “хвиля” інтерпретацій другої половини ХІХ ст. зробила крок до автентичного прочитання паскалівської спадщини, звернувши увагу на все, що раніше здавалося другорядним. Дроз, Жиро, Равесон, Прюдом, Мишо, Бутру підготували сучасний, третій етап досліджень. У ХХ ст. найвпливовішими були два підходи, які викристалізувалися в дві класичні інтерпретації: марксистська (Л. Гольдман) і екзистенціалісько-містична (Л. Шестов).

Прямо протилежною шестовській інтерпретації творчості Паскаля є інтерпретація відомого сучасного історика філософії Ф. Сельє, який ототожнює позицію Паскаля з позицією схоластики, католицизма й св. Августина. Ж. Рено, навпаки, підкреслює відштовхування Паскаля від схоластики і риторики завдяки спонтанності “серця”. Х. вон Бальтасар зараховує творчість Паскаля до риторики в широкому значенні слова. До цієї позиції близький відомий паскалезнавець Ж. Менар, який ототожнив філософію Паскаля з духовністю.

Живучим штампом у розумінні Паскаля виступає до сих пір точка зору Е. Сессе, який протиставляв християнського філософа епохи “Провінціалій” і скептика епохи “Думок”. Також між скептичною і теологічною інтерпретаціями коливається позиція Ф. Буйє; але його дослідження привертає увагу систематичним зіставленням картезіанства й антикартезіанства у