Світова організація торгівлі та її завдання

 

1. Світова організація торгівлі та її завдання

2. Задача

Список використаних джерел

 

 

Світова організація торгівлі (СОТ)  (англ. World Trade Organization, WTO) – це провідна міжнародна економічна організація, членами якої вже є 153 країни, на долю яких припадає близько 96% обсягів світової торгівлі; її функціями є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань між країнами-членами, що підписані під близько 30-ма угодами організації.

Згідно зі статтею VIII Маракеської угоди про утворення Світової організації торгівлі, СОТ є міжнародною міжурядовою організацією, створеною згідно з нормами міжнародного права. СОТ може діяти незалежно від волі кожної країни-члена цієї організації. Проте така діяльність СОТ здійснюється винятково через створені нею органи (Міністерську конференцію, Генеральну раду і Секретаріат). Діяльність СОТ може здійснюватися винятково в рамках її компетенції, визначеної Марракеською угодою і прийнятими на її основі іншими документами.

Згідно з Марракеською угодою, СОТ забезпечує загальну інституційну основу для здійснення торговельних відносин між її членами, тобто утворює міжнародний форум з робочими органами. В його рамках можуть здійснюватися міжнародні переговори як між усіма членами СОТ, так і між окремими учасниками. Сфера регулювання СОТ може бути розширена за рахунок майбутніх угод, які будуть включені в загальну систему СОТ.

Цілі СОТ визначено в преамбулі Марракеської Угоди про утворення СОТ. Основними з них є:

підвищення життєвого рівня;

забезпечення повної зайнятості;

постійне зростання доходів і ефективного попиту;

розширення виробництва товарів і послуг та торгівлі ними;

оптимальне використання світових ресурсів згідно з цілями сталого розвитку;

захист і збереження навколишнього середовища;

забезпечення для країн, що розвиваються і найменш розвинених країн такої участі в міжнародній торгівлі, яка б відповідала потребам їх економічного розвитку.

Своїми головними завданнями СОТ називає лібералізацію міжнародної торгівлі, забезпечення її справедливості та послідовності, сприяння економічному зростанню та підвищенню економічного добробуту людей. Країни – члени СОТ вирішують ці завдання шляхом:

здійснення контролю за виконанням угод та домовленостей;

проведення багатосторонніх торговельних переговорів та консультацій між зацікавленими країнаїми-членами;

урегулювання торговельних спорів;

проведення огляду національної торговельної політики країн-членів;

технічного сприяння державам, які розвиваються, з питань, що належать до компетенції СОТ;

співпраці з міжнародними спеціалізованими організаціями [2].

Вступаючи до СОТ, країна одержує право голосу за всіма рішеннями, що приймаються в межах організації. Як правило, рішення приймаються одноголосно. Передбачено й можливість прийняття рішень більшістю голосів шляхом голосування, проте ця процедура на сьогодні жодного разу не застосовувалася.

СОТ створена, в першу чергу, для того, щоб сприяти виконанню цього пакету угод, що разом називають Угодами Уругвайського раунду. Вони містять вимоги, яких мають дотримуватись всі держави – члени СОТ. Суть цих вимог полягає в тому, що:

держави – члени зобов’язані проводити постійні переговори, націлені на зниження мита;

держави – члени зобов’язані утримуватися від дискримінації між товарами і торговцями з різних країн. Наприклад, ставка мита має бути однаковою стосовно всіх товарів певного виду;

СОТ дозволяє державам «захищати» свій внутрішній ринок, але ці обмеження повинні бути тільки у формі тарифів. Це означає, що заборонені такі засоби обмеження імпорту, як:

занадто складні митні процедури;

завищені митні збори;

складні процедури підтвердження походження товарів;

деякі види державних субсидій підприємствам;

стандарти на товари.

СОТ містить декілька винятків із цих загальних правил. Багато таких винятків встановлюють більш «м’які» вимоги до держав, що розвиваються. Ці «послаблення», проте, не змінюють загальної суті вимог СОТ і націлені лише на полегшення тимчасових труднощів, із якими зіштовхуються країни, що розвиваються. Майже всі ці винятки носять тимчасовий характер.

Інші винятки дозволяють усім державам застосовувати нетарифні заходи обмеження імпорту у певних випадках, як, наприклад, кількісні обмеження у випадку різкого погіршення платіжного балансу або різкого збільшення імпорту, що завдає «значний збиток» виробникам у країні імпорту.

На відміну від угоди ГАТТ, що стосувалася тільки торгівлі товарами, СОТ також прагне до того, щоб зменшити обмеження на торгівлю послугами.

Міжнародна торгівля послугами – порівняно нове явище. Держави мають незначний досвід спільної роботи у зменшенні бар’єрів щодо торгівлі послугами.

В рамках Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС) країни – члени СОТ взяли на себе зобов’язання не припускати дискримінації між особами, що надають послуги, максимально зменшити обмеження участі іноземних підприємств на ринку послуг. ГАТС створило основу для подальших переговорів по зменшенню обмежень вільної конкуренції між торговцями послугами різних країн.

Так само, як і торгівля послугами, поза «компетенцією» ГАТТ знаходилися і питання захисту прав інтелектуальної власності.

Вступивши в силу 1 січня 1995 року, Угода про торгові аспекти прав інтелектуальної власності, що мають відношення до торгівлі, вимагає від кожної держави – члена СОТ забезпечити ефективний захист прав інтелектуальної власності шляхом:

цивільно-судових заходів;

спеціальних заходів на кордоні, що містять у собі конфіскацію і знищення товарів, виготовлених із порушенням прав інтелектуальної власності;

адміністративних заходів;

кримінальних заходів.

У ТРІПС основна увага приділяється саме цивільним засобам захисту, оскільки вони є