Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Етичні засади і принципи діяльності соціального працівника

Тип работы: 
Контрольна робота
К-во страниц: 
9
Язык: 
Українська
Оценка: 
Зміст
 
1. Поняття професійної етики
2. Етичні засади і принципи діяльності соціального працівника
Список використаної літератури
 
1. Поняття професійної етики
 
Термін “професійна етика” з’явився у результаті класифікації трудової діяльності, виникнення різноманітних професійних груп.
Отже, об’єктом професійної етики є людина. Тому цілком закономірне існування різноманітних видів професійної етики, що випливають із розмаїття професій: лікарська, правнича, військова, інженерна, наукова тощо. Існує і надпрофесійна етика: адміністративна, управлінська, етика спілкування тощо, оскільки її норми поширюються на всі види трудової діяльності і стосуються кожної професії.
Основні функції та завдання професійної етики полягають у моральному регулюванні професійних відносин, підвищенні професійної майстерності спеціаліста, розвиткові його професіоналізму, виробленні напряму вдосконалення професійної моралі, доповненні її новими нормами, традиціями та звичаями, формуванні стійких моральних якостей спеціаліста, встановленні межі між правомірною та неправомірною професійною поведінкою, обгрунтуванні професійного ідеалу та ін.
Професійна етика як наука не створює моральних норм, не диктує і не нав’язує їх членам суспільства, інакше вона скотилася б на позиції моралізаторства. Вона вивчає ці норми і своїм творчим розвитком лише спонукає до їх утворення.
Термін “професійна етика” звичайно вживається для визначення не стільки галузі етичної теорії, скільки своєрідного морального кодексу людей певної професії. Професійна етика зумовлена особливостями деяких професій, корпоративними інтересами, професійною культурою. Люди, які виконують однакові або близькі професійні функції, відпрацьовують специфічні традиції, об’єднуються на підставі професійної солідарності, підтримують репутацію своєї соціальної групи.
В кожній професії є свої моральні проблеми. Але серед інших професій вирізняється певна група таких, де вони виникають частіше, які потребують особливої уваги. Професійна етика має значення насамперед для професій, об’єктом яких є людина. Там, де представники певної професії в силу її специфіки знаходяться в постійному або навіть безперервному спілкуванні з іншими людьми існують специфічні “моральні кодекси” людей цих професій, спеціальностей.
Професійна етика – це сукупність правил поведінки певної соціальної групи, яка забезпечує моральний характер взаємовідносин, що обумовлюються професійною діяльністю, а також галузь науки, яка вивчає специфіку проявів моралі в різних видах діяльності.
Професійна етика поширюється на ті соціальні групи, до яких пред’являються найбільш високі моральні вимоги. Як система норм професійна етика-це кодекс правил, що визначає поведінку спеціаліста у службовій обстановці, норм, які відповідають існуючим законам та відомчим нормативним документам, професійним знанням, стосункам у колективі, глибокому усвідомленню моральної відповідальності за виконання професійних обов’язків.
Професійна етика в обох випадках регламентується не тільки нормами моралі, а й нормами права, що мають моральне походження та моральний зміст.
 
