Філософський аналіз наукового передбачення у військовій сфері

У другому підрозділі першого розділу “Прогностика як методологічна основа наукового передбачення та методологія військово-прогностичної діяльності” прогностика розглядається, як теорія та методологія прогнозування в різних сферах, в тому числі і військовій. В роботі відзначається, що сучасна методологія прогностики у зв'язку із змінами наукових парадигм зазнала значних трансформацій. Класичний її тип, що пов'язує можливості передбачення з пізнанням початкових умов виявляється недостатнім. У соціальних системах причинно-наслідкові зв'язки мають більш складні, ніж в уявленнях класичної науки, механізми дії, особливо у неврівноважених станах суспільства (криза, війна, збройний конфлікт). Тому в повному обсязі передбачити розвиток суспільних систем інколи неможливо, навіть коли відомі всі початкові умови.

До сучасних прогностичних принципів нами віднесено: наявність об'єктивних вихідних підстав, що зумовлюють принципову можливість прогностичної діяльності; системність; цілеспрямованість (пошукова або нормативна) ; безперервність; наукова аргументованість; ймовірний характер прогнозів тощо. Ефективна прогностична діяльність у військовій сфері можлива за таких умов:

- по-перше, це наявність кваліфікованого суб'єкта прогнозування, який включений у спеціалізовану прогнозуючу систему з питань розробки прогнозів певного класу (воєнно-політичних, військово-технічних, військово-економічних тощо) ;

- по-друге, знання тенденцій розвитку об'єкта прогнозування, що зумовлює обмеження та можливості прогностичної діяльності, які залежать від складності об'єкта, ступеня його формування, як системи, місця в більш широкій системі тощо;

- по-третє, достатність інформації про об'єкт прогнозування, його структуру, зв'язки, закони функціонування та тенденції розвитку;

- по-четверте, досконалість наукових методів розробки прогнозів та створення нових технологій.

Дослідження співвідношення понять “наукове передбачення” і “прогнозування” в сучасній прогностиці виявило різницю між ними за спрямуванням у часі, змістом, функціональністю, формою виразу тощо. Передбачення як філософська категорія позначає процес ідеального створення у свідомості людини образів явищ, що існували в минулому або існують в наш час, але з різних причин ще невідомі, або не існують в реальності, але імовірно можуть виникнути у майбутньому. Наукове ж передбачення є реалізацією здатності людини до передбачення, яке відбувається на основі пізнання наукових прогностичних фактів, законів, теорій, гіпотез. Прогнозування ми розглядаємо як різновид, складову частину наукового передбачення, спеціальне наукове дослідження, предметом якого є перспективи розвитку стану конкретного існуючого явища. Результатом процесу прогнозування є прогноз – гіпотетична ідеальна модель явища, що описана мовою науки, сукупність науково обґрунтованих гіпотетико-ймовірнісних суджень, в яких відбивається найбільш ймовірна кількісно-якісна характеристика об'єкта.

Процеси, що відбуваються у військовій сфері, збройних силах не завжди виявляються в бажаній мірі прогнозованими та керованими, але використання досягнень сучасної прогностики дає можливість зменшити ймовірність реалізації негативних наслідків, підвищує ефективність військово-прогностичної діяльності.

У другому розділі “Військово-наукове прогнозування як складова частина наукового передбачення у військовій сфері” військово-наукове прогнозування розглядається як конкретизація наукового передбачення, вирішення конкретних прогностичних завдань військовою наукою. Відзначається, що прогнозування у військовій сфері відбувається відповідно до загальної логіки розробки прогнозів, але має власні специфічні ознаки, що зумовлені особливостями об'єктів та засобів прогнозування, умов, за яких воно відбувається, способами виразу кінцевого результату, соціальним значенням тощо.

У першому підрозділі другого розділу “Сутність, мета та особливості прогнозування у військовій сфері” прогнозування розглядається як спеціальна наукова процедура, що містить в собі сукупність процесів пізнання тенденцій розвитку військової сфери, екстраполяції виявлених тенденцій у майбутнє, визначення ймовірності їх реалізації з метою розробки вірогідних прогнозів. Об'єктом прогнозування у військовій сфері є воєнна загроза та можливість виникнення війни або збройного конфлікту, які розглядаються як спосіб розв'язання конфліктних ситуацій в економічній, політичній, культурній, релігійній та інших сферах. В сучасному світі відбувається заміна принципу змагання на принцип співробітництва та перегляд усталених поглядів на способи забезпечення воєнної безпеки держав з метою недопущення трансформації конфліктів у збройну фазу.

Загальна мета прогнозування у військовій сфері в мирний час – передбачення заходів щодо можливості запобігання вирішення існуючих суперечностей збройним шляхом та виявлення тенденцій розвитку збройних сил, озброєння та військової техніки. Основними сферами прогнозування у військовій справі визначено військово-соціальну, військово-економічну, військово-технічну, галузь воєнного мистецтва. У воєнний час метою прогностичної діяльності є розробка вірогідних прогнозів перебігу та результату збройної боротьби.

У другому підрозділі другого розділу “Основні етапи розробки військово-наукових прогнозів” розглядаються наступні етапи: передпрогнозна підготовка; збір та аналіз прогностичних фактів; формулювання прогностичної проблеми, створення прогностичних гіпотез та моделей; обґрунтування прогностичних гіпотез та моделей, формулювання прогнозів; вибір прогнозів суб'єктами управління.

Розробка військово-наукового прогнозу (перший етап) починається з визначення мети, умов та завдань, призначення суб'єкта прогнозування та виявлення його можливостей (наявність засобів, фахова підготовка, методологічна озброєність тощо), з'ясування, в чиїх інтересах відбувається прогноз (командир, штаб тощо). Необхідною передумовою є виявлення принципової можливості процесу прогнозування та меж, в яких він може відбуватись ефективно. Прогнозування вважається можливим за умови дослідження механізмів дії та форм прояву законів війни і збройної боротьби.

Змістом другого етапу військово-наукового прогнозування є збір, аналіз та узагальнення прогностичної інформації. Об'єкт прогнозування розглядається як система, складові елементи якої знаходяться у єдності та взаємозв'язку. Системний підхід може бути застосований тільки до об'єктів, що сформувалися як системи. Війна (збройний конфлікт) є ознакою неврівноваженого стану суспільства, коли порушується системність мирного часу