Сучасне уявлення про механізми і властивості рефлексів

Вивчаючи якісні відмінноості вищої нервової діяльності людини в порівнянні із тваринами, він висунув вчення про дві сигнальні системи: перша – загальна для людини й тварин, яка сприймає безпосередній вплив, сигнали зовнішнього середовища, і друга – властива тільки людині, мовна система. Слова, на думку Павлова, – це ніби сигнали сигналів. У своїх уявленнях про другу сигнальну систему він розглядав реакції на слова, які є голосовими, видимими і вимовними як результат вироблення особливих умовних рефлексів.

Ці умовні рефлекси другої сигнальної системи виникають при вимові слів на основі подразнень рецепторів органів мови – мускулатури губ, щік, гортані. Імпульси, які викликані подразненням рецепторів органів мови, надходять у корковий відділ рухового аналізатора і пов'язують ці подразнення тимчасовим зв'язком з одного боку з подразненнями слухового (а при читанні – зорового) аналізатора, а з іншого боку – з подразненнями, виробленими впливом явищ природи, які позначаються словами, на різні рецептори організму. Павлов підкреслював, що в цих других сигналах дійсності ми маємо спосіб зв'язку людини з навколишнім соціальним середовищем, засіб «міжлюдської сигналізації».

Характерною рисою павловського вчення є зв'язок із практикою. Фізіологія завжди представлялася Павлову як теоретична дисципліна, яка є основою всієї практичної медицини. Фізіологічний синтез, вказував Іван Петрович, збігається й ототожнюється з медициною, тому що оволодіння фізіологічними дозволяє цілеспрямовано на них впливати. З'ясування природи певних патологічних станів в умовах експерименту дозволило Павлову усувати або пом'якшувати їх. Так, він уперше досяг тривалого збереження життя собак після перерізання обох блукаючих нервів, розробив способи боротьби з наслідками втрати великих кількостей шлункового соку, розробив прийоми відтворення експериментальних неврозів та їх лікування.

Будучи у такий спосіб (разом із Клодом Бернаром), основоположником експериментальної терапії, Павлов разом з тим дав винятковий за цінністю матеріал для клініки тими своїми дослідженнями, які встановили нормальний хід фізіологічних явищ. Всі сучасні методи лікування хвороб травного тракту засновані на дослідженнях Павлова. При лікуванні порушень діяльності нервової діяльності, зокрема вищої нервової діяльності, величезне значення отримали павловські дослідження про захисне значення гальмування, які покладені в основу так званої сонної терапії.

Павловське фізіологічне вчення стало для того часу видатною науковою революційною роботою. Всі явища в організмі воно трактує як постійно змінні й динамічні, всі процеси розглядаються ним у їх взаємозв'язку; організм вивчається як частина природи, яка перебуває в безперервній взаємодії із навколишнім середовищем. Виникнення якісно нових явищ в організмі розуміється як результат розвитку, нагромадження якісних змін.

 

 

У нормальних умовах рефлекси викликаються подразненням відповідних рефлексогенних зон агентами зовнішнього або внутрішнього середовища – адекватними стимулами (подразниками) для рецепторів цих зон. Виникле в рецепторах збудження – розряд імпульсів – проводиться аферентними нервовими волокнами в мозок, де здійснюється передача (перехід) збудження з аферентного нейрона або безпосередньо на еферентний нейрон (двонейронні дуги), або через 1 чи кілька проміжних нейронів (полінейронні дуги). У еферентных нейронах збудження передається еферентными нервовими волокнами у зворотному напрямку – від мозку на периферію до різних органів (ефекторів) – кістякових м'язів, залоз, судин та ін., і викликає в них рефлекторна відповідь – виникнення або зміна їх функціональної діяльності. Рефлекторна відповідь завжди запізнюється на певний час стосовно початку подразнення рецепторів; цей час запізнення називається латентним періодом рефлекса. Для рефлексів різної складності його тривалість міняється від мілісекунд до декількох секунд. У рефлекторних дугах збудження проводиться в одному напрямку – від аферентного нейрона до еферентного; у зворотному ж напрямку воно не передається. Ця властивість проведення рефлексів визначається хімічним механізмом синаптичної міжнейронної передачі, сутність якої полягає в утворенні й виділенні нервовими закінченнями особливих хімічних посередників (ацетил-холін, адреналін та ін.), які володіють збуджувальною або гальмівною дією на нейрони, і з якими дані закінчення утворюють синаптичні контакти.

Основні властивості рефлексів:

величина;

тривалість;

характер протікання (динаміка) реакції.

Вони визначаються як умовами подразнення (його адекватністю, силою, тривалістю, локалізацією), так і функціональним станом (фоном) самих рефлекторних приладів (збудливістю, імпульсами від інших центрів нервової системи, втомою) та іншими внутрішніми факторами.

Рефлекси не протікають ізольовано, але поєднуються (інтегруються) у складні рефлекторні акти, які мають певне функціональне й біологічне значення. Так, найпростіша рефлекторна реакція кінцівки на больове подразнення – флексорний рефлекс (згинання, відсмикування кінцівки) – складний багатокомпонентний акт, який включає рефлекторне скорочення одних м'язів, гальмування інших, зміну ритму дихання, серцевої діяльності. Ще більш складно організовані рефлекси, які визначають поведінку організму: орієнтувальну, харчову, захисну, статеву. До їх складу входять компоненти, які охоплюють, власне кажучи, діяльність всіх органів.

Процеси, які забезпечують інтеграцію рефлексів, позначають терміном «координація». Суть координації рефлексів полягає у сполученні збудження й гальмування в системі нейронів, які беруть участь у формуванні рефлекторних реакцій різної складності. Природа механізмів цих взаємодій вивчається, зокрема, методом мікроелектродної внутрішньоклітинної реєстрації електричних реакцій нейронів при виклику в них рефлекторної діятльності подразненням рецепторів або аферентних нервів. У синаптичному апараті нейронів, який містить від декількох сотень до 5-6 тис. синаптичних контактів, є як збуджувальні, так і гальмівні синапси. При активному стані перших, який викликаний припливом нервових імпульсів, у нейроні виникає негативна електрична реакція, яка сприяє розряду нервових імпульсів; при активності других – позитивна електрична реакція, яка гальмує або блокує передачу збудження у нейроні. Кількісні відношення активації синапсів (число, інтенсивність) визначають значення й ступінь участі нейронів рефлекторного центра у здійсненні того або іншого рефлексу.

Процеси координації, які забезпечують інтеграцію рефлекторних реакцій різної складності, можна розглядати як розподіл збудження й гальмування в системах нейронів, які беруть участь у здійсненні цих реакцій, за певною тимчасовою програмою, яка відповідає даним реакціям.

 

 

Анциферова Л. И., Ярошевский М. Г. Развитие и современное состояние зарубежной психологии. – М., 1974.

Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию. Курс лекций. – М. : Изд-во Московского ун-та, 1988.

Немов Р. С. Психология/учебник для студентов высших педагогических учебных заведений. – 2-ое изд. – М. : Просвещение, 1995.

Павлов И. П. Лекции о работе больших полушарий головного мозга, Полное собрание соч., 2 изд., т. 4. – М. -Л., 1951.

Петровский А. В., Ярошевский М. Г. История и теория психологии. В 2-х т. – Ростов-на-Дону, 1996.

Сеченов И. М. Рефлексы головного мозга, Избр. произв., т. 1. – М., 1952.

Хрестоматия по истории психологии/под. общ. ред. Сёминой А. А. – М., 1980.

Ярошевский М. Г. История психологии. – М., 1985.