Повноваження народного депутата України

 

1. Визначення поняття і законодавче регулювання повноважень народного депутата України

2. Класифікація повноважень народного депутата України

3. Форми здійснення повноважень народного депутата України

Список використаної літератури

 

 

Повноваження народного депутата посідають визначальне місце в переліку елементів правового статусу народного депутата України. За своїм змістом вони становлять сукупність прав й обов’язків депутата, а за формою представлені як нормативно визначена конструкція, що характеризується цілісністю та єдністю. А. Шайо при з’ясуванні значення повноважень парламентарія надає цьому елементу правового статусу виняткове місце і вважає, що: «права депутата насправді існують для того, щоб депутатський корпус міг функціонувати». Нудненко Л. А. називає депутатські повноваження ядром конституційно-правового статусу депутата. Смірнов А. А. зазначає, що «депутати наділені такими обов’язками й правами, котрі дозволяють їм успішно вирішувати питання» різного роду. Наведені підходи фактично констатують, що повноваження парламентарія є центральним елементом його правового статусу і з цим можемо погодитись.

Григорук Л. Г. характеризує повноваження народного депутата України як нормативно визначену сукупність прав й обов’язків парламентарія України, якими він наділений із метою здійснення властивих йому функцій [9, с. 161]. Найбільш вдало, на наш погляд поняття «повноваження депутатів» розкриває Е. Мухамеджанов: «Це комплекс прав й обов’язків, що забезпечують здійснення ними своїх функцій, котрі виражені в основних напрямках їх діяльності, в процесі здійснення яких депутати вирішують поставлені перед ними завдання та досягають встановлених цілей. «.

Безумовно, головним завданням кожного парламентарія є участь в законотворчості та здійсненні парламентом інших його функцій, а основною метою депутатської діяльності є відображення інтересів народу в парламенті та забезпечення їх відповідності загальнодержавним інтересам. Саме з метою найкращого виконання народним депутатом України своїх завдань, законодавство України наділяє парламентаріїв необхідними правами й обов’язками (повноваженнями).

Слід зазначити, що крім Конституції України та законів України, повноваження народного депутата України закріплені у Регламенті Верховної Ради України та локальних нормативно-правових актах (наприклад – у положенні про депутатські групи та фракції). Але, основний обсяг повноважень парламентарія України регламентує Закон України «Про статус народного депутата України», що підкреслює особливе значення цього закону в системі нормативно-правових актів, якими визначено повноваження парламентарія України.

Законом України «Про статус народного депутата України» повноваження народного депутата України закріплено за моделлю окремої регламентації прав й обов’язків парламентаря: права народного депутата України визначені Розділом ІІ «Права народного депутата України», а обов’язки – Розділом ІІІ «Обов’язки народного депутата України». При цьому треба відмітити, що незважаючи на виділення в структурі закону двох вищезазначених окремих розділів, присвячених регламентації повноважень народного депутата України, законодавець не зміг чітко згрупувати права та обов’язки парламентарія.

Повноваження народного депутата починаються після складання ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України з моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом. Народний депутат не може брати участі у засіданнях Верховної Ради України та її органів, а також здійснювати інші депутатські повноваження до того часу, поки він не скріпить присягу особистим підписом під її текстом. Відмова скласти та підписати присягу має наслідком втрату депутатського мандата. Повноваження народного депутата припиняються з моменту відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Розділ ІІ зазначеного закону складається з п’яти глав, три з яких закріплюють права народного депутата України з використанням критерію їх поділу за формами діяльності парламентарія: Глава 1 «Права народного депутата України у Верховній Раді України»; Глава 2 « Права народного депутата України у взаємовідносинах із органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, об’єднаннями громадян України та іноземних держав»; Глава 3 «Права народного депутата України у взаємовідносинах із засобами масової інформації, на забезпечення інформацією та на її використання». Але, наступні дві глави цього розділу регламентують не права народного депутата України, а частину гарантій щодо забезпечення його представницької діяльності: Глава 4 «Гарантії трудових прав народного депутата України при виконанні депутатських повноважень та після їх припинення»; Глава 5 «Право народного депутата при поселенні в готель та транспортне забезпечення». При цьому, Закон України «Про статус народного депутата України « в своїй структурі містить Розділ ІV «Основні гарантії діяльності народних депутатів України».

Розділ ІІІ вказаного закону, присвячений визначенню обов‘язків народного депутата України, складається всього з двох статей. Незрозумілою є позиція законодавця з приводу виділення із загального переліку обов’язків народного депутата, регламентованих статтею 24 закону, в окрему статтю (стаття 25) обов’язку декларування доходів та майна народного депутата України.

 

 

На сьогодні не існує єдиного підходу щодо класифікації повноважень народного депутата України, для чого необхідно провести аналіз поширених в теорії конституційного права моделей класифікації повноважень парламентарія.

Так, Гранкін І. В. зазначає, що депутати законодавчих органів державної влади наділені достатньо широкими правами, які становлять складну і внутрішньо неоднорідну систему, та пропонує їх поділити на дві групи. На його думку, першу групу повинні становити права, реалізація яких обумовлена діяльністю депутата безпосередньо в парламенті та його органах і до якої входять: право на участь в розгляді та обговоренні питань порядку