Визначальні особливості філософії як науки

Розглядаючи пояснення ролi iнтуїцiї в науковому пiзнаннi можна виявити, що iнструментальнiсть конвенцiй не має волюнтарно-суб'єктивiстського характеру, як це ми спостерiгаємо у прагматистiв. Iнтуїцiя як джерело угод розглядається у виглядi здатностi створювати системно-аналоговий зв'язок мiж попереднiми (традицiйними) i ново-набутими уявленнями, а не як мiстично самодостатня трансцендентнiсть. Iнтуїцiя це – здатнiсть окремого уявлення, будувати новi смисло-системи з попереднiх уявлень. На вiдмiну вiд «традицiйно логiчного» iнтуїтивне виглядає як векторно протилежна розумова процедура. Логiчне визначає вiдношення коли «першi» судження стають засновками до наступних «вторинних» як висновкiв, а iнтуїтивне – коли «вторинне» стає засновком для переосмислення «первинного» у якостi висновку.

Слiд зазначити, що поширення iдей розроблених конвенцiоналiстською методологiєю у сферу гуманiтарних дисциплiн, без належної логiко-методологiчної культури супроводжувалося ототожненням методологiчного та епiстемологiчного аспектiв пiзнання, або, як було вказано вище, спробою деструкцiї епiстемологiї взагалi. Як налiдок гостро постала проблема зникнення об'єкта гуманiтарного пiзнання, вiдбулася його суб'єктивiзацiя. Постмодернiстська критика наукового рацiоналiзму яскравий тому приклад. Слiд вiддати належне iсторiї, та нагадати, що «першим постмодернiстом», тобто фiлософом який ототожнив метод будiвництва системи теоретичного знання з процесом пiзнання, був Володимир Ульянов, який у книзi «Матерiалiзм та емпiриокритицизм» звинуватив Пуанкаре у суб'єктивному iдеалiзмi. Тому розглядаючи «христовий похiд» «нової фiлософiї» проти наукового рацiоналiзму та системностi наукового знання, скорiше за все, слiд сприймати його як наслiдок необгрунтованого ототожнення епiстемологiї з методологiєю, як нерозумiння, що уявлення про дiйснiсть i систематизацiя (система) знання епiстемологiчно та методологiчно є рiзнi речi.

Фiлософiя науки визначила проблему побудови такої моделi розвитку наукового знання, яка надає можливiсть поєднати iмманентнi властивостi структури знань зi здатнiстю вiдображати дiйснiсть.

М. Поланi одним iз перших звернув увагу, що процеси теоретичного обгрунтування i побудови теоретичного висновку завжди мiстять у собi «персональнi акти прихованої iнтеграцiї знань», якi «не заснованi на експлiцитних логiчних процедурах». Поняття «неявне знання» вказує, що в усвiдомлених структурах знань присутнi двi складовi частини: фокальна – усвiдомлення об'єкта; допомiжна усвiдомлення властивостей засобiв усвiдомлення, яке не становить предмету безпосередньої уваги (наприклад, коли ми фiксуємо логiчну структуру висловлювань, властивостi букв, друкарськi помилки i т. п.).

Емпiризм стверджує, що питання iстинностi або помилковостi вирiшується зверненням до досвiду, який розглядається послiдовними емпiриками як сукупнiсть «чуттєвих даних». Слiд особливо зазначити, що для представникiв логiчного емпiризму стуктури наукових знань представленi штучною i природньою мовою, також, є предмет емпiричного досвiду та дослiдження.

Запропоноване Т. Куном поняття «парадигма» дуже близьке до поняття «iдеал науковостi знання» [Див: 1. – С. 72]. Воно дозволяє розумiти результати науково-дослiдницької дiяльностi як концептуальнi, iнструментальнi та методологiчнi моделi, що створюють передумови специфiчно-наукової дiяльностi членiв наукової спiльноти. У книзi «Структура наукових революцiй» виокремлюють бiльш нiж двадцять визначень поняття «парадигма»: i загальновизнанi науковi досягнення; i моделi постановки проблем та їх вирiшення науковим суспiльством; i система загальноприйнятих понять i теорiй; i стандартна система методiв; i критерiй вибору наукових проблем; i узгодженiсть дослiдницької традицiї та тощо. Багатоявнiсть визначень Т. Кун роз'яснював у «Доповненнi 1969 року» таким узагальненням: «Парадигма – це те, що об'єднує членiв наукової спiльноти, i, навпаки наукова спiльнота складається з людей, якi визнають певну парадигму».

Властивiсть парадигми визначати проблеми, засоби їх вирiшення, критерiї оцiнок результатiв наукових дослiджень, залишає невизначеним лише пошук методiв та способiв вирiшення усвiдомлених науковцями проблем.

Поняття «наукова революцiя» виконує в методологiї Куна конструктивне значення. Лише перехiд до нової парадигми дозволяє обгрунтовано фiксувати змiну в науковому знаннi.

