Умови оптимізації соціально-педагогічної роботи з сім'ями, у яких виховуються діти з обмеженими фізичними можливостями

Актуальність проблеми. На даний час постає питання щодо соціальної підтримки дітей-інвалідів. Загальновідомо, що базовими характеристиками здоров'я населення, поряд з демографічними, є показники інвалідності. Значення цих показників настільки велике, що деякі автори розглядають їх в контексті репродуктивних збитків суспільства. Проблема інвалідності з дитинства є однією з найгостріших не лише в педіатрії, але й у соціальній програмі суспільства. Свідченням цьому є прийняті в Україні за останні роки законодавчі та нормативні документи щодо охорони здоров'я жінок і дітей, які визначають стратегію і тактику державних органів у вирішенні медико-соціальних проблем. [21, с. 12]

В Україні, на жаль, історично склалася ситуація, за якої категорія дітей з особливими потребами протягом довготривалого часу залишалася соціально незахищеною, і навіть певною мірою ізольованою від соціуму, а відкрите обговорення проблем, стосовно інвалідності було непопулярним у суспільстві..

Сучасна політика у відношенні дітей-інвалідів є результатом розвитку суспільства. Багато в чому ця політика відображає загальні умови життя та соціально-економічну політику держави. Невігластво, зневажання, упереджене ставлення та страх - ось ті соціальні фактори, що протягом усієї історії були перешкодою для нормального розвитку дітей з особливими потребами та призводили до ізоляції як самих хворих, так і їх родин.

В Законі України «Про охорону дитинства» зазначається, що проведення державної політики спрямовано на реалізацію цільових програм з охорони дитинства і передбачає надання дітям пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяльності, заохочення наукових досліджень з актуальних проблем дитинства.

Закон України «Про державну соціальну допомогу дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства» встановлює права і гарантії дітей і батьків на отримання пенсій і соціальних допомог . [4, с.5]

На сьогодні найпоширенішою формою піклування про дітей-інвалідів і Україні є інституційна, яка передбачає соціалізацію їх у стінах дитячих будинків, шкіл-інтернатів, професійно-технічних закладів. У країні діє система спеціалізованих дошкільних закладів та шкіл-інтернатів.

Однак недоліки інтернатної системи соціального виховання стають на заваді формуванню соціальної мобільності та інтегрованості вихованців. Це призвело до того, що нині у більшості розвинутих країн інтернатних закладів немає зовсім.

Провідним принципом в охороні дитинства стала позаінституційна підтримка дітей та підлітків, яка полягає в тому, що дітей, котрі потрапляють під опіку держави, передають для тимчасового догляду та виховання у прийомні сім'ї. Такий вид догляду за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківської опіки, отримав назву прийомної опіки .

Перебуваючи в умовах інтернатного закладу або на вихованні у сім'ї, діти з функціональними обмеженнями та їх сім'ї деякою мірою ізольовані від суспільства і позбавлені можливості вести повноцінний спосіб життя. Часто ці діти виявляються не підготовленими до життя у відкритому середовищі, яке аж ніяк не відповідає їхнім особливим потребам, зокрема у створенні без бар'єрної інфраструктури, забезпеченні без перешкод доступу до інформації. [18, с.25]

Сім'ї, які виховують дітей-інвалідів стикаються з рядом проблем: обмеження інформації, відсутність психологічної, часто і моральної, підтримки, незнання своїх прав. Нерідко перед батьками виникає ряд перешкод при оформлення дитини в дошкільний заклад освіти, а пізніше і в школу. Тому завдання соціального працівника є допомога сім'ям, які виховують хвору дитину: надання інформації про права батьків, про спеціалізовані заклади і спеціалістів, до яких сім'я може звернутись у разі виникнення проблеми. Також докласти усіх зусиль, щоб такі сім'ї не були ізольовані від суспільства і відчували підтримку оточуючих і держави.

