Дислалія

Дислалія – порушення звуковимови при нормальному слухові і збереженій іннервації мовленнєвого апарату. Дослідження показують, що дислалія є одним із найпростіших дефектів мовлення. За даними Є. Ф. Рау, дефекти звуковимови спостерігаються у 25-30% дошкільників і у 5-7% молодших школярів. Відсоток дітей – дислаліків із віком зменшується. Тобто, значна кількість дітей здатна подолати цю ваду самостійно. Розрізняють дві форми дислалій: функціональну і механічну (органічну).

Функціональна дислалія – порушення звуковимови при відсутності органічних порушень в будові артикуляційного апарату і центральної нервової системи. Порушеною є вимова одного або кількох звуків.

Механічна дислалія – порушення звуковимови, зумовлене анатомічними дефектами периферичного мовленнєвого апарату, при цьому порушується вимова групи звуків. При органічній дислалії першочерговим заходом виступає усунення причини (виправлення зубного ряду, підрізання під'язикової вуздечки, і т. д.). Якщо оперативне втручання не дає бажаних наслідків, необхідно діяти за принципом обхідного шляху. Логопедична робота полягає у пристосуванні дитини і у виробленні таких артикуляційних укладів, які б забезпечили отримання звуків мовлення, максимально наближених до нормативних. Необхідна умова – співпраця медиків і логопедів.

При дислалії страждає фонемне оформлення при збереженні всіх інших операцій висловлювання. Це проявляється у спотвореній вимові звуків, заміні одних звуків іншими, змішуванні звуків і – рідше – елізії (пропуск звуків). Спираючись на дослідження в лінгвістиці, ці види порушень поділяються на дві категорії. Заміни і змішування звуків – фонологічні (Ф. Є. Рау), або фонемні (Р. Є. Левіна) дефекти, при яких порушена система мови. Спотворення звуків – антропофонічні (Ф. Є. Рау), або фонетичні дефекти, при яких порушені вимовні норми.

Для логопедії, як педагогічної галузі знань, важливим є виділення ознак, суттєвих для логопедичного впливу, тобто яким є дефект – фонематичним чи фонетичним (Б. М. Гріншпун). З огляду на це, виділяють три основні форми дислалії:

акустико-фонематичну;

артикуляційно-фонематичну;

артикуляторно-фонетичну.

Акустико-фонематична дислалія – зумовлена вибірковою несформованістю операцій опрацювання фонем за їх акустичними параметрами в сенсорній ланці механізму сприймання мовлення. В її основі лежить недостатня сформованість фонематичного слуху в функції якого входить впізнавання та розрізнення фонем, які є у складі слова. Як наслідок – уподібнення фонем одна одній на основі спільності більшості ознак. Це призводить до неправильного сприймання слів як слухача, так і того, хто говорить (коса – «коза «, жук – «щук», кінь – «тінь «).

Артикуляторно-фонематична дислалія зумовлена несформованістю операцій відбору фонем за їх артикуляційними параметрами в моторній ланці продукування мовлення. Виділяють два варіанти порушень. При першому -артикуляторна база не повністю сформована і при відборі фонем відбувається заміна (субституція) потрібного звука більш простим (щавель – «чавель»). При другому варіанті артикуляторна база сформована, але при відборі звуків приймається неправильне рішення, звукових образ слова нестійкий. Змішування звуків відбувається через недостатню диференціацію. Заміни і змішування – на основі артикуляційної близості звуків (мишка-»миска», качка- «тачка», сад – «сядь»). Фонематичний слух, як правило, сформований, дитина розрізняє слова – пароніми, усвідомлює свій дефект, старається його подолати.

Артикуляторно-фонетична дислалія зумовлена неправильно сформованими артикуляційними позиціями. Звуки спотворені, реалізуються в незвичайних аллофонах, але неправильний звук найчастіше за своїм акустико-артикуляційними ознаками близький до нормативного. Спостерігаються і пропуски (ходила – «ходиа», клас – «кас»). Згадані форми дислалії не зустрічаються в чистому вигляді. Знання порушень процесів -фонетичних чи фонематичних, вказує напрямок роботи.

М. А. Олександрівська, М. Є. Хватцев, О. В. Правдіна, К. П. Беккер, М. Совак відмічають що вимова звуків дітьми співвідноситься зі ступенем складності виду мовленнєвої діяльності. О. В. Правдіна (1973р.) виділила три рівні порушеної вимови:

повне невміння правильно вимовляти звук або групу звуків;

правильна ізольована вимова звука при дефектній вимові у зв'язному мовленні;

недостатнє диференціювання близьких за акустико-артикуляційними ознаками звуків при вмінні правильно їх вимовляти.

Виділені рівні відтворюють етапи засвоєння в процесі розвитку дитини (А. М. Гвоздєв). Дитина-логопат проходить ті ж етапи розвитку мовлення як і інші діти, але на деякому з них відбувається збій. Дане твердження є основою для застосування онтогенетичного принципу в логопедичній роботі.

Щоб ефективно і з мінімальними затратами часу та зусиль здійснювати корекційну роботу при дислалії, необхідно правильно поставити діагноз, виявити ушкоджену ланку. Обстеження повинне бути своєчасним і повним. Своєчасність виявлення при поліморфній дислалії 4-5 років (Т. Б. Філічева, Н. А. Чевельова, Г. В. Чіркіна). Детально вивчається будова та рухливість артику-ляційних органів; виявляється стан фонематичного сприймання.

