Сучасні проблеми соціальної геронтології

 

1. Сучасні проблеми соціальної геронтології

2. Психічні захворювання у людей похилого віку

Список використаної літератури

 

 

Соціальна геронтологія як розділ геронтології – це суспільна дисципліна покликана вирішувати демографічні та соціально-економічні проблеми старіння населення. Соціальна геронтологія вивчає біологічні процеси старіння людини з метою відшукати соціальні можливості для збереження тілесної і духовної значимості, притаманні літньому та старечому вікові.

Геронтологія знаходиться у системі дисциплін, які досліджують людину і суспільство (медицина, соціологія, соціальна психологія, філософія, економіка та ін.). Термін “соціальна геронтологія” був уперше вжитий американським вченим Е. Стігліцем у кінці 40-х років минулого століття. На початку 60-х р. м. ст. соціальна геронтологія отримала визначення як самостійна наукова дисципліна.

Наукові дослідження у соціальній геронтології ведуться у трьох напрямках:

1. Вивчаються соціальні детермінанти біологічного та психічного старіння індивіда. Досліджується вплив процесу старіння на особистість на завершальних етапах життєвого циклу людини – зміна її соціальних потреб, установок, ціннісних орієнтацій, інтересів, мотивації, тобто всього способу життя. Цей напрямок зосереджений на індивідуальних особливостях старіння.

2. Вивчаються різні соціальні групи і спільності літніх та старих людей, а також групи і спільності, членами яких вони являються – сім’я, родичі, коло знайомих, сусіди і т. д. Завдання соціальних геронтологів – визначити місце, роль і функції людей літнього віку цих групах, їх взаємостосунки із групою та окремими її членами, вплив оточення на процес старіння.

3. Вивчається суспільне становище літніх і старих людей. Цей напрямок вивчає цілі, функції і структуру інститутів та організацій, які займаються соціальним забезпеченням, захистом та обслуговуванням старих людей.

Таким чином, у соціальному аспекті геронтологія вивчає:

індивідуальні переживання старих людей;

місце і становище їх у суспільстві;

соціальну політику стосовно старих людей.

Соціальна геронтологія має ще один важливий аспект своєї діяльності – соціальну роботу, зміст якої полягає у наступному:

надання практичної допомоги літнім і старим людям, сім’ям та групам осіб старечого віку з низьким рівнем достатку та порушеними соціальними контактами;

соціальна реабілітація (процес відновлення основних соціальних функцій) літніх і старих людей, створення умов, які підвищують їхню соціальну активність;

формування політики соціального захисту стосовно літніх і старих людей;

розробка програм щодо усунення негативних наслідків старіння і старості;

проведення соціальних експериментів з метою отримання результатів і створення банку даних для покращення життєвих умов та матеріального благополуччя старих людей.

Отже, соціальна геронтологія займається проблемами підвищення якості життя старих людей, розвитку для них служб здоров’я, створення такого життя, щоб у ньому знайшлося гідне місце для старих людей.

Таким чином, у соціальному аспекті геронтологія вивчає:

індивідуальні переживання старих людей;

місце і становище їх у суспільстві;

соціальну політику стосовно старих людей.

Соціальна геронтологія має ще один важливий аспект своєї діяльності – соціальну роботу, зміст якої полягає у наступному:

надання практичної допомоги літнім і старим людям, сім’ям та групам осіб старечого віку з низьким рівнем достатку та порушеними соціальними контактами;

соціальна реабілітація (процес відновлення основних соціальних функцій) літніх і старих людей, створення умов, які підвищують їхню соціальну активність;

формування політики соціального захисту стосовно літніх і старих людей;

розробка програм щодо усунення негативних наслідків старіння і старості;

проведення соціальних експериментів з метою отримання результатів і створення банку даних для покращення життєвих умов та матеріального благополуччя старих людей.

Отже, соціальна геронтологія займається проблемами підвищення якості життя старих людей, розвитку для них служб здоров’я, створення такого життя, щоб у ньому знайшлося гідне місце для старих людей.

 

 

Старість – це заключна фаза в розвитку людини, в якій цей процес відбувається по низхідній життєвій кривій. У житті людини у певному віці проявляються інволюційні ознаки (інволюція – зворотній розвиток; зменшення, спрощення (з втратою функції) органа протягом індивідуального розвитку), що виражаються у зовнішньому вигляді, зменшенні життєвої активності, обмеженні фізичних можливостей.

Однією із закономірностей старіння є його нерівномірність у порушенні функцій (пам’яті, інтелекту, уваги, фізичної сили). Старість наближається до людини двома шляхами: через фізіологічне ослаблення організму та шляхом зниження сили і рухливості психічних процесів. Саме психічне старіння представляє собою процес вікової зміни вищих психічних функцій.

У зв'язку зі значним «старінням» населення країни та зростанням кількості психічно хворих людей у передстаречому (45-65років) і в старечому, похилому (після 65 років) віці проблема психічних розладів означеної категорії набуває все більшої актуальності.

Психічні розлади в пізньому віці можна розділити на пограничні та виражені психотичні (психози).

Психічні розлади пограничного типу переважно проявляються пригніченням, підвищеною тривожністю, перебільшеною увагою до свого здоров'я, фіксацією на неприємних відчуттях, тобто групою симптомів, які, зазвичай, відносять до неврозоподібних. Нерідко зустрічаються характерологічні зміни: звуження кола інтересів, подразливість й афективна нестійкість. Наведені вище розлади часто поєднуються з серцево-судинними та іншими соматичними захворюваннями.

Психотичні розлади можуть проявлятися неправильною оцінкою та сприйняттям навколишнього світу, значним порушенням критики, виразними інтелектуально-мнестичними розладами. Із психозів передстаречого віку виокремлюють інволюційну меланхолію або депресію, інволюційний