Регіональні особливості формування і розвитку інфраструктури фінансового ринку

Група D – регіони з низьким рівнем розвитку фінансового ринку та його інфраструктури, що зумовлено тим, що практично всі вони належать до регіонів депресивного розвитку економіки, у деяких з них відсутні певні елементи інфраструктури фінансового ринку, а їх вклад у розвиток фінансових послуг незначний.

Для більш динамічного і рівномірного розвитку фінансового ринку України і, зокрема, його інфраструктури на основі проведеного групування можна здійснити соціально-економічне районування за територіальною ознакою, з урахуванням того, що в кожному регіоні має виділятись хоча б одна область, яка є лідером і в соціально-економічному, і у фінансовому аспекті, враховуючи розміщення продуктивних сил, територіальний поділ праці, історичні традиції, менталітет, перспективи подальшого розвитку фінансового ринку. Отже, при проведенні соціально-економічного районування доцільно виділяти такі регіони: центральний із центром у м. Києві, Донеччина – м. Донецьк, Придніпров'я – м. Дніпропетровськ, Харківщина – м. Харків, Причорномор'я – м. Одеса, західний – м. Львів.

Для подальшого вдосконалення діяльності банків як структуроутворюючого фактора розвитку інфраструктури фінансового ринку регіону необхідно здійснювати комплекс заходів, виходячи зі закордонного і вітчизняного досвіду визначення факторів впливу на стратегію поширення послуг. Серед них найбільш дієвими на регіональному рівні є:

1. Фактор розвитку ринку, який включає такі складові:

нарощення комерційними банками регіону власного капіталу (розвиток банківської мережі, який передбачає злиття банків одного регіону, а також розширення мережі відділень фінансово сильних банків за умови їх належного технічного, інформаційного і кадрового забезпечення) ;

створення на регіональному рівні спеціалізованих кооперативних та іпотечних банків;

взаємозв'язок у розвитку малого і великого банківського бізнесу на рівні регіону. Складним є визначення моменту, коли переваги розміру банку стають недоліками. Як орієнтир пропонується порівнювати: збільшення частки суспільно важливих проектів із приростом величини кредитного закладу (кредитування великих підприємств під силу переважно великим банківським закладам, це ж стосується і деяких високоризикових банківських послуг) ;

2. Фактор розвитку вимог клієнтів, який передбачає:

взаємозв'язок економічних інтересів, стану банку і клієнта та визначення послуг для задоволення комерційним банком фінансових інтересів клієнта: участь банку та клієнта в спільних проектах і програмах, у тому числі інвестиційних, відкриття банком у регіоні філії чи іншого підрозділу «під клієнта»;

вдосконалення банками, які працюють на рівні певного регіону, якості діяльності (вдосконалення внутрішньої структури банку, розробка нових банківських продуктів, створення пакетів послуг; можливість обслуговування VIP-клієнтів) ;

3. Фактор вдосконалення технологій, що передбачає здійснення прямих банківських операцій і послуг On-line, можливість контактувати з банком через системи «Клієнт – Банк», Інтернет, мобільний телефон (Handy Banking), впровадження системи фінансових магазинів (Financial Shops), телефонних банківських центрів.

При проведенні регіональної політики розвитку небанківських інститутів фінансового ринку слід ураховувати не лише закордонний досвід, а й виробити єдину політику щодо функціонування цих інститутів у державі.

Серед кредитних інститутів, які можуть досить ефективно працювати на регіональному рівні, слід виділити кредитні спілки. Вдосконалення їх діяльності має передбачати: розробку схеми взаємодії кредитних спілок із профспілками; розширення діяльності у сфері кредитування, крім того, до переліку операцій, які можуть здійснювати кредитні спілки, можна додати операції з придбання цінних паперів; вдосконалення системи регулювання діяльності кредитних спілок.

Враховуючи досвід європейських країн і незначний розвиток фондового ринку в Україні, вважаємо доцільним створення єдиної моноцентричної фондової біржової системи. Раціональним буде створення загальнонаціональної фондової біржі, розташованої в Києві, з філіями у фінансово розвинутих містах, що сприятиме формуванню в Україні цілісного, прозорого, високоліквідного та інвестиційно привабливого фондового ринку; зменшенню витрат торговців цінними паперами на членство в біржових системах; можливості використання в біржовій торгівлі єдиного клірингового та депозитарного центру; створенню відповідного рівня контролю за діяльністю на даному ринку і стане вирішальним кроком до майбутньої інтеграції у світові фондові ринки.

Для активізації інвестиційних процесів необхідно створити якісно нові інститути спільного інвестування, а саме – корпоративні та пайові інвестиційні фонди, а також забезпечити їх діяльність відповідно до світових норм і стандартів, які будуть більш зрозумілими як для вітчизняних, так і для іноземних інвесторів. Оптимальним для розвитку фінансового ринку є створення кооперативних фондів, що зумовлено тим, що інвестори мають можливість контролювати процеси, які відбуваються в цих фондах, і впливати на прийняття важливих рішень.

Для запобігання численним ризикам, які супроводжують діяльність небанківських фінансових інститутів, необхідно розробити інтегровану стратегію їх розвитку, створити законодавчу основу для всіх видів діяльності небанківських інститутів, яка повинна включати рамковий закон (визначення основних принципів діяльності всіх небанківських фінансових інститутів), спеціалізоване законодавство щодо регламентування діяльності окремих інститутів інфраструктури фінансового ринку.

 

 

Проведений аналіз особливостей процесу формування і розвитку регіональної інфраструктури фінансового ринку