Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Стратегія і компоненти публічного виступу

Тип работы: 
Контрольна робота
К-во страниц: 
14
Язык: 
Українська
Оценка: 

стороні.

Замітки, як відомо, полегшують запам'ятовування, а думки, що прийшли в голову під час таких записів, можуть успішно використати в промові разом з тими, які були покладені в її основу. По-друге, коли б ви ні звернулися до записів, проглядаючи їх, ви не дивуватиметесь щодо того, звідки взято ті або інші факти, і з легкістю знайдете початкові матеріали, якщо захочете їх перечитати.
Багато знавців ораторського мистецтва відносяться до процесу складання записів дуже серйозно і для систематизації даних рекомендують робити замітки на спеціальних картках, дотримуючись при цьому стандартних правил розміщення і оформлення інформації. Інші вважають, що можна обмежитися записами в блокнотах. Тим часом, історія знає випадки, коли важливі думки приходили в голову так несподівано, що замітки робилися навіть на шпалерах. Отже, де і як вести записи – багато в чому питання ваших власних переваг
Досвідчений оратор може обмежитися складанням тез, конспекту або розгорнутого плану виступу.
Репетиція являє собою проголошення тексту думкою або вголос, краще перед дзеркалом. Треба знайти таку позу, у якій ви почуваєте себе легко і зручно, і постаратися її запам'ятати; вивчити обличчя – розправити нахмурені брови, мімічні зморшки, що набігають на чоло; продумати жести, прийоми встановлення контакту. Досвід показує, що на кожну хвилину виступу приходиться 20-25 хвилин підготовки. Якщо виступ ретельний розроблено, то в момент зустрічі зі слухачами виступаючий буде триматися впевнено.
 
3. Комунікативний етап
 
Вступ. Початок доповіді є визначальним і повинен чітко й переконливо відбивати причину та мету виступу, розкривати суть конкретної справи, містити докази. Першочерговим завданням доповідача на цьому етапі є привернути й утримати увагу аудиторії. Для того, аби не дозволити думкам слухачів розпорошитися, вже після перших речень доповіді необхідно висловлюватися чітко, логічно та змістовно, уникаючи зайвого. Відповідно, речення мають бути короткими й стосуватися виключно суті питання, варто інтонаційно виділяти найважливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення.
Рекомендації для виступаючого:
подякувати тому, хто представив вас аудиторії (наприклад, голові) ;
чітко назвати тему доповіді і проблему, якій присвячена остання;
стисло пояснити, у який спосіб буде аналізуватися проблема, на що, насамперед, слід звернути увагу. Необхідно обмежити кількість аналізованих у доповіді питань, зазначити, яка візуальна допомога буде задіяна (відеофільми, графіки, діаграми, таблиці та інші ілюстративні матеріали).
Основний текст. В основній частині викладається суть проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування, дотримуючись попередньо визначеної структури доповіді. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати (проте кількість подібних прикладів не має бути надто великою – нагромадження ілюстративного матеріалу не повинно поглинати змісту доповіді). Варто подбати про зв'язки між частинами, поєднавши їх в єдину струнку систему викладу; усі питання мають висвітлюватися збалансовано (при цьому не обов'язково кожному з них приділяти однакову кількість часу). Постійно й уважно потрібно стежити за відповідністю між словом і тим, що воно позначає.
Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях тексту потрібні своєрідні «ліричні» відступи, адже суцільний текст погано сприймається. Приміром, у політичних доповідях доцільно розповісти анекдот чи якусь кумедну історію. Анекдот – випробуваний і перевірений спосіб утримати увагу. Останній дає можливість дещо розрядити напруження, а слухачам – перепочити. При цьому не слід забувати, що подібні відступи обов'язково мають бути короткими і, певна річ, мають ілюструвати повідомлення. Одного анекдоту цілком достатньо, розповідаючи більше, промовець ризикує зробити зміст доповіді фрагментарним.
Висновки. Необхідно ще раз підсумувати все сказане, висновки певним чином мають узгоджуватися із вступом і не випадати з загального стилю викладу.
 
