+3 8(066) 185-39-18
fУстановчих зборів, які на Півдні України із-за російсько-більшовицької агресії були не скрізь проведені.
У цілому в Катеринославській губернії із 1571140 виборців голосувало 633869 чоловік, що складало 40, 3% тих, хто мав право голосу. Найбільше голосів отримав список №5 (Селянська спілка та УПСР) – 348564, на другому місці був більшовицький список №9 (від робітників, селян, солдатів Катеринославської губернії і Сердюцького, ім. отамана Орлика, полку) -156649, на третьому – список №3 (партія російських соціал-революціонерів) – 35826. В Херсонській губернії вибори відбулися лише частково, але показники по містах Херсону, Миколаєву, Єлисаветграду, Олександрії та Ананьївському і Олександрійському повітах свідчать про перемогу українських списків, які набрали 54300 голосів виборців. Значних результатів досягли (особливо в повітах) ліві соціал-революціонери, які йшли в блоці з виконавчим комітетом губернської Ради селянських депутатів. Вони набрали 29, 8% голосів від загальної кількості виборців. Більшовиків підтримало 19% тих, хто мав право голосу. За єврейські списки голосувало 7, 7% громадян.
Проте реалізувати наявний політичний капітал українцям не вдалося. Пробільшовицьки налаштовані сили, вплив яких в регіоні був достатньо високий, особливо в містах, при військовій підтримці із Москви та Петрограду поступово зуміли захопити владу в свої руки.
Автор дисертаційного дослідження, на основі використання значної кількості матеріалів, що вперше вводяться в науковий обіг, розглядає політичний процес на Півдні України через призму боротьби за утвердження української державності, а не радянської влади.
ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
Аналіз наведених в роботі фактів дозволив авторові вийти на розуміння того, що на Півдні України в 1917 р. мали місце суттєві відмінності в розгортанні революційного процесу в порівнянні з іншими територіями України та Росії. Тут соціальні і національні фактори революції переплелися досить сильно і неоднозначно як територіально, так і в часі. І жоден з них не носив яскраво вираженого домінуючого характеру.
Формування державних органів влади та місцевого самоврядування на Півдні України після Лютневої революції в Росії відбувалося досить динамічно. При цьому в значній мірі почала простежуватися тенденція значного зростання національного фактору на шляху творення в регіоні реальної представницької демократії.
Результати виборів до міських дум показали переконливу перемогу представників поміркованого соціалістичного блоку, лідерами в якому були в першу чергу російські меншовики і есери. Що до більшовиків, то їх авторитет в масах був ще не досить високим. Кадети (за винятком Одеси) свою політичну значимість почали втрачати. Вибори ж до земств показали, що в південноукраїнському селі політичні симпатії виборців були дуже різноманітними, але домінуючим був український настрій.
Зміни в співвідношенні партійно-політичних сил були пов'язані з небажанням пануючих верств населення, основних політичних партій як в центрі так і на місцях швидко провести в державі соціально-економічні перетворення, які б реально змінили життя, чи відкрили б перспективу таких змін для трудящого люду, як в тилу так і на фронті. Затягування цього процесу постійно вело до політизації, до кількісного росту в одних партіях і кризових явищ в інших. І це аж ніяк не спрацьовувало на пошук у суспільстві загально-людських цінностей, певних компромісів.
При цьому, постійним прискорювачем цих змін була соціально-економічна криза в суспільстві, пов'язана з війною, а не з наявністю “об'єктивних соціально-економічних передумов соціалістичної революції”, як стверджувала радянська історіографія.
Восени 1917 р. загальноросійській (корніловській і більшовицькій) альтернативі політичного розвитку в певній мірі протистояла альтернатива створення Української незалежної держави, яка була зумовлена розгортанням українізації краю, посиленням національної самосвідомості значної частини населення. Свідченням тому було перетворення українських національних органів самоврядування в державні органи влади, підтримка в жовтні-грудні 1917 р. політичного курсу Центральної Ради широкими верствами населення.
Вибори до Всеросійських та Українських Установчих зборів розумілися після більшовицького перевороту в Петрограді як елемент відмежування від утопічних, хоча й дуже привабливих гасел більшовиків в соціально-економічній і міжнародній сферах. Робота проводилася ще в час реального впливу Центральної Ради на ситуацію, але загострення боротьби доходило на Півдні України до прямих сутичок з більшовиками, які стояли за встановлення радянської влади в Україні насильницьким шляхом – шляхом збройного повстання. Та це питання міста. Село ж вирішувало свої економічні проблеми і надіялось на те, що Українські Установчі збори зроблять життя трудящих кращим. Але військова експансія більшовицької Росії проти УНР звела нанівець результати напруженої боротьби українського народу за державну незалежність, позбавила його демократичного шляху розвитку, втягнула у вир громадянської війни.
Перебіг подій 1917 року показав, і це потрібно враховувати на сучасному етапі будівництва незалежної України, що у кінцевому вигляді на перемогу тієї чи іншої партії, організації впливають не її кількісні та якісні характеристики (хоча знімати їх з рахунку не можна), і навіть не кількість голосів поданих за них на виборах, а розуміння специфіки історичного моменту, що переживає населення, вміння привернути до себе в першу чергу більшість його (яка по своїй природі е аполітичною) через постановку і вирішення проблем наповнених не політичними, а загальнолюдськими цінностями.
Список опублікованих праць за результатами дисертаційного дослідження:
1. Гвоздик В. С. Створення партійно політичних блоків на Півдні України під час виборів міських дум в 1917 році // Придніпровський науковий вісник. Історія і право. –