Технології обслуговування жінок

Статус жінок акумулює в собі особливості соціально-політичного устрою країни, рівень її економіки, культури, управління, правових норм, він чутливо реагує на глибинні зміни в усіх сферах, у суспільній свідомості, ціннісних орієнтаціях. Як і в усі епохи, нині повсюдно ведуться суперечки про роль жінки в суспільстві, її соціальне становище і покликання.

Основною причиною виділення жінок в особливу соціально-демографічну групу і специфічну категорію клієнтів соціальної роботи є виконання ними генеративної функції, тобто наявність у них здатності до дітонародження, що є біологічною передумовою цілого переліку культурних і соціальних наслідків. 

В історичній ретроспективі норми стосунків між чоловіком та жінкою виходять з постулатів православ'я і визначають головуючу позицію чоловіка. Трансформація соціально-політичного життя в роки радянської влади лише номінально регламентує надання жінці рівних прав з чоловіком у всіх сферах. Психологічний статус жінки в цей час набуває певних властивостей: відсутність почуття відповідальності за себе, своє життя та свій життєвий простір, невибагливість, страх як головний регулятор поведінки, відсутність поваги до приватного життя. Така ситуація значною мірою опосередковується тим, що гендерні норми поведінки людини постійно підтримуються соціальними очікуваннями оточуючих. 

Такий підхід не сприяє реалізації особистісного потенціалу людини, веде до гендерної дискримінації. Особливо страждають права жінки, тому що не реалізується право її вільного вибору: ким бути, як будувати своє життя. Суспільством нав'язується думка про ідеальний образ жінки в сім'ї, її поведінку, змушуючи жінку пристосовуватися до родинного життя шляхом пригнічення свого "я". Суспільна думка з великими труднощами долає упередження, що жінка може бути щаслива тільки реалізувавши себе як мати, що вона не може бути добрим керівником, політиком.

Однією з характерних ознак розвитку світового співтовариства в останні десятиліття є посилення уваги до жіночих проблем. Про це, зокрема, свідчать визнання прав жінок як винятково важливої складової частини прав людини, розробка та прийняття Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок (1979), проголошення ООН Міжнародного року жінки (1975), Десятиліття жінки (1976-1985), проведення міжнародних та всесвітніх конференцій, присвячених розгляду питань становища жінок у суспільстві, підтримується прогресивний спосіб розв'язання проблем поєднання материнства і зайнятості в суспільному виробництві, сімейних обов'язків і участі в громадському житті.

Одним із дійових інструментів реалізації такого підходу до розв'язання актуальних проблем українського жіноцтва є соціальна робота. Здійснювані в процесі соціальної роботи систематичні, різноманітні заходи спрямовані на те, щоб полегшити адаптацію (пристосування) особи до суспільних норм, допомогти їй розвинути, реалізувати і реабілітувати життєві сили, забезпечити гідне існування і самоутвердження.

В останні роки відбулися кардинальні зміни у формах вираження громадських ініціатив, протестів, позицій соціальних груп з питань активізації населення та науково-практичної допомоги. У регіоні діють державні та громадські  організації, що займаються проблемами жінок (Центр соціально-психологічної допомоги, відділення Української асоціації «Планування сім'ї», організація «Жінки за майбутнє», Родинний дім, волонтерська група «Амазонки», Координаційна рада обласних жіночих організацій, обласна філія міжнародної організації «Жіноча громада»).

Методика соціальної роботи з жінками в специфічних умовах нашого суспільства одночасно формується, оновлюється, коригується, вдосконалюється, проходить нелегке становлення і суворе випробування самим життям. Координація зусиль державних та громадських об'єднань є успішною для ресоціалізації, реадаптації, рестабілізації тих жінок, які потребують термінової допомоги для реалізації своїх прав, здібностей і призначення. Однак, незважаючи на певні досягнення, жінки й сьогодні залишаються незахищеними, їхнє життя сповнене багатьох проблем.