Висвітлення проблем історії церкви України-Русі (Православ'я давньоруського періоду) на сторінках журналу "Труды Киевской духовной академии"

Але поряд з ними у великокняжий період з’являється інший тип сакральних споруд – це патрональні церкви при фамільних монастирях. На особливість цих патрональних храмів звернув увагу Д. Слюсарєв, котрий наголосив, що такі храми вельми поширюються в удільний період, у часи боротьби за Київ. Вони мали меншу загальнодержавну вагу, відіграючи здебільшого роль у династії, якій належала та чи інша церква. Патрональні храми слугували фамільною усипальнею, а монастирі, при яких були зведені патрональні храми, відігравали роль своєрідних резиденцій-фортець удільних гілок династії Рюриковичів у першопрестольному місті. Так, Михайлівський (пізніший Золотоверхий) собор належав родині великого князя Ізяслава, Кирилівська церква була київською “фортецею” чернігівських Ольговичів, а Видубицький монастир з церквою Архистратига Михаїла належав династії переяславських князів – Мономаховичів. Появу цих храмів в околицях Києва спричинили історичні умови, адже храми мали контролювати стратегічно важливі підходи до Києва під час військових суперечок за нього.

Хоча виникають патрональні храми в удільний період, їхні ідеологічні витоки слід шукати в часи Володимира (церква св. Василія) та Ярослава (Ірининський та Георгіївський монастирі). В цей час формується ставлення до Києва як до найсвятішого міста держави, “богохранимого града”, в церковній топографії столиці з’являються прозорі аналогії з Константинополем.

Авторами публікацій у ТКДА послідовно відтворено історію створення та проаналізовано роль і значення в історії Церкви Київської держави та Києва як її релігійної столиці храмів та монастирів, збудованих в удільний період: Ізяславичами: Дмитрівського, Михайлівського Золотоверхого, Миколаївського жіночого монастирів; Святославичами: Симеонівського і Кирилівського монастирів; Всеволодовичами: Михайлівського монастиря на Видубичах, Андріївського (Янчина), Спаського-Германича на Берестові та Федорівського монастирів.

Отже, авторами опублікованих в ТКДА наукових розвідок обґрунтовано концепцію, згідно з якою будівництво храмів і монастирів Києва тісно пов’язувалось з тими нагальними завданнями, що стояли перед Давньоруською державою. Саме тому щойно по хрещенні Русі перевага надавалась патрональним храмам і монастирям, позаяк це відбивало спільні інтереси держави і Церкви. З часом мережа релігійних осередків Києва значно збагатилася за рахунок княжих “отніх” монастирів. У цей період храмове будівництво було також справою переважно князів. У Києві з 18 новостворених кам’яних церков, засновники яких відомі, 12 були збудовані князями.

Як показують автори публікацій в часопису, храмове будівництво в цей час набуває фамільного характеру, що засвідчує подальшу феодалізацію давньоруського суспільства. Цьому періодові притаманне зростання впливу Церкви на всі сторони суспільного життя. Фамільні монастирі починають відігравати помітну політичну та ідеологічну роль, адже князі намагаються використати роль Церкви у своїх династичних інтересах. Вони дають чималі пожертви для своїх «отніх» монастирів. Собор «отньої» обителі починає служити водночас фамільною усипальнею окремої гілки князів.

У Висновках викладено результати дослідження. Відзначається, що заснування історико-релігієзнавчого журналу “Труды Киевской Духовной Академии” стало можливим завдяки інтенсивному розвитку історичної науки в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., що зумовило зокрема інтенсивне і своєчасне висвітлення її досягнень на сторінках спеціалізованого друкованого органу.

З іншого боку, часопис відіграв велику роль в історіографічному процесі другої половини ХІХ – на початку ХХ ст. своїм внеском у розробку пріоритетних напрямів історико-релігієзнавчих досліджень, популяризації історичних знань серед наукової читацької аудиторії.

Завдяки залученню неопублікованих джерел у дисертаційному дослідженні зібрано і введено в науковий обіг цінні біографічні дані про дописувачів журналу, здебільшого професорів Київської духовної академії, проаналізовано їх головні твори і етапи наукової та професійної діяльності.

“Трудам Киевской Духовной академии” належить особливе місце в дожовтневій історичній публіцистиці, що обумовлюється надзвичайно широкими хронологічними та тематичними діапазонами її публікацій. Але основні напрями дослідницьких інтересів авторів публікацій у ТКДА стосувалися історії давньоруської Церкви Х – ХІІІ ст., зокрема проблеми проникнення християнства на києво-руські терени, спроб доволодимирового хрещення Русі та тріумфу християнства за Володимира Хрестителя, становлення церковної організації, храмового будівництва, стосунків із Західною Церквою, формування статусу Києва як релігійної столиці держави тощо.

Часопису належить не тільки пріорітет у першодруку документальних матеріалів з історії Православної Церкви в Україні, але й збагачення історіографічної спадщини новими концептуальними підходами до розробки ряду питань з цієї проблематики, оригінальними теоретичними положеннями і висновками.

Отже, ТКДА слід розглядати як повноважну наукову та організаційну інституцію, що заклала фундамент у розробці пріоритетних напрямів історико-релігієзнавчих досліджень в Україні.

На підставі аналізу публікацій у ТКДА стає можливою загальна переоцінка релігієзнавчо-історіографічної ситуації в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., перегляд багатьох положень, вироблених історіографією радянського і пострадянського періодів щодо оцінки деяких важливих аспектів середньовічної історії Церкви в Україні.

Вироблені редакцією ТКДА критерії відбору та принципи публікації матеріалів можуть бути використані на практиці сучасною історичною наукою.

Публікації часопису, при певному критичному ставленні до них, становлять суттєву наукову базу для постановки та розробки актуальних проблем сучасного українського релігієзнавства, зокрема історичної проблематики давньоруської Церкви.

 

 

1. Svitlana Guzenko The Development of Kiev as Religious Centre (5-th C- 1240) // Early Christianity in