2. Етичні засади і принципи діяльності соціального працівника
 
Будь-яка професія, яка повязана з роботою з людьми, вимагає особливих професійних вимог і дотримання деонтологічних принципів. Соціальний працівник у своїй діяльності має справу з людиною, взаєминами між особистістю і колективом, між соціальними групами. Уся його діяльність спрямована на вдосконалювання людських відносин, на впровадження у життя ідеалів гуманізму.
При розв'язанні соціальних проблем соціальний працівник повинен бути і соціологом, і педагогом, і лікарем, і правознавцем, тому, на основі етичних принципів діяльності цих професій, можна виділити три головні підходи, до яких часто вдається соціальний працівник.
1. Виховний – виконання ролі вчителя, консультанта, експерта. Соціальний працівник дає поради, навчає вмінню, моделюванню і демонстрації правильної поведінки, встановлює зворотний зв'язок, застосовує рольові ігри як метод навчання.
2. Наступний підхід зводиться до ролі помічника, прихильника або посередника в подоланні апатії або дезорганізації особи, коли самій їй це зробити важко. Діяльність соціального працівника за такого підходу спрямована на пояснення поведінки, обговорення альтернативних варіантів, з'ясування ситуацій, підбадьорювання і мобілізацію внутрішніх ресурсів клієнта.
3. Адвокативний підхід застосовується тоді, коли необхідно юридично захистити громадянина або групу людей (надання об'єктивної інформації, співпраця з адвокатом, допомога клієнтові в усвідомленні прав і обов'язків, підбір документально обгрунтованих даних і т. д.).
Соціальний працівник відіграє активну роль у плануванні, узгодженні дій різних систем соціальної допомоги населенню, він справляє безпосередній вплив на особу чи групу людей. Це не стільки виховний, словесний, як діяльний процес, створення умов для розвитку особи чи системи, просування до наміченої мети з допомогою відповідних засобів і методів. Цей процес – взаємодія, тобто вплив на свідомість клієнта соціального працівника та інших факторів, його правильне сприймання і відповідне реагування, ставлення до суб'єктів впливу, тобто зворотна дія, координування, коригування взаємних зусиль.
Джерелами впевненості соціального працівника у праві справляти такий вплив є його знання та досвід, поінформованість, узаконені повноваження, статус і репутація, харизматичні дані, особиста привабливість, благородство та інші риси, які набуваються у процесі навчання, самовиховання, життєвої практики. Фундаментальне значення мають також знання і досвід, на них грунтується вміння впливати на інших людей. Багато важать, зокрема, здібності, навички інтерв'ювання, тактовного надання підтримки, встановлення зворотного зв'язку, послідовність і наполегливість, терпеливість і витримка, самоконтроль, щира зацікавленість, спрямовані на досягнення земін у поведінці і стосунках між соціальним працівником і клієнтом.
Головне для майбутніх спеціалістів з соціальної роботи – мислити системно, діалектично, не втрачати цілого за частковим, бачити завжди клієнта з усіх боків, а не симптоми або окремі ознаки його проблем і втрати опори в сім'ї, на роботі, в побуті, у суспільстві.
Професійна етика у сфері соціальної роботи потребує особливої регламентації, в усьому світі діяльність соціологічних співтовариств регулюють спеціальні етичні кодекси, які відбивають «багатошаровість» професійної етики соціолога, зумовлену мультиваріантністю його соціальних відносин.
За сучасних умов соціальний працівник як представник професійної спільноти має нести особисту моральну відповідальність за взаємини з різними суб'єктами, з якими необхідно вступати в контакти під час здійснення професійної діяльності:
з суспільством, презентованим ретрансляторами інформації (журналісти, політики, політологи, коментатори), споживачами інформації, (фахівці, які апелюють до результатів соціологічних досліджень), населенням як носієм громадської думки, владними структурами та ідеологічними інституціями, зацікавленими у тенденційній інформації;
зі співвиконавцями у конкретних проектах;
з клієнтами;
з замовниками;
з професійною спільнотою.
Етика соціального працівника грунтується на загальнолюдській моралі, загальному громадянському законодавстві та загальних етичних нормах наукової праці і наукового спілкування.
Етичні норми встановлюють загальні правила поведінки соціальних працівників. Потреби практики визначають мету тієї чи іншої професії і вимагають від працівників відповідного профілю необхідної кваліфікації (професіоналізму, компетенції), з одного боку, її етичної підготовки, яка передбачає теоретичне освоєння норм і принципів моралі для застосування їх у професійній практиці, – з іншого. Кожна людина, в силу обставин життя, втягується у рольове спілкування з різними професіоналами, наприклад, з лікарем, юристо і т. д., при цьому вона очікує від них не лише кваліфікованого виконання їх обов'язків щодо задоволення її потреб, інтересів, а й уважного, ввічливого до неї ставлення, тому професійна етика покликана дати рекомендації професіоналам щодо моральної складової у виконанні професійних функцій.