4. Проблемні складові процесу виступу
 
Готуючись до публічного виступу, необхідно пам’ятати, що існує ряд його компонентів, які, у разі правильного їх використання, приводять до успішності виступу, а у випадку неадекватного застосування зумовлюють виникнення типових проблем. Серед цих компонентів останніх слід назвати:
страх перед аудиторією
зв'язок з аудиторією;
жести;
використання голосу.
Страх перед аудиторією – явище досить поширене серед промовців. Він дається взнаки по-різному: може тремтіти голос, мов під час першого освідчення у коханні, може вкриватися червоними плямами обличчя, ніби доповідач щойно вчинив щось ганебне, може супроводжуватися повільним блокуванням будь-яких проявів волі. Ці ознаки-справжня напасть для доповідача. Найгірше ж те, що вони лише посилюють страх і доповідач зазвичай думає вже не про логічний виклад думок, а про якомога швидше завершення цієї екзекуції. Він усвідомлює, що прояви страху є очевидними для слухачів і, як наслідок, поспішає, ще більше плутається, що часом призводить до завчасного завершення виступу.
Страх перед аудиторією відрізняється від емоційного напруження, що може виникати під час публічних виступів; останнє є навіть необхідним – ненатягнутий лук не може випустити стрілу. Емоційно врівноважений доповідач значно «небезпечніший» у своїй нудній промові, аніж той, у чиєму настрої присутня здорова доза нервового збудження.
Хоча боротьба зі страхом і є досить складною, все ж можна дати кілька порад. По-перше, потрібно гарно підготуватися; найкраще записати усю доповідь на папері, виклавши її розмовною мовою, а потім прочитати уголос. З часом текст виступу можна прочитати ще раз – перед дзеркалом (варто зробити це двічі або тричі). По-друге, слід уявити себе на місці слухача, оцінити свій виступ критично. Чи хотілося б вам спостерігати за тим, як доповідач не може уникнути поразки? Ви – звичайна людина, як і решта, котрі прийшли на зустріч, щоб почути щось нове, цікаве, а не для того, щоб марнувати час. По-третє, переконайтеся, що в разі потреби ви зможете швидко зорієнтуватися, зазирнувши у записи. Нотатки варто зручно розмістити, щоб ними одразу можна було скористатися. По-четверте, варто шукати підтримки в аудиторії. Завжди є люди, котрі усміхнуться, кивнуть чи якось інакше схвально відреагують на ваш виступ.
Отже, щоб позбутися нерішучості, несміливості, використовуйте кожну нагоду, щоб потренуватися в мовленні.
Зв'язок з аудиторією. Подумки варто постійно спілкуватися з аудиторією. Доброзичливість, відвертість, продемонстровані доповідачем, спрацьовують найефективніше лише в тому разі, якщо вони ґрунтуються на щирому непідробному інтересі. Доповідач випромінюватиме довіру, якщо сам віритиме в себе, не применшуватиме своїх можливостей, але й не перебільшуватиме їх, залишатиметься діловитим, не ображаючи при цьому інших. У жодному разі не можна зверхньо ставитись до слухачів та співдоповідачів, адже подібна поведінка викликає антипатію та неповагу.
Процес спілкування не вичерпується усним повідомленням, важливу роль при цьому відіграють невербальні засоби інформування. Важливе значення для утримання уваги аудиторії має зоровий контакт. Варто дивитися безпосередньо в очі слухачам, використовуючи питання типу: «Ви розумієте... «, «Ви також помітили, що., «, «Як Ви знаєте.. «. Це подобається людям, оскільки свідчить про те, що промовець бачить їх.
Жести. Дієвими є також жести, які являють собою вияв людських думок, емоцій. У поєднанні зі словами вони стають надзвичайно промовистими: жести посилюють емоційне звучання сказаного. Щоб оволодіти бодай азами жестикулювання, потрібне тривале тренування, розуміння ролі кожного жесту. Частота жестикуляції залежить передусім від культури поведінки людини.
Жести мають бути мимовільними, застосовувати жест потрібно лише відчуваючи необхідність у ньому; жестикуляція не повинна бути безперервною, не можна жестикулювати руками протягом усієї доповіді. Слід керувати жестами – жест не повинен відставати від слова, урізноманітнювати жестикуляцію. Не варто користуватися одним і тим самим жестом у всіх випадках, коли потрібно надати словам виразності. Жести мають відповідати своєму призначенню.
Використання голосу. Невербальна комунікація супроводжується словами з певною інтонацією, тоном. Голос, тон, виклад, уся сукупність виразових засобів і прийомів повинні свідчити про істинність думки й почуття промовця. Темп мовлення також має практичне значення.
Необхідно постійно тренувати свій голос; найзручніший спосіб для цього – читання вголос, контролювати правильність вимови. Слід пристосувати свій голос до тієї обстановки, де відбувається спілкування, однак не говорити надто голосно – це справляє враження агресивності. Якщо промовець говорить надто тихо, він справляє враження людини, яка погано володіє тим матеріалом, про який говорить, або ж не впевнена в собі. Голос слід підвищувати тоді, коли ставиться запитання, виявляється радість або здивування, і понижувати тоді, коли необхідно когось переконати або відповісти на запитання.
Отже, щоб не виникало непорозумінь під час спілкування, слід узгоджувати несловесні засоби із словесними, адже дослідження свідчать, що невербальні сигнали справляють вплив утричі більший, ніж слова.
 
Список використаних джерел:
 
Абрамович С. Д., Чікарьова М. Ю. Риторика. – Львів: Світ, 2001. – 206 с.
Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навч. посіб. – 3-тє вид., стер. – Суми: ВТД „Університетська книга, 2005. – 222 с.
Томан І. Мистецтво говорити. – К. : Вид-во політичної літератури, 1989. – 293 с.
Хміль Ф. І. Ділове спілкування: Навч. посіб. – К. : Академвидав, 2004. – 280 с.
Чайка Г. Л. Культура ділового спілкування менеджера: Навч. посіб. – К. : Знання, 2005. – 126 с.
Чмут Т. К., Чайка Г. Л., Лукашевич М. П., Осечинська І. Б. Етика ділового спілкування. – К. : МАУП, 1999. – 208 с.
CAPTCHA на основе изображений