Музичне виховання молоді

Сьогодні музичне виховання потребує організації спілкування молоді з музичною культурою, яке виходить далеко за межі загальноосвітнього процесу. Це надзвичайно актуально в час, коли проблеми соціальної адаптованості юнацтва набувають неабиякого значення у зв'язку з необхідністю формування соціально відповідальної та естетично вихованої особистості. Одним із шляхів вирішення окреслених завдань, на наш погляд, є ознайомлення на уроках музики в загальноосвітній школі з таким визначим мистецьким явищем як джаз, оскільки трансформаційні зміни, що відбуваються у соціо-культурному просторі зумовили широке споживання цього популярного у молодіжному середовищі виду мистецтва, яке є інтонаційною основою багатьох стилів сучасної музики.

Відсутність класичних джазових шкіл, обмеженість надходження музичного матеріалу та інформації із-за кордону за часів холодної війни між Радянським Союзом і США, не дозволило джазу зайняти гідне місце у вітчизняній музичній культурі – починаючи з 40-х років XX ст. джазова музика була заборонена. Багатьом відомі такі крилаті вислови як: «Сегодня ты играешь джаз, а завтра родину продашь», «... рявкнули тромбоны, взвыли саксофоны... ', «От саксофона до ножа – один шаг», «Джаз – музыка толстых» тощо. Джаз зазнав гонінь у країнах колишнього СРСР. Часткове офіційне визнання він отримав лише у 80-х роках минулого століття. В Україні така ситуація негативно позначилася не тільки на існуванні джазової культури як такої, а й на розвиткові джазової освіти. Лише в останні десятиріччя, у зв'язку зі зникненням ідеологічних кордонів та приходом так званого «smooth jazz» (легкого, комерційного джазу), джазова музика стала більш зрозуміла для української публіки, з'явилася чимала аудиторія слухачів, яка бажає слухати і вивчати джаз.

Апологетами джазу в нашій країні молена вважати В. С. Симоненка та В. О. Молоткова. Володимир Симоненко (1940-1998 pp.) – один з найкращих джазових теоретиків, який написав у радянські часи «настільну книгу» для вітчизняних джазменів – «Мелодії джазу». В. С. Симоненко був автором чисельних статей, рецензій, анотацій до грамплатівок, брав участь у конференціях і семінарах, присвячених джазовому мистецтву, редагував видання, займався педагогічною діяльністю. Володимир Степанович був членом редколегії довідника «Музичний реєстр України (1997-1998) «, автором статей про джаз в «Українській музичній енциклопедії» та «Енциклопедії сучасної України».

Ім'я Володимира Олексійовича Молоткова (1947-2005 pp.) відомо майже коленому музиканту колишнього СРСР. Володимир Олексійович – один з найкращих українських педагогів. Йому належать декілька навчальних посібників – «Джазова імпровізація на гітарі» («Музична Україна», 1983), «Джазова імпровізація на шестиструнній гітарі» («Музична Україна», 1989), «Аранжування для гітари» («Хрещатик», 1997), які були «порятунком» для молодих гітаристів на всьому пострадянському просторі за відсутності інших, в тому числі, західних, підручників.

Є в Україні сьогодні й високопрофесій-ні джазові музиканти – серед яких Ігор Закус (бас-гітара), клавішники Радіон Іванов, Сергій Давидов, Володимир Соля-ник, Наталія Лебедева, Сергій Горюно-вич, Павло Шепета; гітаристи Енвера Із-майлова, Володимир Молотков, Олександр Любченко, Володимир Шабалтас; Юлія Рома (вокал) ; Віктор Соломій (домра) ; Костянтин Стрельченко (баян) ; Олексій Фантаєв (ударні) ; Юрій Яремчук (саксофон) та інші. Українські джазмени грають не тільки американські джазові стандарти, а й власні оригінальні твори та українську народну музику в джазовій обробці (наприклад, «Коломийки» І. Заку-са, «Українські джазові танки» С. Давидова, альбом М. Юрасової (Млади) «Ой весна, весна» в аранжуванні П. Шепети тощо).

Багато зусиль на захист та популяризацію джазової музики докладає наш сучасник джазовий критик – організатор концертів, радіоведучий Олексій Коган. Він особисто знайомий з легендарними джазменами світового масштабу, Олексія знають і поважають музиканти різних країн світу. За його участю в джазовому житті України відбувається багато подій.

Нині, коли Україна стала незалежною суверенною державою, яка прагне до європейської та світової спільноти, джазова музика вивчається на джазових та естрадних відділеннях у дитячих музичних школах та школах мистецтв, у музичних училищах, консерваторіях. Професійну джазову освіту молена здобути у таких середніх спеціальних та вищих навчальних закладах: Криворізьке державне музичне училище, Київське вище музичне училище імені P. M. Глієра, Львівське музичне училище імені С. П. Людкевича, Одеське училище мистецтв і культури імені К. Ф. Данькевича, Харківське музичне училище імені Б. Лятошинського, Хмельницьке музичне училище імені В. Заремби, Черкаське музичне училище імені С. Гулака-Артемовського, Київська школа джазового і естрадного мистецтва «Арт Ліга», Донецька державна музична академія імені С. С. Прокоф'єва, Харківська державна академія культури, Харківський державний університет мистецтв імені І. П. Котляревського.

Але незаперечною умовою конкурен-тоздатності вітчизняної школи джазового мистецтва є залучення молодого покоління до світового освітнього музичного процесу. Варіантів є декілька. Перший -участь перспективної молоді у так званих літніх джазових школах, що часто відбуваються в Польщі, Литві і Латвії. Деякі з молодих українських виконавців брали участь у таких заходах, згодом із захопленням розповідаючи про надзвичайні враження від спілкування зі своїми іноземними колегами і світовими зірками джазової музики. Другий варіант -участь у майстер-класах виконавців-гас-тролерів. Досвід проведення таких уроків є, і його варто поглиблювати. Врешті, третій варіант є повноцінним навчанням за кордоном, наприклад, в Катовіце, Ессені, Осло або в найвідомішій у світі джазовій школі Berklee College of Music у Бостоні у високопрофесійному джазовому середовищі, серед однодумців і кваліфікованих педагогів. На жаль, подібна освіта не є дешевою, а тому мало доступна для співвітчизників. Вочевидь, українській державі варто активніше залучати меценатів і створювати фонди підтримки