Соціальна підтримка дітей з особливими потребами

Актуальність проблеми.  Актуальною проблемою сьогодення постає питання щодо соціальної підтримки дітей-інвалідів. Загальновідомо, що базовими характеристиками здоров’я населення, поряд з демографічними, є показники інвалідності. Значення цих показників настільки велике, що деякі автори розглядають їх в контексті репродуктивних збитків суспільства. Проблема інвалідності з дитинства є однією з найгостріших не лише в педіатрії, але й у соціальній програмі суспільства. Свідченням цьому є прийняті в Україні за останні роки законодавчі та нормативні документи щодо охорони здоров я жінок і дітей, які визначають стратегію і тактику державних органів у вирішенні медико-соціальних проблем.

В Україні, на жаль, історично склалася ситуація, за  якої категорія дітей-інвалідів протягом довготривалого часу залишалася соціально незахищеною, і навіть певною мірою ізольованою від соціуму, а відкрите обговорення проблем, стосовно інвалідності було непопулярним у суспільстві. Перебуваючи в умовах інтернатного закладу або на вихованні у сім’ї, діти-інваліди та їх  сім’ї деякою мірою ізольовані від суспільства і позбавлені можливості вести повноцінний спосіб життя. Часто ці діти виявляються не підготовленими до життя у відкритому середовищі, яке аж ніяк не відповідає їхнім особливим потребам, зокрема у створенні без бар’єрної інфраструктури, забезпеченні без перешкод доступу до інформації. Нині спостерігається тенденція зростання чисельності дітей-інвалідів внаслідок зниження рівня медичного обслуговування та катастрофи на Чорнобильській АЕС, поширення СНІДу, алкоголізму та наркоманії.

Сучасна політика у відношенні дітей-інвалідів є результатом розвитку суспільства. Багато в чому ця політика відображає загальні умови життя та соціально-економічну політику держави. Невігластво, зневажання, упереджене ставлення та страх ось ті соціальні фактори, що протягом усієї історії були перешкодою для нормального розвитку дітей-інвалідів та призводили до ізоляції як самих хворих, так і їх родин.

В Законі України «Про охорону дитинства» зазначається, що проведення державної політики спрямовано на реалізацію цільових програм з охорони дитинства і передбачає надання дітям пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяльності, заохочення наукових досліджень з актуальних проблем дитинства.

У Законі України «Про державну соціальну допомогу дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства» встановлюються права і гарантії дітей і батьків на отримання пенсій і соціальних допомог.

За звітними даними в Рівненській області дітей-інвалідів до 16 років, що знаходяться під наглядом лікувально-профілактичних закладів системи МОЗ України 4946 осіб, або 204,4 на 10 тисяч дитячого населення. В інтернатних закладах різних міністерств і відомств станом на 01.01.2002 р. знаходилося 299 дітей-інвалідів. Наведені цифри свідчать про те, що наша область стоїть на першому місці в Україні по інвалідизації дітей. При цьому в Україні лише в трьох областях відсутні центри медико-соціальної адаптації дітей з органічними ураженнями нервової системи (Харківська, Запорізька та Рівненська).

Станом дослідження проблеми. Дану тему досліджували сучасні вітчизняні та зарубіжні вчені, зокрема слід відзначити ґрунтовне досліджування питань у працях Л. Т. Тюпті І. Б. Іванової «Соціальна робота», де вони стверджують, що у «Стандартних правилах забезпечення рівних можливостей для інвалідів» визначаються цільові галузі для створення рівних можливостей: доступність, освіта, зайнятість підтримка прибутків і соціальне забезпечення, сімейне життя і свобода особистості, культура, відпочинок і спорт, віросповідання. Одна з проблем - визначення принципу рівних можливостей у сфері освіти. Державним органам пропонується забезпечити навчання дітей-інвалідів в інтегрованих структурах. Навчання у звичайних школах зумовлює використання послуг перекладачів та належних допоміжних засобів, а також доступу, що покликані задовольнити потреби з різними нозологіями інвалідності. До процесу навчання на всіх рівнях слід залучати батьківські групи і організації інвалідів. Для створення інвалідам можливостей у галузі освіти країнам необхідно мати сформульовану політику, що розуміється і сприймається на всіх рівнях, забезпечити гнучкість програм, можливості варіювання навчальних планів. У випадках, коли система загальної шкільної освіти не задовольняє потреб усіх дітей-інвалідів, необхідно передбачити спеціальне навчання, що спрямоване на підготовку учнів до навчання у системі  загальної шкільної освіти. Внаслідок особливих комунікативних потреб глухих і сліпоглухонімих дітей доцільно організовувати їх навчання у спеціальний закладах чи у спеціальних групах і класах у звичайних школах.

І. Б. Іванова у праці «Соціально-психологічні потреби дітей-інвалідів» де звернуто увагу на створення рівних можливостей для дітей-інвалідів: доступність, освіта, зайнятість підтримка прибутків і соціальне забезпечення, сімейне життя і свобода особистості, культура, відпочинок і спорт, віросповідання. Питанню соціальної підтримки через реабілітацію дітей-інвалідів у навчальному посібнику «Технології соціальної роботи» навчального посібника, де зазначено, що система соціальної реабілітації дитини лише тоді зможе спрацювати на повну потужність, якщо вона у своїй сукупності сприятиме відновленню фізичного, психічного і соціального статусу дитини з вадами більш якісно при значно менших фінансових затратах, оскільки основні витрати лягають на плечі батьків, котрі виховують дитину.

Мета бакалаврської роботи – охарактеризувати стан справ у країні стосовно соціальної підтримки дітей з особливим потребами, проаналізувати основні напрямки соціальної роботи з ними і визначити рекомендації щодо покращення існуючої ситуації.

Об’єкт дослідження – діти з особливими потребами як об’єкт соціальної роботи.

Предмет дослідження – соціальна підтримка дітей з особливими потребами.

Завдання дослідження:

• розглянути дитячу інвалідіність як соціальну і наукову проблему;
• проаналізувати основні проблеми дітей-інвалідів на шляху до самореалізації;
• визначити основні проблеми виховання дитини-інваліда в сім’ї;
• висвітлити особливості психологічного консультування дітей з особливими потребами;
• розробити практичну модель формування компетентності дітей з особливими потребами.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що соціальна підтримка сприятиме оптимізації їх соціальної адаптації.

Проблематиці соціальної підтримки через особистісний розвиток дітей з особливими потребами присвячені роботи Артемова Л. “Задоволення особливих потреб дитини у спілкуванні з однолітками”, Левінець Н. “Роль засобів народної педагогіки в роботі з дітьми, які мають особливі потреби”, Скрипника Т. “Розвиток особистості в процесі інтеграції дитини з особливими потребами”, Марчук Т. “Батькам про розвиток дітей, які потребують особливої уваги” та ін.

Структура бакалаврської роботи складається зі вступу,2-х розділів та параграфів до неї, висновків, списку використаної літератури, додатків.