Генезис, природа і розвиток античної філософії

 

Грецька філософія почала формуватися в VI-V століття до н. е. У її розвитку прийнято виділяти кілька найважливіших періодів. Перший - це становлення або народження давньогрецької філософії. На першому плані в цей час перебувала природа, тому даний період називають іноді натурфілософсь-ким, споглядальним. Це була рання філософія, де людина ще не виділялася в якості окремого об’єкта дослідження. Другий період - розквіт давньогрецької філософії (V-IV століття до н. е.). У цей час почався поворот філософії від теми природи до теми людини і суспільства. Це була класична філософія, в рамках якої склались оригінальні зразки давньої філософської культури. Третій період (III ст. до н. е. - IV ст. н. е.) - це занепад давньогрецької філософії який був викликаний завоюванням Греції Давнім Римом. На перший план висунулася гносеологічна та етнічна, а згодом і релігійна проблематика у формі раннього християнства.

Два великих мислителі IV ст.  до н. е.- Платон і Арістотель створили системи, що протягом багатьох століть впливали на філолофсько-психологічну думку людства. Платон, родоначальник європейського ідеалізму,  створюючи замість традиційної давньогрецької міфології нову - філософську,  вів  напружену боротьбу з матеріалістичним напрямком, вершиною якого в період  античності було атомістичне навчання.

 

 

Філософія Стародавньої Греції займає особливе місце в історії філософської думки за різноманіттям течій, шкіл і вчень, ідей і творчих особистостей, багатства стилів і мови, впливу на подальший розвиток філософської культури людства. Її зародження стало можливим завдяки наявності міський демократії та інтелектуальну свободу, відділенню праці розумового від фізичного. У давньогрецькій філософії чітко сформувалися два основних типи філософського мислення (ідеалізм і матеріалізм), було усвідомлено предметне поле філософії, виявлено найважливіші галузі філософ-ського знання. То був розквіт давньої філософської думки, бурхливий сплеск інтелектуальної енергії свого часу. 

 

 

До виникнення філософії у справі виховання та духовного формування греків найважливішими були поети, роль яких була куди більш значущою, ніж в інших народів. Грецький дух відображений в гомерівських поемах «Іліаді» та «Одіссеї», поемах Гесіода і гномічних поетів VII і VI ст. до н. е. 

Гомерівські поеми, хоч яким вони були багаті уявою, фантастичними подіями і ситуаціями, не рясніють, хіба що зрідка, описами жахливого і деформованого (що, навпаки, часто спостерігається в художніх образах примітивних народів). Це означає, що образний ряд гомерівського типу структурований згідно відчуття гармонії, пропорції і заходи, тобто тими самими складовими, які філософія потім підніме до рівня онтологічних принципів. 

Гномічні поети зафіксували поняття «межі», яке означає не занадто багато і не занадто мало, поняття істинної міри, яке більш специфічно конституює грецький дух. «Радію у веселощах і засмутився в стражданні, але не дуже», - говорить Архілох. «Не старайся надмірно: краще бути посередині; залишаючись посередині, прийдеш до доброчесності», - говорить Феогнід. «Нічого не буває занадто», - пише Солон; «Міра - краща з речей», - стверджує одна з сентенцій семи мудреців, що вінчає мудрість гномічних (повчальних) поетів. Поняття заходи стоїть у центрі класичної філософської думки. 

 

 

Коли йде мова про грецької релігії, необхідно розрізняти публічну релігію і релігію містерій. У цих двох форм релігійності існує безліч спільних елементів і чимало важливих відмінностей, у деяких пунктах виступаючих як справжні антитези (наприклад, в поняттях людини, сенсу життя, призначення, долі). Для народження філософії важливі обидві форми релігійності, але - в певних аспектах - важливішою є містерійна. 

Не всіх греків задовольняла публічна форма релігії, тому розвивалися специфічні вірування, «містерії» (спочатку навіть в рамках загальної картини політеїзму). Греки не мали священних книг, плодів божественного одкровення. Як наслідок цього, вони не мали догматики фіксованого та непорушною. Поети були передавачами, які оформляли смутні релігійні переживання. Більш того, в Греції не могло існувати (за відсутністю стійкої догматики) касти жерців, зберігачів догми (жерці в Греції мало значили і ще менш мали влади, бо, не маючи прерогативи зберігання догми, вони були позбавлені винятковості в культовому відношенні, - в жертвопринесенні , наприклад). Відсутність догм і їх зберігачів залишало філософську думку вільною, не створювало їй перешкод того типу, які були в східних країнах, де догми утворювали стійкий опір.  

 

 

У VII і VI ст. до н. е. Греція зазнала важливу соціально-економічну трансформацію. З країни переважно аграрної вона стала перетворюватися на центр ремісничої індустрії і комерції. Спочатку такими центрами були іонійські колонії, зокрема, Мілет, пізніше - інші. Міста перетворювалися на квітучі оазиси, що супроводжувалося помітним демографічним зростанням. Новий стан торговців і ремісників став серйозною економічною, а потім і політичною силою. Влада концентрувалася в руках земельної знаті. У боротьбі греків за перетворення старих аристократичних форм правління в нові республіканські, повинні були пробудитися всі сили, суспільне життя зробила крок у бік науки, відчуття свободи підняло грецький дух, не залишився осторонь і активізується розум. Говорячи про розквіт ремесел і науки в греків, не можна не бачити зв’язку між цими двома феноменами, більш того, - саме культура в цілому - це те, що було в греків, і буде в здорового життя будь-якого народу, вона є результат і одночасно умова свободи.