Творча діяльність Марка Вовчка в галузі художнього перекладу

Особливе значення мали переклади романів Жуля Верна. Саме Марко Вовчок була одним з перших перекладачів його творів не тільки на своїй батьківщині, а й у Європі (всього українська письменниця переклала п’ятнадцять романів Жуля Верна). Романи Жуля Верна в перекладах Марка Вовчка з’являлись друком одночасно із паризькими виданнями. Читачі з прихильнiстю зустрiчали кожний новий твiр французького письменника-фантаста у перекладi Марка Вовчка. Про появу кожного нового тому “Незвичайних мандрiвок” широко повiдомлялося в пресi з похвалами на адресу перекладачки. Не випадково сам письменник-фантаст високо оцінив працю Марка Вовчка і був дуже задоволений, що його твори розповсюджуються у фахово виконаних перекладах.

Жуль Верн вабив перекладачку насамперед своїми високогуманними iдеалами, любов’ю до людини, палкою вiрою в чудодiйну силу її невтомної працi на благо поступу й процвiтання культури.

Доробок французького письменника-фантаста був близьким Марку Вовчку своїми просвiтительськими устремлiннями – поширювати в доступнiй для юнацтва формi досягнення науки й технiки. Українській письменниці, яка захоплювалася природничо-науковими iдеями, імпонував талант романіста, майстра пригодницької інтриги, першовідкривача нового позитивного героя, який втілював в собі риси людини майбутнього.

Перекладаючи романи Жуля Верна, Марко Вовчок працювала творчо. Письменниця підсилює емоційну виразність мови персонажів, тим самим змінюючи тональність оригіналу, привносячи у нього більшу експресивність. У тексті перекладу постійно відчувається присутність перекладачки, яка не залишається байдужою до подій і героїв твору. Стилістично нейтральний тон розповіді Жуля Верна стає яскравішим у перекладах Марка Вовчка, суто інформативні речення набирають більшої образності, даючи чіткіше уявлення про зовнішність героїв. Часом письменниця, змінюючи тон розповіді Жуля Верна, створює мікрообрази, причому така конкретизація допомагає читачеві яскравіше уявити собі дії персонажів, про які розповідає автор. Власне, перекладаючи Жуля Верна, вона використовувала особистий письменницький досвід, що й надавало її перекладам певної своєрідності, емоційності, оригінальності. Тому її переклади, що здобули позитивну оцінку французького автора, надовго зберегли своє значення. Велика кількість читачів (особливо молодих) і сьогодні захоплено читають твори Жуля Верна у перекладах української письменниці.

Отже, переклади Марка Вовчка взагалі (а особливо з французької літератури) мали велике літературне і загальнокультурне значення. Письменниця донесла українську тему до свідомості європейських (передусім французьких) читачів, знайомила їх з історією, національною самобутністю, культурою, звичаями та побутом свого народу. Водночас Марко Вовчок доклала чимало зусиль до зміцнення українсько-французьких літературних взаємин, перекладаючи і пропагуючи твори французьких авторів у себе на батьківщині.

Другий розділ дисертації – “Автопереклади Марка Вовчка” присвячено вивченню особливої частки перекладацької спадщини української письменниці.

Автопереклад слід відрізняти від авторизованого перекладу. Автопереклад означає, що автор якогось оригінального тексту самостійно (без будь-яких посередників) перекладає його іншою мовою. І саме стосовно цього виникають досить суттєві колізії. Зокрема постає питання: чи є автопереклад елементарною копією чи творчим актом, у результаті якого народжується інший твір, не адекватний первісному тексту.

Авторський переклад можна розглядати і як “своєрідний автокоментар”. Переклад іншою мовою завжди сприяє виникненню додаткового смислу, що є неминучим при оформленні думки засобами іншої мови. Особливо це стосується випадків, коли сам автор намагається передати зміст свого твору, що існує рідною мовою, користуючись зовсім іншою стильовою моделлю. У таких випадках виникає можливість, порівнюючи перший та другий варіанти, розглядати останній як автокоментар, тобто спробу автора тексту передати зміст не просто засобами іншої мови, але й врахувати майбутню рецепцію твору іншомовним читачем.

Дослідження автоперекладу надає унікальні можливості проникнення не просто у творчу майстерню автора, але і в його внутрішнє відчуття мовної тканини, в яку втілюється творчий задум письменника.

Автопереклади – явище не дуже поширене. В історії української літератури XIX століття вони відомі лише у творчості Г. Квітки-Основ’яненка, О. Кобилянської, І. Франка та Марка Вовчка.

В українському літературознавстві чи не єдине дослідження, присвячене проблемі автоперекладу, належить А. М. Фінкелю.

Вивчення авторських перекладів Марка Вовчка дає можливість краще зрозуміти їх значення в історико-літературному та теоретико-літературному планах, оскільки вони допомагають з’ясувати принципи перекладацької діяльності того чи іншого автора стосовно власних текстів.

Автопереклади займають важливе місце в літературній спадщині Марка Вовчка. Їхній аналіз дає можливість проникнути у мистецьку лабораторію автора, простежити динаміку творчого задуму, з’ясувати принципи перекладацького підходу автора “Народних оповідань” до інтерпретації власних текстів іноземною мовою. Сама Марко Вовчок надавала великого значення своїм автоперекладам, вважаючи, що вони допоможуть ознайомити з її творами широкий загал читачів.

Авторські переклади Марка Вовчка зазнали певної еволюції впродовж її творчої діяльності. Перші автопереклади письменниці в часі майже збігаються з початком її творчого шляху. Невдовзі після виходу друком “Народних оповідань” Марко Вовчок починає перекладати їх російською мовою, що зробило популярними її перші твори з притаманним їм антикріпосницьким пафосом і, зокрема, привернуло до них увагу відомого російського письменника І. С. Тургенєва.

Перший досвід автоперекладу письменниці був не надто вдалим. Не володіючи ще секретами перекладацької майстерності, авторка почувалася сковано, відтворюючи свої “Народні оповідання” російською мовою. Аналіз українського першотвору “Народних оповідань” та їх автоперекладів дає підстави говорити, що письменниця певною мірою нівелювала власний текст. Замість яскравої емоційної розповіді, з використанням розмовної народної мови, народнопоетичних фраз і зворотів, виникав текст, можливо,