Досвід формування та ефективного управління маркетинговою логістикою на підприємствах зарубіжжя

Промислове виробництво останнього десятиліття ускладнилось, зросли потреби до якості продукції та рівня обслуговування, скоротився час виведення нової продукції на ринок, в зв’язку з цим виникла необхідність вдосконалення методології та технології управління. З однієї сторони, необхідно було систематизувати підходи до управління виробництвом та планування ресурсів, з іншої сторони, прискорити вирішення задач, які постали перед підприємством. Складність цих задач диктувала необхідність зняти з людини рутинні розрахункові функції засобом використання потенціалу обчислювальної техніки.

Ціль логістичного процесу формулюється основним правилом логістики – правилом «7R»: потрібний товар (right product) потрібної якості (right quality) в потрібній кількості (right quantity) повинен бути доставлений в потрібний час (right time) і в потрібне місце (right place) потрібному споживачу (right customer) з потрібним рівнем затрат (right cost). Недотримання хоча б однієї із приведених умов може призвести до втрати клієнтів і, відповідно, певної частки ринку[1].

Аналіз стану розвитку маркетингової логістики в розвинених країнах на сучасному етапі, різноманітність форм логістичних утворень у нестатичних умовах ринку дає змогу говорити про високу ефективність їх застосування. Так, у США концепція маркетингової логістики набуває дедалі ширшого використання і розглядається у вищих ешелонах управління корпорації як ефективний мотивований підхід до управління з метою зниження виробничих витрат. Застосування принципів маркетингової логістики дає змогу підвищити продуктивність праці.

Провідні фірми США пильно стежать за високим рівнем обслуговування основних споживачів. Усталені стандарти широко рекламуються, доводяться до відома покупців, вивчаються потреби останніх. За статистичними даними, одна з п’яти фірм встановлює жорсткі стандарти обслуговування, гнучко їх регулює, здійснює зворотний зв’язок з покупцями. Однак концепцію маркетингової логістики на такому рівні застосовують лише 20% американських фірм, що забезпечує їм конкурентні переваги. Нині увага промислового менеджменту зосереджена на проблемах логістики, оскільки в його середовищі вже визріло розуміння неефективності концентрації зусиль на підвищенні ефективності окремих процесів постачання [2, c. 96].

В останні роки все більше робиться спроб використати досвід логістичного управління на підприємствах наших сусідів із Заходу. Так, застосування методів логістичного управління в господарській практиці польських підприємств здійснювалося здійснюється залежно від місця і ролі маркетингової логістики в організаційно-управлінській структурі окремих фірм. Серед найчастіше використовуваних логістичних систем та методів: MRP1 – Material Requirements Planning, планування матеріальних потреб; MRP2, 3 – Material Recourse Planning, планування матеріальних ресурсів; DRP1 – Distribution Requirements Planning, планування збутових потреб; DRP2 – Distribution Recourse Planning, планування збутових ресурсів; LRP – Logistics Recourse Planning, планування логістичних ресурсів; ECR – Efficient Consumer Response, ефективне обслуговування клієнта; Kanban – японська система виробничої логістики; ABC, XYZ – методи управління запасами; CRM – Continious Replenishment Management, менеджмент безперервного поповнення запасів; ЛТ – Just in Time, точно в строк; EDI – Electronic data Interchange[7].

Найбільш розповсюдженою у світі логістичною системою є система «точно в строк» (just-in-time, JIT) [2, с. 212; 4, с. 116], яка з’явилася в Японії в кінці 50-х років. Основною ідеєю цієї логістичної концепції є виключення запасів матеріалів, комплектуючих та напівфабрикатів у виробничому процесі, потоки матеріальних ресурсів синхронізуються з потребою в них, яка в свою чергу задається виробничим розкладом випуску готової продукції [5, с. 203].

