Принцип співпраці

Цілі і завданнях консультування, які передбачають співпрацю між консультантом і клієнтом, можна визначити в такий спосіб:

людина, яка звернулася за допомогою до психолога-консультанта не хвора. Це нормальна людина, зі своєю ініціативою і відповідальністю, яка у силу тих або інших обставин переживає труднощі у повсякденному житті;

психолог-консультант не розглядає свого клієнта як хворого і «не робить» його хворим.

психолог-консультант і клієнт перебувають у рівноправних відносинах, немає об'єкта і суб'єкта впливу;

мета і результат консультаційного процесу полягає в тому, що людина знаходить можливість самостійно справлятися з обставинами свого життя;

психолог-консультант неухильно дотримується етичних норм і правил, прийнятих у психологічному співтоваристві.

Існує важлива умова, виконання якої є життєво важливим для успіху або провалу психотерапії чи психоаналізу. Мається на увазі здатність клієнта співробітничати із психотерапевтом-психоаналітиком. Ця здатність співробітничати, так званий робочий альянс із психотерапевтом, не є ні технічною процедурою, ні психотерапевтичним процесом, але необхідна для обох – як для клієнта, так і для психотерапевта.

 

 

Співробітництво клієнта і психотерапевта, робочий альянс між ними – це відносно вільні від неврозу, раціональні взаємини між клієнтом і психотерапевтом, які роблять можливим для клієнта і психоаналітика цілеспрямовану, продуктивну роботу у напрямку психотерапії чи психоаналізу.

Фактичний прояв співробітництва полягає в:

готовності клієнта виконувати різні процедури, рекомендовані психотерапевтом;

у його бажанні і здатності психоаналітично працювати з тими переживаннями, думками і спогадами які з'являються в процесі психоаналізу і викликають дискомфорт або навіть психологічний біль.

Бажання клієнта співробітничати, професіоналізм психотерапевта, психоаналітичне середовище в цілому сприяють формуванню продуктивного робочого альянсу, що є необхідною умовою для можливості одержання психологічної допомоги від психотерапевта.

Сформований робочий альянс можна порівняти із захисним бастіоном, який захищає і підтримує здорові паростки співробітництва клієнта і психотерапевта від натиску досить деструктивних невротичних бажань.

За даними численних дослідників розуміння виступає як одне з основних професійних завдань психолога-консультанта. Особливості розуміння психологом клієнта є критерієм професійної зрілості практичного психолога. Наша робота є спробою спільного розгляду проблеми психологічної допомоги і проблеми розуміння в контексті діалогічної парадигми дослідження. Розуміння розглядається як інтегральний показник компетентності особистості в спілкуванні. Як змістовна складова розуміння, яка проявляється в ньому і визначає його хід і результат, а іноді і обмежує його, виступає стратегія розуміння, яка використовується професіоналом при вирішенні проблем професійної діяльності.

Принцип співпраці розглядається у широкому змісті слова, як предметно і контекстуально обумовлений процес і результат формування змісту ситуації взаємодії його суб'єктами – змісту вчинків, висловлювань і переживань. Розуміння часто визначається як логічно-раціональний процес з'ясування причинно-наслідкових зв'язків, і як співвідчуття вчинків, яке визначається «психологічними взаємозв'язками», «психологікою» суб'єктів. У співпраці найбільш чітко проявляються феномени когнітивної і ціннісної сторін особистості професіонала.

Подвійний психологічний статус феномену розуміння, який виступає як процес і результат переробки значеннєвої інформації про іншу людину, – і полифонічність розуміння, тобто множинність шляхів і способів розуміння людини людиною, – визначає гостроту питання про його критерії. Природно припустити, що вони лежать у підходах до розуміння, описуючи той або інший його спосіб, діятльнісну стратегію, яка виступає як змістовний показник професійного розуміння в психологічному консультуванні. До найбільш очевидних і водночас значимих критеріїв виділення стратегій співпраці психолога і клієнта відносяться:

розходження психологічних шкіл у розумінні психологічного консультування (місця і ролі розуміння в ньому) ;

особливості ціннісного потенціалу психолога, пов'язані з вибором різних стратегій перетворення значеннєвої інформації.

