+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип работы:
Контрольна робота
К-во страниц:
15
Язык:
Українська
так і негативного плану, причини об'єктивного і суб'єктивного порядку. І все-таки об'єктивна необхідність рано чи пізно повинна була проявитися і привести до прориву в цій області – до оформлення психології управління, до усвідомлення її ролі як важливої й самостійної продуктивної сили. І це відбулося в 1911 р., коли Ф. Тейлор, який вважається засновником наукового управління, опублікував книгу «Принципи наукового управління». Наука про управління переходить із претеоретичної стадії існування на стадію власне теоретичного розвитку. Як відзначає М. Мескон та ін., «поява і оформлення психології управління як науки, як області наукових досліджень частково було відповіддю на потребі великого бізнесу, частково – спробою скористатися перевагами техніки, створеної в період промислової революції, а частково – досягненням невеликої групи допитливих людей, які мають гаряче бажання відкрити найефективніші способи виконання роботи».
Основні етапи розвитку психології управління
З моменту появи психології управління її еволюція як самостійної дисципліни була не строгою послідовністю деяких основних етапів, а розвитком ряду підходів, які частково збігалися за часом. Крім того, розвиток кожного з них і теорії управління в цілому відбувалося в більше широкому соціальному і загальнонауковому контексті. Нові теорії управління випробовували вплив з боку змін, які відбуваються у світі, – нових науково-технічних досягнень, зміни відношення до бізнесу, успіхів в інших, пов'язаних з управлінням, дисциплінах – таких, як соціологія, психологія, економіка, інженерні науки та ін.
Виділяють чотири основних підходи в розвитку психології управління:
підхід з погляду основних шкіл;
процесний;
системний;
ситуаційний.
Перший з них найбільш важливий саме в історичному плані, оскільки він утворений сукупністю досить чітко відмінних «шкіл», які розглядали управління з різних точок зору. Це – школи наукового управління, адміністративного управління («класична школа»), людських відносин і поведінкових наук, а також школа кількісних методів управління. Три інших підходи, які також мають історичний інтерес, більше важливі для характеристики сучасного стану науки про управління.
Школа наукового управління (1885-1920)
Її виникнення стало ключовою подією, завдяки якому наука управління придбала не тільки самостійність, але й широке суспільне визнання. Найбільш відомими її представниками, поряд з Ф. Тейлором, були Ф. Гілбрет, Л. Гілбрет, Г. Гант, Г. Емерсон та ін. Показово, що і Ф. Тэйлор, і Ф. Гілбрет розпочинали свою кар'єру робітниками, а потім стали інженерами; сферою ж їх безпосередньої діяльності було виробництво, а тому першим їх кроком наукового аналізу праці і управління стало не вивчення адміністративних, управлінських завдань, а дослідження самого змісту праці, його основних компонентів. І лише потім представники цієї школи приходять до ключового висновку про необхідність відділення управлінських функцій від фактичного виконання роботи; тобто до висновку, що управління – це особлива спеціальність, а наука про нього – це самостійна дисципліна. Загальна мета – підвищення продуктивності праці – може бути, відповідно до поглядів цієї школи, досягнута трьома основними шляхами:
за допомогою вивчення самого змісту виконавської праці – його операцій, умов, режиму, а також раціоналізації робочих рухів. Уже це привело до вражаючих на той час результатів (наприклад, продуктивність елементарної ручної праці підвищилася на 280%; витрати адміністрації на виробництво 1 тонни сировини зменшилися в 24 рази) ;
на основі ефективної системи контролю за індивідуальною і колективною працею і насамперед на базі діючої системи стимулювання та регламентації трудового процесу (наприклад, шляхом скасування «зрівнялівки») ;
на основі визначення оптимальної системи управління підприємством у цілому, яка забезпечувала б найвищі кінцеві результати роботи всієї організації. Наприклад, вони істотно підвищилися, коли влада майстра була децентралізована, а замість одного майстра в цеху стали працювати вісім майстрів-супервайзерів.
Таким чином, уже з моменту свого виникнення психологія управління нерозривно пов'язана з аналізом трудової діяльності в цілому. Більш того, вона значною мірою з'явилася результатом об'єктивного розвитку наукових методів аналізу змісту й умов трудової діяльності. Завдяки їй було наочно й переконливо показано, що підвищення продуктивності може бути досягнуто не лише шляхом вдосконалення виробництва, техніки, але й шляхом кращої організації праці (як індивідуального, так і спільного).
Організація праці і управління нею – це додатковий і багатий можливостями резерв ефективності виробництва і збільшення прибутку. Лише ці «незаперечні аргументи» дозволили перебороти всі бар'єри, створити перелом суспільної думки у відношенні до психології управління з боку як адміністративних, так і академічних кіл. У цьому полягає історична місія даної школи. Для того щоб стати самостійною, пихології управління знадобилося відразу ж стати «більш, ніж тільки наукою» – виступити наочною і незаперечною безпосередньою продуктивною силою, яку не можна було ігнорувати.
І хоча сьогодні «загальні принципи управління працею» Ф. Тейлора сприймаються як більш-менш систематизований матеріал, роль цього підходу в становленні теорії управління важлива і безсумнівна. Основні із цих принципів полягають у наступному:
а) науковий підхід до виконання кожного елемента роботи;
б) науковий підхід до підбору, навчання і тренування робітників;
в) кооперація з робітниками;
г) поділ відповідальності за результати між менеджерами і робітниками.
Адміністративна («класична») школа в управлінні (1920-1950)
Цілком природно, що подальший розвиток теорії управління пішов по шляху поглиблення, розширення і узагальнення розглянутого підходу. Головним при цьому стало його поширення