Специфіка функцій соціального працівника та соціального педагога вимагає органічного єднання особистісних та професійних якостей широкої освіченості, а тому підготовка такого фахівця має грунтуватися на тлі практичного людинознавства. Професійні стандарти, до таких фахівців базуються на кодексі етики та професійних умінь, які слугують своєрідною «клятвою Гіппократа», на фундаментальних загальнолюдських цінностях, враховують гіідність та унікальність кожної особистості, її права і можливості.
Прикладами можуть служити кодекси етики соціального працівника США та Канади, у яких наголос робиться на клінічній соціальній роботі чи на соціальному розвитку. Створений на сьогодні і кодекс етики соціального працівника та соціального педагога Росії та України, офіційно схвалений Асоціацією соціальних працівників та соціальних педагогів усіма регіональними підрозділами.
Зважаючи на той факт, що Україна ратифікувала Європейську Конвенцію про права людини, в гідність і цінність людської особистості, соціальні робітники дотримуються вимог Міжнародних етичних стандартів соціальних працівників (1994). Професійно-етичний кодекс соціальних працівників України дозволяє здійснювати соціальну і соціально-педагогічну роботу з різними особами, групами, спільнотами на їх благо.
Можна виділити наступні етичні принципи соціальної роботи:
кожна людина цінна для суспільства своєю унікальністю, яку потрібно враховувати і поважати;
кожна людина має право на самореалізацію, яка не призводить до порушення подібних прав інших людей;
соціальний працівник зобов'язаний всі свої знання і навички спрямовувати на надання допомоги окремим людям, групам, спільнотам у їх розвитку, а також на розв'язання конфліктів між особою і суспільством;
соціальний працівник надає допомогу кожному, хто звертається до нього за допомогою і порадою без будь-якої дискримінації на підставі статі, віку, фізичних і розумових недоліків, кольору шкіри, соціальної і расової належності, віросповідання, мови, політичних поглядів, сексуальної орієнтації;
соціальний працівник дотримується принципу особистої недоторканості, конфіденційності та відповідального використання інформації у своїй роботі;
діяльність соціального працівника базується на засадах взаємодії, партнерського співробітництва і передбачає двосторонню відповідальність за вирішення проблеми клієнта.
соціальна робота несумісна з прямим або опосередкованим примусом клієнтів до будь-яких дій, навіть на користь клієнта;
соціальний працівник здійснює етично виправдані дії, дотримуючись міжнародних етичних стандартів соціальних працівників, Декларації прав людини ООН та Професійно-етичного кодексу соціального працівника України.
Отже, професія соціального працівника, повністю залежить від етичних принципів. Цей висновок можна зробити на підставі тих фактів, що соціальний працівник весь час контактує безпосередньо з людьми, де б він не працював. Організаційну структуру інститутів соціального захисту населення можна охарактеризувати, як упорядкований зв'язок і взаємодію органів соціальної роботи та його суб'єктів, що забезпечують загальні умови, раціоналізацію організацій і норм здійснення допомоги для підтримки груп та осіб, які опинилися у стані соціального ризику, відповідно до їх інтересів, потреб і можливостей.
Саме тому соціальний працівник повинен не лише бути кваліфікованим робітником своєї справи, але і вміти бути добрим психологом і мати певні уявлення про етичні норми у спілкуванні з людьми якими він безпосередньо контактує, оскільки мораль – одна з форм духовного життя, один із найдавніших універсальних способів соціальної регуляції, мораль має загальнолюдський сенс і дає нам уявлення про міру людяності суспільства і особистості.
 
Список використаних джерел
 
Вульфов Б. З. Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт. – М – Тула, 1993.
Етичний кодекс соціального працівника. – прийнято на установчих зборах МФСР у Коломбо, Шрі-Ланка, 6-8 Липня 1994 року.
Євнух М. Б., Сердюк О. П. Соціальна педагогіка: Підручник. – 2-г. вид., стереотип. – К. : МАУП, 2003.
Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / І. Д. Звєрєва, О. В. Безпалько, С. Я. Марченко та ін. ; За заг. ред. : І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової. – К. : Наук. світ, 2003.
Тюптя Л. Т., Іванова І. Б. Соціальна робота (теорія і практика) : навч. посіб. для студентів вищих навчальних закладів. – К. : ВМУРОЛ «Україна», 2004.
CAPTCHA на основе изображений