Безліч робіт, присвячених проблемі розуміння можна розділити на три групи, які розглядають його відповідно як:

виявлення вже існуючої, властивої ситуації;

створення не заданого змісту;

виникнення змісту в процесі діалогу як «співпраці.

На основі даних емпіричного вивчення особливостей розуміння психологом клієнта вченими показано феноменологічну подібність виділених підходів до теоретичного аналізу феноменів розуміння людини людиною і індивідуально-специфічними стратегіями розуміння. Таким чином, сучасний підхід до принципу співпраці можна віднести до інтегративних, які розглядають виділені дослідницькі трактування співпраці як різні його стратегії. Стратегія розуміння – спосіб перетворення значеннєвої інформації в процесі спілкування.

Кожна зі стратегій розуміння психологом клієнта пов'язана з особливою ціннісно-смисловою позицією консультанта і вибором тієї або іншої інтерактивної моделі спілкування із клієнтом. Так, стратегія пояснення виявилася пов'язаною з перевагою монологічних форм взаємодії, у яких консультант займає позицію “вчителя” або “щоденного психолога”, демонструючи високу включеність у запропоновану клієнтом проблемну ситуацію і зосередженість на своїх власних уявленнях і переживаннях.

Стратегія інтерпретації пов'язана із прагненням до діалогічної взаємодії з клієнтом, яка, однак, не реалізується повністю, оскільки провідним модусом спілкування і основною цінністю для консультанта є трансляція свого професіоналізму (позиція “експерта” або “всезнаючого експерта”).

Стратегія діалогічного розуміння пов'язана з прагненням до організації внутрішнього діалогу клієнта. Консультант здійснює “психологічний супровід” переживань клієнта, займаючи позицію фасилитатора. Внутрішній діалог клієнта організується декількома, зовні різними способами: терапевт використовує різні види “чистої мови” (прагнучи повернути клієнтові сказане ним у найменш перекрученій формі) або використовує прийоми парадоксальної комунікації, роблячи явно “провокуючі”, парадоксальні і гіпероцінні коментарі до кожного висловлювання клієнта. У такий спосіб стратегія діалогічного розуміння, яка є найбільш специфічною, характерною саме для розуміння іншої людини, клієнта психологом-консультантом, розбивається ще на три інтерактивних підстратегії співпраці:

“роджеріанський варіант” (“угу-терапія”, психолог і клієнт зайняті “звірянням розумінь”, для неї характерні реконструюючі діалогічні форми взаємодії із клієнтом, консультант переважно слухає клієнта, “повертаючи” і підтверджуючи сказане клієнтом) ;

реконструктивний варіант (психолог допомагає клієнтові побудувати структурні взаємозв'язки всередині його власної суб'єктивної картини світу, характерними є полілогічні і реконструктивні моделі взаємодії із клієнтом: консультант повертає клієнтові окремі цілісні і структуровані враження – фрагменти суб'єктивної картини світу клієнта, експлікуючи конструкти, які лежать в основі побудови цієї картини) ;

парадоксальний варіант (психолог “осміює” повсякденні і професійні домагання, переживання і очікування учасників діалогу: як свої власні, так і клієнта, при цьому переважають полілогічні і парадоксальні форми спілкування з клієнтом, різко протиставлені нормам повсякденного спілкування).

Виділені стратегії розуміння і співпраці мають різну адекватність стосовно специфіки професійної діяльності практичного психолога, володіють різним ступенем специфічності (еквіфункціональності) і дають досить близькі і адекватні ситуації, допомагають розумінню себе самого клієнтом, вони є достатньо характерними для обох суб'єктів співпраці – клієнта і консультанта.

 

Список використаних джерел

 

Демьянов Ю. Г. Основы психопрофилактики и психотерапии. – СПб: Мечта, 1999.

Моховиков. А. Н. Теория и практика психологического консультирования. М. : Смысл, 2001.