Стан дослідження проблеми. Під впливом енергійної діяльності педагогів- ентузіастів, лікарів і громадських діячів освіти П. О. Бурковського,І.О. Сікорського, М. Д. Аленич, Ф. І. Ширяева, О. Дячкова, М. Ярмаченка, X. Замського та ін. формується думка про можливість і необхідність спеціального виховання та навчання дітей-інвалідів[16, с.76]. Концепція соціальної реабілітації з дітьми-інвалідами Л. М. Силкіна досить суперечлива. Адже згідно із запропонованим автором визначенням соціальна реабілітація являє собою одночасно і процес, і систему, хоча ці дві характеристики взаємовиключні. Відповідно, у сучасній науці існує кілька підходів до розуміння вищезгаданого поняття. Соціальну роботу можна розглядати у контексті таких основних напрямків: соціалізації, соціальної адаптації, соціальної нормативності та соціального контролю, економічного підходу до вирішення соціальних проблем, соціальної мобільності [30, с.89]. Піднята нами проблема є комплексною, вона має певні традиції дослідження у вітчизняній та зарубіжній філософії, соціальній роботі, психології, соціальній педагогіці. Так технологічний підхід у соціальній сфері розглядається В. Івановим, Г. Селевко, М. Халагузовою. Соціальні аспекти проблеми інвалідів у своїх працях висвітлили С. Богданов, А. Гонєєав, А. Пашков, А. Гриненко, П. Назаренко. Соціально-педагогічні основи виховної та реабілітаційної роботи з дітьми-інвалідами знайшли висвітлення в роботах С. Пальчевського, А. Мудрика, А. Гонєєва, Б. Алмазової. Питання соціалізації дітей-інвалідів порушували Д.Пащенко, М.Панасик,Т.Шульга,С.Холостова,І.Зайцева,А.Капська,О.Безпалько[24, с.77].

Об'єкт дослідження - сім'ї, які виховують дітей з функціональними обмеженнями.

Предмет дослідження - особливості соціально-педагогічної роботи з сім'ями, які виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями.

Мета дослідження - аналіз теоретичних і практичних аспектів дослідження проблеми соціально-педагогічної роботи з сім'ями, які виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями.

Гіпотеза дослідження: процес удосконалення соціально-педагогічної роботи з сім'ями, які виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, буде ефективним за таких умов, якщо:

• необхідне забезпечення всебічної поінформованості про загальні проблеми даної категорії дітей і їхніх сімей;
• детальне вивчення і диференціація проблем дітей з обмеженими можливостями шляхом діагностики соціуму;
• буде знайдено дійовий механізм проведення соціально-педагогічної реабілітації шляхом створення спеціалізованих центрів;
• визначення альтернативних варіантів вирішення проблем соціальної роботи завдяки корисній дії раніше створених соціальних служб;
• прогнозування конкретних результатів при реалізації індивідуальної програми реабілітації;
• проектування і моделювання ефективної діяльності спеціалістів щодо надання допомоги дитині і сім'ї;
• проведення організаційної діагностики діяльності окремих неурядових організацій, місією яких є сприяння духовно-моральному розвитку дітей шляхом залучення їх до загальнолюдських цінностей у процесі соціальної роботи;
• вивчення власного потенціалу сім'ї, в якій здійснюється виховання дитини з обмеженими можливостями.

Завдання:

• розкрити дитячу інвалідіність як соціальну і наукову проблему;
• проаналізувати законодавче забезпечення соціального захисту дітей з обмеженими фізичними можливостями ;
• розглянути види соціально-педагогічної роботи з сім'ями, які виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями ;
• дослідити принципи, напрямки та методи роботи Бродівського районного центру соціальних служб сім'ї, дітей та молоді;
• проаналізувати практичний досвід через впровадження Програми реабілітації сімей, які виховують дітей з фізичним обмеженими можливостями.

Методи дослідження: аналіз наукових літературних джерел; систематизація та узагальнення; вивчення законодавчих та нормативно- правових документів, аналіз, порівняння та узагальнення досвіду роботи працівників в центрах соціальних служб сім'ї, дітей та молоді.

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаної літератури