Методологiчно важлива наступна констатацiя Т. Куна, якщо вважати, згiдно з пропозицiями К. Поппера, що змiст наукової дiяльностi зводиться до висування теорiй, їхнього заперечення, пiдтвердження i покращення, тодi наука становить безперервний процес змiни теорiй. Тобто, доведена до завершення поперiанська схема росту наукового знання розглядає науку як перманентну революцiю.

Саме змiна розумiння проблеми пiдтверженостi наукових висновкiв складає головне вiдкриття К. Поппера. Вiн наслiдуючи I. Канта, вказує, що множина емпiричних пiдтверджень не надає пiдстав для тверження про iстиннiсть теорiї. Хоча Кант вiв розмову про вiдсутнiсть зв'язку мiж емпiричними даними i наявною аподиктичнiстю наших мiркувань, неважко виявити безпосереднiй зв'язок мiж властивiстю знань бути iстинними i аподиктичними. Сенс вказаної проблеми, на думку Поппера, полягає у тому, що якщо неможливо визнати iстиннiсть теорiї на пiдставi одних лише емпiричних даних, то керуючись емпiричними даними неможливо визнати i протилежного, що теорiя помилкова.

Фейєрабенд заперечує фiзико-пiзнавальний принцип вiдповiдностi, за яким певнi теорiї у науцi є складовими частинами iнших, бiльш повних iстинних теорiй [2. -с. 6. ]. Дана позицiя стала базовою для проголошення тези про залежнiсть емпiричних знань вiд загальноприйнятої теорiї, формування концепцiї теоретичного плюралiзму.

Анархiзм П. Фейєрабенда полягає в доведеннi власних методологiчних настанов та результатiв теоретичного дослiдження до логiчного завершення. Не чекати, щоб це було зроблено iншими. Методологiчна концепцiя викладена у двох тезах. Перша теза – принцип необмеженої полiферацiї (множення конкуруючих i прямо протилежних гiпотез). Друга – принцип теоретичної «впертостi» та мiцностi (вiдмова вiд змiни обраної позицiї та вперте збереження вже побудованих теорiй, доки вони принципово не будуть вичерпанi). Цi принципи знаходять у безпосереднiй взаємодiї та повиннi звестися до ототожнення в єдиному принципi. У цiлому, на мою думку до визначальних особливостей фiлософiї науки слiд вiднести наступне:

Науки про душу розглядаються методологiчно єдиними з науками про природу.

Учення про буття зводиться до обгрунтування поняття «об'єктивне джерело» парадоксiв, суперечностей, проблем, задач, питань.

Теорiя вiдображення – до поняття «модельна репрезентацiя».

Учення про iстину – до проблеми доведення та розумiння.

Теорiя пiзнання – до вчення про метод.

Учення про мислення – до теорiї досвiду.

Заперечується тотожнiсть мислення та буття. Мислення це процес, що пов'язаний з мовою. Думка пiдкоряється не тiльки епiстемологiчним, а й методичним законам семантики та синтаксису, якi не визначальнi для процесiв природи.

У своємо фундаментi фiлософiя може бути зцентрованою не тiльки теорiєю пiзнання, а й методологiєю.

Дослiдженя когнiтивних властивостей суб'єкта науки, перш за все, слугує пiдставою розробки методологiї, яка враховує особливостi «органiзацiї» суб'єкта пiзнання.

Наукове знання не може мати унiверсально-абсолютного значення, бо залежить вiд органiзацiї суб'єкта пiзнання та його положення.

Iснування зовнiшнього свiту розглядається як пiдстава для його пiзнання. Мiж методами iснує змiстовно рiзне взаємовiдношення.

 

 

1. Дюгем П. Физическая теория, ее цель и строение. Спб. 1910.

2. Тулмин Ст. Концептуальные революции в науке//Структура и развитие науки. -М., 1978.

3. Кун Т. Структура научных революций. -М., 1975.

4. Тулмин Ст. Человческое понимание. -М., 1984.

5. Toulmin S. The philosophy of science. -London, 1953.

6. Рижко В. А. Концепцiя як форма наукового знання. -К., 1995.

7. Lakatos J. History of science and its rational reconstructions//Scientific revolution. -Cembridge, 1970.

8. Лакатос И. История науки и ее рациональные реконструкции//Структура и развитие науки. -М., 1978.

9. Лакатос И. Фальсификация и методология научно-исследовательских програм. -М., 1995.

10. Дэвидсон Д. Об идее концептуальной схемы//Аналитическая философия: Избранные тексты. -М., 1993.

11. Антология кинизма: Фрагменты сочинений кинических мыслителей. -М., 1984.

12. Тулмин Ст. Человеческое понимание. -М., 1984.

13. Фейерабенд П. К. Избранные труды по методологии науки. -М., 1986.

14. Чуйко В. Л. Нацiональна мова науки як феномен iсторiї культури//Проблеми фiлосософiї. -К., 1991, N88.