Обстеження органів артикуляції: губи, зуби, прикус, щелепи, піднебіння, язик. Для обстеження їх рухливості існують різні завдання, які виконуються по наслідуванню за логопедом або за мовною інструкцією. Необхідно уважно вивчити якість рухів язика, їх точність і силу, а також поведінку язика в стані спокою. Він має бути розслабленим, не відтягуватись вглиб рота, не вигинатись вгору, не відхилятись в сторони. Якість рухів легко перевірити, запропо-нувавши, багаторазово виконати слідуючи вправу: підняти язик вгору, потім витягати вперед, повернути його до лівого вуха, потім до правого. рухи повинні бути точними і доступної амплітуди. Наступний тест на стомлюваність. Для цього дитину просять показати як киця хлебче молоко (1-2 хв.), по закінчення попросити дитину витягти язик вперед, він повинен утримуватись по центру. Якщо ж рухи язика не відповідають даним вимогам, мовлення супроводжується підвищеною салівацією, при називанні предметних малюнків артикуляція багатьох звуків неточна, ніби змазана, після багаторазових повторів спостерігається втомлення, артикуляція уповільнюється, для багатьох звуків характерна бокова вимова, то перераховані симптоми свідчать про наявність у дитини стертої форми псевдобульбарної дизартрії.

Обстеження звуковимови. Слід відмічати наявність замін, змішування, спотворень, пропусків звуків. Важливо вияснити здатність дитини відтворювати слова різної складової структури. Для обстеження звуковимови найпростішим способом є пред'явлення малюнку для називання картинок, де зображені предмети, в назвах яких досліджуваний звук стоїть у різних позиціях: на початку, кінці, середині слова і в поєднанні з приголосним. Приклад: звук «Ш» – шапка, душ, чашка. Важливо перевірити звуковимову і диференціацію звуків у фразовому мовленні. Приклад: У Саші солом 'яний капелюшок.

Для перевірки здатності вимовляти слова різної складової структури зі збігом приголосних на початку, в середині та кінці слова; багатоскладові слова;. слова, які мають у складі однакові звуки – дитині пропонують промовляти групи таких слів. Приклад: скатертина, демонстрація, фотографуватись. Мотоцикліст. Цукорниця і т. п.

Обстеження фонематичного сприймання. Особливо важливо знати як дитина сприймає на слух звуки, подібні за акустико-артикуляційними ознаками. Перевіряються всі корелюючі фонеми з груп свистячих і шиплячих (са-ша, са-за, жа-за, жа-ша і т. п.), дзвінких і глухих (па-ба, та-да, ша-жа), сонорних (ра-ла, рі-лї), твердих і м'яких (са-ся, та-тя, ли-лї). Дитині пропонують повторювати за логопедом опозиційні склади. Приклад: са-ша, па-ба, ач-ащ, ра-ла т. д. Далі перевіряється здатність дитини розрізняти слова-пароніми. Приклад: жук-сук, мишка-миска, ходити-котити. Перевірку можна здійснити, пропонуючи вибрати картинки, назви яких говорить логопед і запропонувати повторити за логопедом групи подібних слів: Маша-Даша-каша;, бак-мак-рак-лак; жук-сук-лук. Цей прийом дозволяє також виявити ступінь розвитку уваги та слухової пам’яті.

У результаті такого обстеження логопед отримує необхідні дані, які дають можливість зробити заключення про причини, характер, важкість дислалаії, визначити її форму, намітити шляхи подолання вади.

Повноцінне мовлення – неодмінна умова успішного навчання у школі. Оскільки мовлення найбільш інтенсивно розвивається в дошкільному віці, то подолання цієї вади у дошкільників відбувається швидше і легше. Якщо не приймати мір, то дефектна вимова негативно впливатиме на повноцінний розвиток фонематичного слуху (неправильні кінестетичні відчуття) ; Слідуючим негативним наслідком буде збіднення словника, дитина не поповнює запасу слів таким, де важкорозрізнювані звуки. З цієї ж причини не формується в повній мірі граматична сторона мовлення. Отже, якщо не вести логопедичної роботи, в результаті складної дислалії може розвинутись загальний недорозвиток мовлення.

При усуненні дислалії необхідно враховувати етіологічні фактори – біологічні і соціальні. Принцип комплексності реалізується у випадку з механічною дислалією, коли логопедичний вплив поєднується із ортодонтичним або оперативним.

Дефекти звуковимови при дислалії зумовлюються як недорозвитком фонематичних процесів, так і недорозвитком артикуляції. Застосовуючи принцип системності і врахування структури вади, логопедичний вплив спрямовується на ведуче порушення. Крім того, робота по усуненню вад мовлення керується онтогенетичним принципом. При складній поліморфній дислалії послідовність роботи визначається послідовністю появи звуків в онтогенезі (свистячі, шиплячі, «Р»).

Працюючи з дітьми, які страждають дислалією, логопед використовує різні методи: практичні, наочні, словесні – залежно від характеру вади, мети заняття, етапу роботи, віку дитини, її індивідуальних особливостей і т. д.

 

 

Краузе Е. Н. Логопедия / Е. Краузе. – Спб. : КОРОНА-принт, 2006. – 208 с.

Справочник логопеда / под ред. М. А. Поваляевой. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. – 448 с.

Шеремет М. К. Логопедія (корекційна робота при дислалії) : навч. посіб. / М. К. Шеремет, О. В. Ревуцька; Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – К., 2009. – 160 с.