Однією з перших спроб практичного впровадження концепції «точно в строк» стала розроблена корпорацією Toyota Motor у 1972 р. мікрологістична система KANBAN. Сутність цієї системи полягає в тому, що всі виробничі підрозділи забезпечуються тією кількістю матеріальних ресурсів та у такі строки, які необхідні для виконання замовлення. Засобом передачі інформації в цій системі є картка «kanban». Аналіз діяльності більше 80 німецьких фірм показав, що завдяки її впровадженню, в середньому, виробничі запаси знижуються на 50%, запаси готової продукції – на 80%, продуктивність праці зростає на 20-50%. Система KANBAN реалізована на таких підприємствах як General Motors, Massey-Ferguson, Renault [6, с. 54].

Використання системи МRР1 дозволяє збільшити рівень сервісу – від 15 до 26%, знизити рівень запасів – від 16 до 30%, підвищити ефективність роботи виробничих підрозділів – від 11 до 20%, знизити витрати на закупівлю – від 7 до 13%. Основні цілі систем МRР сформульовані у наступних положеннях: задоволення потреби у матеріалах, компонентах і продукції для планування виробництва і доставки споживачам; підтримка низького рівня запасів матеріальних ресурсів, незавершеного виробництва, готової продукції; планування виробничих операцій, графіків доставки, закупівельних операцій [1, с. 14-18].

Перевагою систем МRР ІІ перед системами МRР І є більш повне задоволення споживчого попиту шляхом скорочення тривалості виробничих циклів, зменшення рівня запасів, більш ефективної системи організації постачань, більш швидкої реакції на зміни попиту [3, c. 68].

Ефект системи ОРТ полягає у збільшенні виходу готової продукції, зниженні виробничих та транспортних витрат, зменшенні обсягів незавершеного виробництва, скороченні виробничого циклу, зниженні потреби у складських та виробничих площах, підвищенні ритмічності відвантаження готової продукції споживачам. Цю систему використовують понад 20 корпорацій, зокрема такі, як Ford, General Electric, Westinghouse, British Aerospace, British Still, Philips [6, c. 93-98].

Найсучасніші ERP-системи призначені для управління не тільки окремою компанією, але і її постачальниками, партнерами й клієнтами (Collaborative Commerce), тому ERP-системи інтегруються з Інтернет-технологіями. Новою тенденцією в розвитку логістичних фірм в Західно-Європейських державах є формування загальноєвропейської системи товароруху, яка передбачає наявність декількох опорних логістичних центрів та регіональних логістичних товарно-розподільчих центрів, які взаємодіють один з одним [7].

Підсумовуючи можна зауважити, що необхідно розвивати та вдосконалювати виробничу, технічну та технологічну базу маркетингової логістики в різних галузях економіки, створювати логістичні товаропровідні структури, створювати мікро- та макрологістичні системи різного рівня. Але Україні немає необхідності повторювати той довгий історичний шлях, яким пройшла логістика в закордонних державах. Використовуючи накопичений ними досвід та свій потенціал, необхідно прискореними темпами впроваджувати сучасні логістичні підходи та системи в господарській діяльності підприємств.

 

 

Адрианова Т. Р. Логистика – эффективный инструмент управления промышленным предприятием в новых условиях / Т. Р. Адрианова // ЛОГИНФО. – 2002. – № 3. – С. 14-18.

Альбеков А. У. Коммерческая логистика: учеб. пос. [для вузов] / А. У. Альбеков, О. А. Митько. – Ростов н/Д: Феникс, 2002. – 416 с.

Гаврилов Д. А. Управление производством на базе стандарта MRP II / Д. А. Гаврилов. – [2-е изд. ]. – Питер: СПб, 2008. – 416 с.

Гаджинский А. М. Логистика: учебник / А. М. Гаджинский – [18-е изд. ]. – М. : Издательський дом, 2010. – 375 с.

Кальченко А. Г. Логістика: підручник / А. Г. Кальченко. – К. : КНЕУ, 2006. – 284 с.

Окландер М. А. Контуры экономической логистики / Окландер М. А. – К. : Наук. думка, 2008. – 176 с.

Смирнов І. Г. Ринок логістики в Польщі як країни-члена ЄС очима польських дослідників / І. Г. Смирнов // Науковий вісник Волинського нац. у-ту ім. Л. Українки. – 2008. – № 7. – C. 35-40.