Лувр як один з найбільших художніх музеїв світу

Лувр – один з найбільших художніх музеїв світу. Розташований в Парижі Франція. Будинок Лувру, раніше був королівським палацом, розташований в центрі Парижу, в 1-му муніципальному окрузі столиці.

Перша письмова згадка про Лувр віднайдена в письмовому джерелі за 1204 рік, де сповіщається про Вежу-донжон. Вежу побудували ще за короля Філіпа-Августа у 1190 році. У 1317 році сюди перевезли королівську скарбницю. Стару вежу Лувра зруйнували за наказом короля Франциска І у 1528 році.

Створення королівської резиденції в Луврі розпочали у 1546 році (архітектор П'єр Леско). Квадратний двір палацу створили архітектори Лемерсьє, а наприкінці 17 століття добудував Луї Лево. Лувр ставав конгломератом різностильових споруд від доби відродження до класицизму (східна Колоннада Лувра, архітектор Клод Перро). Будівельні роботи припинилися за короля Луї ХІV, що переніс королівську резиденцію в улюблений Версаль. Приміщення палацу використовують як майстерні і житло художників, лавки ремісників, облаштуали друкарню тощо. Приміщень було стільки, що в Луврі розмістилася Королівська Акдемія живопису і скульптури.

Для Людовіка XIV – «короля-сонця», який вважав, що «держава – це я», безумовно, класицизм здавався єдиним стилем, здатним виразити ідеї мудрості і могутності володаря, розумності державного устрою, спокою і стабільності в суспільстві. Внутрішня боротьба, схвильованість, зіткнення, які є настільки явними в мистецтві бароко, ніяк не відповідали ідеалам ясності і логіки французького абсолютизму.

Людовіком ХIV було зроблений вибір між двома стилями під час конкурсу на проект Східного фасаду Лувра.

Колонадою, або Колонадою Лувра, прийнято називати східний фасад Луврського палацу. Людовік XIV, при якому завершилося створення Квадратного двору, хотів, щоб зовнішній східний фасад палацу був монументальним і величним. До Парижу запросили великого італійського архітектора Джованні Лоренцо Берніні, і у 1665 р. навіть було закладено перший камінь, але з якихось причин його барочний проект так і не був здійснений.

 

Східний фасад Лувру з різних точок огляду

 

У проектуванні існуючого фасаду брали участь Луї ле Во, Ш. Лебрен і Клод Перро. Побудована ними колонада – яскравий зразок французького класицизму. Протяжний фасад (173 м} має три виступи-ризаліти – центральний і два бічних, – між якими розміщені здвоєні корінфські колони, які утворюють затінені лоджії. Потужні колони, які поєднують два поверхи, лежать на масивному цокольному поверсі. Центральний ризаліт із трьохпрольотним портиком увінчано трикутним фронтоном, який багато прикрашено рельєфами.

Під час правління Людовика XIV риси замкової архітектури поступово зникають. На східному фасаді Лувра не залишилося і сліду колишніх високих покрівель. Його величезній колонаді було надано абсолютно класичного вигляду, а багатство світлотіні говорить про зв'язок цього мистецтва з епохою бароко. Від французької традиційної схеми залишається тільки виділення центру і бічних крил.

З 1725 року сюди перевели щорічні виставки художників. Від назви Квадратний салон палацу Лувр походить і назва виставок Паризький салон, що отримали світову славу.

Але палац Лувр почав занепадати. У 1750 році його навіть запропонували зруйнувати. Пожвавленя прийшло несподівано в роки французьої революції 1789-1793 рр. Прийнято рішення створити в ньому національний музей мистецтв. В пусті зали занепавшого палацу почали звозити твори мистецтва з покинутих і реквізованих садиб і палаців аристократів -вимушених емігрантів, що рятували своє життя. Визначну збірку малюнків старих і счасних майстрів зібрав художник Жан-Оноре Фрагонар.

Значні мистецькі надходження почались з початком воєн Наполеона, коли він та його оточення почали систематично вивозити витвори мистецтва з пограбованих країн (Египет, Італія, Іспанія, Росія тощо). Більша їх частина осіла в Луврі і стала надбанням Франції.

Наполеонівські архітектори Фонтен та Персьє вибудували північний корпус, добудований пізніше. Після пожежі і руйнації палацу Туїльрі, його не відновили, а будівли набули сучасного вигляду і розташування.

В 20 столітті тут майже вперше відбулись масштабні археологічні розкопки і проведені роботи по створенню підземних споруд і приміщень музея. Знахідки збагатили і без того багаті збірки музея. Тоді і з'явилась модернова скляна піраміда, фонтани і садок скульптур Арістіда Майоля. В дворі Лувра реставрували регулярний сад бароко за давніми планами.

