Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Позиції комунікатора у спілкуванні, їх особливості

Предмет: 
Тип работы: 
Контрольна робота
К-во страниц: 
4
Язык: 
Українська
Оценка: 
Можна виділити три позиції комунікатора під час комунікативного процесу:
відкрита (відкрито повідомляє себе прихильником повідомлюваної точки зору) ;
відсторонена (тримається підкреслено нейтрально, порівнює суперечливі точки зору) ;
закрита (замовчує про свою точку зору, приховує її).
Комунікативний вплив характеризують такі параметри, як внутрішня комунікативна установка того, хто повідомляє інформацію стосовно себе й реципієнта, вербальні і невербальні особливості самого повідомлення, характеристики комунікативного простору спілкування, складові соціально-психологічного середовища. Так, за умов авторитарної чи діалогічної комунікації зміст психологічної установки автора повідомлення різниться й визначає стиль його комунікативного впливу: у випадку авторитарного впливу – це установка «зверху вниз», а у випадку діалогічного – «на рівних».
1. Перша позиція передбачає стан підкорення реципієнта, сприймання його комунікатором як пасивного об'єкта впливу, вплив на реципієнта без зміни автора повідомлення, захист від зворотного зв'язку, намагання зробити вплив одностороннім, хоча взаємовплив неминучий, однак комунікатор його не відслідковує, а це може призвести до непередбачуваних наслідків для автора повідомлення.
2. За умов другої позиції – рівноправної установки – слухач сприймається як активний учасник комунікативного процесу, котрий має право на власну думку в обговоренні проблеми. Тобто, якщо в першому випадку реципієнт є пасивним сприймачем інформації, то у другому – він змушений вдаватися до активного внутрішнього пошуку власної позиції з обговорюваної проблеми, аналізу доказів комунікатора, обстоювання і формування своєї думки, власних аргументів. Комунікатор у ситуації діалогічної комунікації сприймає реальний факт, що вплив завжди є взаємним, тобто він внутрішньо відкритий до неминучих змін.
Стосовно особливостей самого тексту, який зумовлює позицію реципієнта, то він за умов авторитарної комунікації часто має знеособлений, загальний, однобокий характер, не враховує особливостей Слухача, супроводжується невиразною мімікою та жестами, приховує почуття комунікатора, тобто не текст повідомлення орієнтується на реципієнта, а останній потрапляє в залежність від його змісту та форми подачі. Іншими показниками характеризується зміст і форма тексту за діалогічного впливу: персоніфікація тексту, урахування індивідуальних особливостей слухача, відкрите висловлення власної думки, дискусійний характер змісту, відкрита жестикуляція, активна міміка. Щодо особливостей організації комунікативного простору, то авторитарний вплив будується за принципом монофонії (одна думка – один голос), характеризується позицією «над реципієнтом», «над аудиторією» (всі учасники комунікативного процесу бачать тільки комунікатора), а діалогічний вплив передбачає поліфонію, один просторовий рівень, організацію простору за принципом: усі учасники комунікації бачать і автора інформації, й одне одного.
Порівняння названих двох комунікативних процесів впливу зовсім не означає, що діалогічна комунікація за всієї своєї гуманістичної спрямованості і привабливості, є найбільш досконалою формою впливу. Практика спілкування показує, що обидва процеси мають свої можливості і обмеження. Так, авторитарний вплив, наділений швидким і сильним, але нетривалим ефектом, може бути найсприятливішим за екстремальних умов, у ситуаціях, які передбачають зовнішнє підкорення думці комунікатора.
Монологічна комунікація також ефективніша для передавання готових знань, трансляції повідомлень аксіоматичного змісту, таких як норми, правила, загальні вимоги, певні рекомендації тошо. Мистецтво володіти монологом передбачає продуманість усіх деталей подавання інформації – від тексту, самоподачі, ситуації, до дрібниць та імпровізації. За таких умов комунікатор постійно перебуває в пастці між щирістю й відвертістю свого повідомлення та мистецтвом його подання, тобто він балансує між діалогом і маніпуляцією.
Ефективність монологічного впливу полягає в умінні чітко визначити мету повідомлення й побудувати характеристики тексту, власну поведінку. Отож монолог – це мистецтво подання свого наміру, на противагу діалогові, який характеризується мистецтвом саморозкриття. Діалогічний вплив, ефект якого триваліший і психологічно глибший, рідше використовується в умовах оперативних, тактичних завдань. Оскільки діалогічний вплив потребує часу, то в силу цих обставин він частіше застосовується у виховній діяльності, у практиці формування громадської думки тощо. Загалом діалогічна форма впливу дає змогу передавати складніший смисловий зміст, осо-бистісні позиції учасників комунікативного процесу. Вона ефективна за умови, коли виникає цілісна ситуація взаємодії. Сила впливу закладена в принципах побудови діалогу: відкритість партнерів зі спілкування, готовність до діалогу, гнучкість, демонстрація своєї компетентності, готовність До розкриття своїх почуттів, уміння переконливо викладати власні думки, здатність прийняти вплив один одного та ін.
Підсумовуючи розгляд проблеми міжособистісного впливу, варто наголосити на тому, що в кожної людини є право впливати на інших, водночас у кожного індивіда є таке ж саме право не піддаватися на чужий вплив, відвертати й відхиляти його. Впливаючи на інших, кожна людина виражає їм свої почуття, емоції, власні потреби, обстоює їх і, отже, свідомо чи несвідомо обстоює значущість власного існування. Зрештою, всіляка правота індивіда відносна, суб'єктивна, люди можуть розходитися в потребах, поглядах на те, що є корисним для них та інших. З одного боку, будь-який вплив вважають неправедним, адже намаганням впливати, виходячи із власних потреб, людина замахується на те, шо вище неї, – на чужі потреби, інші пріоритети людських справ і вчинків. З іншого боку, оскільки кожна людина має право виражати власні потреби, обстоювати власні інтереси, то будь-який вплив можна вважати правомірним. При цьому важливо лише визнати головне: взаємний вплив – це взаємне вираження своїх почуттів, настроїв, прагнень, потреб. І за таких умов, тобто морально-етичних позицій, усі у впливі один на одного рівною мірою праві. Однак тут варто подискутувати з приводу того, що розвиток потреб у тієї чи іншої особи індивідуальний, тобто одні люди мають нерозвинені й незмінні потреби, а інші – розвинені й високі.
3. При прийманні третьої, відстороненої позиції, комунікатор частково втрачає свою основну функцію як передавача інформації, орієнтуючись, загалом, на те, щоб виявити розбіжності і аналогії у своїй і чужій точках зору.
CAPTCHA на основе изображений