Особистість як суб’єкт менеджменту і фактор ефективного функціонування системи управління

 

Вступ

Розділ 1. Особистість як суб’єкт менеджменту і фактор ефективного функціонування системи управління

1.1 Склад та характеристика особистості

1.2 Психологічні якості особистості у процесі менеджменту

1.3 Психологічний феномен керівництва

2. Колектив як соціальна група

2.1 Сутність, види і характеристики колективу

2.2 Чинники, що впливають на ефективність роботи групи

Розділ 3. Оцінка психологічних якостей керівника

3.1 Психологічний клімат

3.2 Характеристика ролей керівника

3.3 Норми етики

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Давно відомо, що колектив - щось більше, ніж просте логічне впорядкування працівників, що виконують взаємозв'язані задачі. Теоретики і практики управління зрозуміли, що організація є також і соціальною системою, де взаємодіють окремі особи і формальні і неформальні групи. І від психологічного клімату, від настрою кожного працівника залежить і продуктивність праці, і здоров'я працівників і багато що інше.

При правильній розстановці людських ресурсів в організації, при вірній обробці конфліктних ситуацій виникає якийсь прорив, енергетичний ефект, коли 2+2 буде 5, а не 4. Організація стає чимось більшим, ніж сума компонентів.

Ця нова система стає значно стійкішою до дій ззовні, але легко руйнується, якщо не підтримувати цю єдність елементів. "Організм" організації необхідно забезпечити механізмом, який би забезпечував постійну регенерацію загублених цілей, задач і функцій, визначав би всі нові і нові очікування працівників. В управлінській науці існують досить досконалі соціально-психологічні методи, за допомогою яких можна добитися потрібного ефекту.

А. Файоль поділив процес управління трудовим колективом на 5 основних функцій: планування, організування, розпорядництво, координування та контролювання. На основі його розробок у 20-х роках XX ст. було сформульовано поняття «організаційна структура управління підприємством» (система взаємозв'язків, неперервних взаємопов'язаних дій — функцій менеджменту).

А. Файоль сформулював 14 принципів управління трудовим колективом:

- поділ праці;

- повноваження та відповідальність;

- дисципліна;

- єдиновладдя;

- єдність напряму діяльності;

- підпорядкування особистих інтересів загальним;

- винагорода персоналу;

- централізація;

- ієрархія управління;

- порядок;

- справедливість;

- стабільність робочого місця;

- ініціатива;

- корпоративний дух.

Цією школою було вперше розроблено обґрунтовані теоретичні засади управління трудовим колективом та визначено пріоритетну роль менеджера як керівника та організатора.

Досить важливим є формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків. Цей етап пов'язаний із визнанням людини пріоритетним фактором виробничо-господарської діяльності; зосередженням уваги на соціальних аспектах, які охоплювали різноманітні форми морального та матеріального стимулювання працівників, стилі управління, участь працівників у процесі прийняття управлінських рішень, організаційну культуру, можливості кар'єри та просування за службовою ієрархією. На цьому етапі сформувалися дві основні школи: людських стосунків та поведінських наук.

 

 

 

Соціальна психологія та інші науки, що займаються вивченням діяльності людей, розрізняють поняття «людина», «індивід», «особистість» та «індивідуальність».

Людина - це родове поняття, біологічна істота, що належить до класу ссавців і є вищим ступенем розвитку живих організмів на Землі. Її відмінність полягає в наділеності свідомістю, високо розвинутим мозком, у здатності виробляти знаряддя праці і використовувати їх для впливу на навколишній світ.

 Індивід (від лат. іndividum - неподільне) - людина як одинична природна істота, представник виду нomo sapiens, що наділений індивідуально своєрідними рисами (задатки, захоплення та ін.). Одночасно індивід виступає як окремий представник людського суспільства (соціальна істота, що оволодіває власною поведінкою і психологічними процесами). Індивіду властиві найбільш загальні характеристики: цілісність психофізіологічної організації, стійкість у взаємовідносинах з навколишнім світом, активність.

 Особистість - це свідомий індивід (одиничний представник людського роду), що займає певне становище (має певний статус) у суспільстві, поза яким людина може стати особистістю. Особистість реалізує себе на чотирьох рівнях функціонування: біологічному (людина-природа), психологічному (людина - людина), соціальному (людина - суспільство) і інформаційному (людина - ноосфера).

 Індивідуальність - це особистість з її неповторним своєрідним поєднанням психологічних особливостей, що проявляються в інтелектуальній, вольовій і емоційній сферах. Індивідуальність - продукт соціального розвитку. Відомий російський вчений І.І. Мечников писав: «Чим вище організована суспільна істота, тим більш виражена в ній індивідуальність». У завдання менеджера входить сприяння розвитку індивідуальностей, створення для цього належних умов.

 Найважливішою умовою ефективного впливу учасників виробничого процесу і використання їхніх потенціальних можливостей є вивчення і врахування індивідуальних особливостей кожного окремого працівника і всього трудового колективу.

 Об'єктом детального вивчення насамперед має стати психологічна структура особистості, куди входять: спрямованість, індивідуально-психологічні особливості особистості, її темперамент, характер, уміння здійснювати саморегулювання, психічні процеси, рівень підготовки. Компонентом структури особистості є спрямованість - містке поняття, що включає різні властивості особистості: її потреби й інтереси, ідейні і практичні установки. Для менеджера важливо знати, які саме з цих особливостей виявляються більшою мірою, бо це визначає психічну діяльність особистості, її схильність до певного виду занять.

 Спрямованість особистості характеризується відношенням первинних (природних) і вторинних (суспільних за своїм походженням) потреб в її житті. З цим співвідношенням пов'язані зміст і характер тих цілей,