Вперше двері музею були відчинені для публіки 8 листопада 1793 р., після Французької революції. В Луврі знаходиться одна з найбільших колекцій картин, скульптур і інших зразків європейського та французького мистецтва. В його колекції є такі відомі твори, як Джоконда (Мона Ліза), Венера Мілоська, Ніка Самофракійська, картини Рембрандта, Тіціана і Леонардо да Вінчі, Франса Галса «Циганка». У 1989 р. в центрі палацу була додана скляна піраміда, створена китайско-американским архітектором Й. М. Пейєм. Лувр складається з трьох основних галерей – Сюллі, Рішельє і Денон.

Лувр надзвичайно збагатився за рахунок малих і великих приватних збірок:

Колекція кардинала Мазаріні дала «Портрет Кастільоне» Рафаеля, «Венеру дель Пардо» Тиціана, «Антіопу» Корреджо.

Колекція Ябаха дала картини Веронезе, Тінторетто, Тиціана («Юнак з перчаткою», «Дама перед дзеркалом»), «Смерть Богоматері» Караваджо і « Сільський концерт « Джорджоне.

Придбання збірки (не кардинала), а герцога Рішельє дало 13 картин Ніколя Пуссена.

Наполеонівські грабежі мистецьких зібрань в Італії неможливо назвати колекціонуванням. У 1815 році з примусовим припиненням його влади налічили 5223 тільки картин, які було слід вивезти з Лувру і повернути законним володарям. А були ще меблі, скульптури, гобелени тощо. Повернуто було далеко не все, а вельможні переможці Наполеона зголосилися, що Париж таки мистецький центр, вони сюди приїдуть і... багато творів так і залишили в Луврі.

Тільки на початку 19 століття дирекція Лувру купує картини Шардена і полотно Яна Вермера з Дельфту. А директор Жанрон, сам другорядний художник, настояв на придбанні картин Жеріко. Адміністрація музея починає купувати картини предстаників інших мистецьких течій, що дуже не схожі на офіційно підтриманий класицизм, академізм тощо. Серед придбаних робіт – «Свобода, що веде народ» Делакруа, представника романтизму.

Подарунком Лувру була колекція лікаря Ла Каза, що дала музею Франса Галса (« Циганка «), картину Хосе де Рібера « Кульгавчик « і полотно Рембрандта « Вірсавія «.

Тимчасове директорство в Луврі архітектора Удіно та скульптора Далу привело в колекцію музея полотно Пітера Брейгеля Старшого «Каліки «, «Автопортрет» Дюрера, триптіх Рогіра ван дер Вейдена.

Скандальна « Олімпія « (художник Едуар Мане) придбана в Лувр лише у 1907 році. Потім прийшов час імпресіоністів.

Лувр має не тільки картинну галерею, яку репрезентують широко відомі картини майстрів Італії, Франції, Німеччини, Іспанії, Голландії та Фландрії 17 століття. Це різнобічна колекція витворів мистецтва і за матеріалами, і за техніками, і за стилями. Лувр входить в десятку найбільших музеїв Європи і світу разом з Метрополітен-музеєм, музейним комплексом в Берліні, Ермітажем, музеем Прадо в Мадриді, Британським музеєм (що не має картинної галереї), Національною галереєю в Лондоні (декілька музеів, де експонують живопис, театральне мистецтво тощо) :

Вавілон, Ассірія (археологія, скульптури, глиняні таблички).

Стародавній Єгипет.

Стародавні Греція, Етрурія, Рим.

Мистецтво ісламських країн (від мусульманської Іспанії до Індії тощо).

Мистецтво Візантії.

Єворейське мистецтво доби середньовіччя.

Відділ манускриптів.

Відділ скульптур.

Віддід декоративно-ужиткового мистецтва (меблі, стародавня зброя, порцеляна, килими, гобелени, кераміка, кришталь, скло, вишивки, годинники тощо).

Ювелірні вироби.

Кабінет гравюр і малюнків.

Відділ наукових приладів.

Реставраційні майстерні.

Бібліотека.

В картинній галереї Лувра представлені усі мистецькі школи Європи за винятком мистецтва Британії і Росії (одиничні або випадкові речі).

 

Лувр зазнав декілька значних реорганізацій. Найбільша – створення музея д'Орсе і передача туди всіх творів від 1848 по 1914 роки. Саме в музей д'Орсе увійшли картини імперссіоністів і інших мистецьких напрямків. Твори майстрів 20 століття збирає, вивчає і експонує Музей сучасного мистецтва имені Жоржа Помпіду.

 

 

Бонфанте-Уоррен А. Дворец-музей Лувр / М. Знаменский (пер.). – М. : Эксмо, 2008. – 320 с.

Лувр: / М. В. Замкова (авт. текста и сост.). – М. : Олма Медиа Групп, 2007. – 127 с.

Серюльяс М., Пуйон К. Лувр / С. Силакова (пер. с исп.). – М. : ООО «Издательство АСТ», 2000. – 239 с.