Лекційний курс з дисципліни "Гідроботаніка" (О. М. Гроховська)

воду в основному за допо­могою ризоїдів – виростів шкірки. Часто ризоїди складаються з однієї тонкостінної подовженої клітини із заокругленою верхівкою. Коли верхівка стикається із субстратом, вона утворює вирости – розгалуження. Іноді ризоїди розгалужуються первісно.

Сфагнові мохи у стеблах і листках містять гіалінові клітини, які поглинають воду. Гіалінові клітини великі, мертві, їх стінки мають спіральні потовщення і дрібні отвори, що відкриваються назовні. Через отвори капілярним шляхом вода надходить у гіалінові клітини, заповнюючи їх. Саме цим поясню­ється велика вологоємність мохів: вони утримують води в багато разів більше, ніж їхня маса.

Волосконосний шар є покривною тканиною кореня в зоні погли­нання вище точки росту. Він називається ризодермою, або епіблемою. Клітини цього шару утворюють вирости – кореневі волоски.

Кореневі волоски тісно сполучаються з ґрунтовими частинками, поглинають із них воду осмотичним шляхом і мінеральні речовини за допомогою активних і пасивних механізмів транспорту. Довжина кореневих волосків – 0,1-1 мм, густота – кілька сотень на 1 мм² поверхні кореня. Волоски функціонують кілька днів: вони руйнуються при зіткненні з твердими частинками грунту і відми­рають, замість них вище точки росту формуються нові.

У рослин жарких сухих місць в епідермі є спеціальні волоски, які по­глинають воду з повітря. До поглинаючих тканин належить веламен – покривна тканина по­вітряних коренів рослин-епіфітів, що використовують як опору стовбу­ри і гілки дерев.

У зернівці злаків і насінні інших однодольних зародок з'єднується з ендоспермом видозміненою сім'ядолею – щитком. Щиток склада­ється з одного шару живих тонкостінних клітин, витягнутих перпен­дикулярно до ендосперма. При проростанні насіння клітини щитка подовжуються, між їх бічними стінками порушується зв'язок внас­лідок часткової мацерації. Подібно до кореневих волосків клітини щитка всмоктують з ендосперму цукри, амінокислоти й інші органічні речовини і передають їх у зародок. Ці клітини виділяють в ендосперм гідролітичні ферменти, які розщеплюють запасні речовини (крохмаль, білки, олії). Наприкінці проростання насіння, коли проросток вихо­дить із ґрунту і переходить до автотрофного живлення, клітини щитка відмирають і сплющуються.

6. Запасаючі тканини

Накопичення і зберігання поживних речовин відбувається в запасаючих тканинах. Іноді їх можна побачити неозброєним оком, наприклад, на зламі яблука або кавуна.

У протопласті – цитоплазмі, пластидах, сферосомах – речовини можуть відкладатися у твердому (крохмаль, білок), рідкому (олії) і розчиненому станах. У вакуолях у розчині містяться цукри (коренеплоди цукрового буряка, м'якуш соковитих плодів), розчинні полісахариди, наприклад інулін (корені і бульби то­пінамбура).

В однорічних рослин запасаючі тканини розташовані в основному в насінні і плодах.

У багаторічних рослин запасні речовини відкладаються не тільки в насінні й плодах, але й у вегетативних органах – корі, деревині й серцевині стебла, у корі й деревині кореня. Ці речовини використовуються рослиною при розпусканні бруньок навесні, рості молодих пагонів і коренів. Окрім того, у багатьох рослин є спеціалізовані запасаючі органи – кореневи­ща, бульби, цибулини.

До запасаючих тканин належать також водоносні тканини. Водоносна тканина характерна для сукулентів – рослин із соковитими вегетативними органами (алое, очи­ток, кактус). До водоносних можна віднести гіалінові клітини сфагнових мохів.

7. Провідні тканини. Провідні пучки

Функції проведення речовин по рослині виконують спеціалізовані про­відні тканини. Водний розчин мінеральних і деяких органічних речовин із коренів у листки пересувається по ксилемі (висхідна течія), органічні продукти фотосинтезу з листків – по флоемі (низхідна). Розчин речовин, який транспортується по провідних ткани­нах, називають пасокою.

Провідні тканини – ксилема і флоема – зазвичай знаходяться поруч і тягнуться по всій рослині, утворюючи провідну систему.

Ксилема являє собою мертві елементи зі здерев'янілими стінками – трахеїди і трахеї. Їх називають трахеальними елементами.

Трахеїди – це прозенхімні клітини, що досягають у довжину від 1-4 до 10 мм при ширині в середньому 10-100 мкм, з косо зрізани­ми, загостреними або заокругленими кінцями. Косі стінки мають численні пори, через які йде висхідна течія води. Пори є і на бічних стінках клітин. Через них відбувається фільтрація води в раді­альному напрямку з однієї трахеїди до іншої, а також між трахеїдами і паренхімними клітинами.

Важлива роль у виконанні трахеальними елементами їх функцій належить клітинним стінкам, що мають бути твердими і міцними.

За характером потовщення клітинної оболонки трахеїди поділяють на три типи: кільчасті, спіральні та пористі.

Трахеїди – найдавніші водопровідні елементи рослин. У давніх наземних рослин псилофітів ксилема складалася тільки зі спіральних і кільчастих трахеїд. У вищих спорових і голонасінних рослин течія води в основному відбувається по трахеїдах. Водночас рух води зустрічає досить сильний опір, оскільки трахеїди мають невеликий діаметр і з'єднуються у вертикальний ряд ще більш вузькими облямованими порами, що до того ж часто (хвойні) напівза­криті торусом. Але незважаючи на опір і перешкоди, у деревних хвойних вода від коренів піднімається на дуже велику висоту – більше 100 м (секвої) по вертикальному ряду з десятків і сотень тисяч трахеїд. У покритонасінних також трапляються трахеїди, це свідчить про дав­ність і певну примітивність цього виду.

Трахеї, або судини, –