Методичні рекомендації щодо різних жанрів фольклору

Народні ігри можна класифікувати за такими групами:

дидактичні;

рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом;

рухливі хороводні ігри;

ігри мовленнєвої спрямованості;

обрядові та звичаєві ігри;

ігри історичної спрямованості;

ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.

Дидактичні ігри – це ігри розумової спрямованості, які потребують використання раніше набутих знань, кмітливості, активної мислительної діяльності. Народні дидактичні ігри вчать дитину ненав'язливе, легко, захоплюють змістом гак, що вона навіть не помічає того навчання. У скарбниці народної дидактики є дидактичні ігри для будь-якого віку. Наприклад, для найменших: «Кую-кую чобіток», «Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Сорока – ворона»; для старших: «Чорне та біле», «Фарби», «Краска», «Дід Макар», «Фанти», «Бірка», «Кури» та ін.

Значну групу становлять народні рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом. У них текст подається як лічилка, примовка, перегукування. Це ігри «Панас», «їду, їду», «Звідки ти?», «Жмурки», «Горю-дуб», «Котилася бочка... «, «На чім стоїш?», «Іваночку, покинь схованочку», «Зайчик і Бурчик», «Бочечка», «Квочка», «Ірву, ірву горішечки» та ін.

Рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. На першому плані – слова, рухи – нескладні (ходіння в колі), по закінченні слів, співу можливий біг. Серед таких ігор найвідоміші: «Огірочки», «Галя по садочку ходила», «Подоляночка», «Перепілочка», «Ой ягіл, ягілочка», «Іде, іде дід» та ін.

Обрядові та звичаєві ігри передають характерні події з життя українського народу: початок жнив, косовицю, великодні та купальські ігри, калиту, веснянки.

Ігри історичної та соціальної спрямованості відбивають характер тієї епохи, коли вони складались. У їх змісті трапляються архаїзми, як для нас, гравцями виступають «пан», «король», «цар», «царівна». Це ігри: «Король», «У короля», «Воротарчик», «Пускайте нас», «Нема пана дома», «У відьми», «Дзвін», «Прослужив я в пана рік», «Кружок» тощо.

Ігри побутової спрямованості відображають у своєму змісті буденне життя людей («Жили у бабусі... «, «Ой сусіди, сусідоньки», «Здрастуй, сусіде», «Куй-куй, ковалі... «, «Як було у баби... «). Чимало серед них ігор з сюжетами про сімейне життя: «Батько», «Батько й діти», «Горщечки», «Гладущики», «Сімейка» тощо.

Народні ігри як фольклорний жанр мають специфічні особливості. Це ігри гуртові, вони об'єднують від 10-ти до 20-ти і більше дітей, їх структурна особливість дозволяє об'єднати всіх бажаючих грати.

Народні ігри можуть проводитись у будь-якій обстановці: у помешканні й на галявині, на подвір'ї і біля ставу, на луках і на річці

Народні ігри багатоваріантні. Одна й та сама гра у різних регіонах України має не однакові приспіви, повтори. Це легко простежити на таких іграх, як: «А ми просо сіяли», «Мак», «Калина».

Під час відбору фольклорних творів слід опиратися на такі принципи:

доступність змісту;

пізнавальна і моральна значущість;

можливість формування на їх основі вміння «відчувати» і «проживати» навколишній світ.

Використання фольклору в різних видах діяльності дитини уможливлює:

1. У дошкільному періоді: гармонізацію відносин її з дорослими, розвиток почуття любові, прихильність до батьків; згладжування перехідних (кризових) періодів дитинства від дошкільного до шкільного; покращення, гармонізацію взаємовідносин між дітьми, підвищення культури спілкування в умовах полікультурного простору; розвиток здібностей до малювання, музикування (розуміння музики, співу, хореографія), розвитку творчості; розвиток сприймання (засвоєння перцептивних дій, засвоєння перцептивних еталонів), уваги, пам’яті (від мимовільної до довільної) ; сприймання жанрів дитячого фольклору як засобів емоційної та інформаційної дії на особистість дитини, передачу життєвого та морального досвіду людства; розвиток волі, довільності дій, допитливості; розвиток уявлення (від репродуктивних форм до творчо продуктивного уявлення: виконує пізнавально-інтелектуальну функцію і ефектно-захисну функцію – захист від тяжких переживань через уявну ситуацію) ; розвиток діалогічної мови з іншими людьми; виникнення першого цілісного дитячого світорозуміння, спроба усвідомити закономірні відносини; виникнення первинних морально-етичних понять при використанні добрих побажань, прислів’їв, приказок і т. д. ; виникнення власної свідомості (початок самооцінки, оцінювання своїх власних якостей – гарний, злий, добрий та ін.) ; формування готовності до школи, яка проявляється не у формальному оволодінні навичками рахунку, письма, читання – готовність до школи є результатом загального психічного розвитку дитини, комплексний показник психічної зрілості, розумового, емоційного і соціального розвитку; зміцнення здоров’я дошкільників і майбутніх першокласників (фізичне і психічне) ; легку адаптацію до нових умов життєдіяльності в школі;

2. У молодшому шкільному віці: перебудову пізнавальних процесів – формування довільності, продуктивності та стійкості – розвиток довільної уваги, сприймання, пам’яті (перш за все механічної пам’яті) ; розвиток мислення (перехід від наочно-образного мислення до словесно-логічного і міркуючого мислення на рівні конкретних понять) ; розвиток саморегуляції поведінки, волі; оволодіння навичками домашньої праці; розширення сфери спілкування, появу нових авторитетів (учитель), формування позитивних відносин у навчальному колективі.

Індивідуально-типологічні особливості дітей груп підвищеного рівня мотивації визначаються раннім виявленням високої пізнавальної активності й допитливості, швидкістю і точністю виконання розумових операцій, обумовлених стійкістю уваги і оперативної пам’яті, сформованістю навичок логічного мислення та уяви, володінням основними компонентами навчання. До цих особистісних якостей слід додати підвищений рівень мотивації навчання, високу здатність до навчання і, відповідно, навченість, високий рівень розвитку вольової сфери.

 

 

Бакіна Т. Жанрова своєрідність сучасного дитячого фольклору // Народознавчі зошити. – 1996. – №5. – С. 293-297.

Довженок Г. В. Жанри українського дитячого фольклору //Народна творчість та етнографія. – 1978. – №5. – С. 88.

Кіліченко Л. М., Лещенко П. Я., Проценко І. М. Народнопоетична творчість для дітей // Українська дитяча література. – К. : Вища шк., 1979. – С. 29-51.

Лановик М., Лановик З. Усна народна творчість, 2-ге вид. – К. : «Знання Пресс», 2003. – 591с.

Сивачук Н. Український дитячий фольклор: Підруч. – К. : Деміур, 2003. – 288 с.