Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Економічна підтримка як засіб легітимізації російської військово-політичної присутності в Абхазії та Південній осетії

Тип работы: 
Стаття
К-во страниц: 
7
Язык: 
Українська
Оценка: 
Кавказький регіон протягом кількох останніх століть є ареною міжетнічних конфліктів. Сьогоднішній його стан дає підстави констатувати, що проблема залишається невирішеною. Розпад Радянського Союзу та проголошення незалежності Грузією, Азербайджаном і Вірменією лише призвели до розмороження багатьох етносепаратистських рухів, які до цього перебували у латентному становищі. Проблема Нагірного Карабаху, Абхазії, Південної Осетії – це лише кілька наглядних прикладів політичної дестабілізації в регіоні на ґрунті етносепаратизму.
Одна з головних причин складності врегулювання означених конфліктів полягає у постійному втручанні Російської Федерації (РФ) в перебіг міжетнічних взаємин регіону. Прагнучи втримати колишні радянські республіки у сфері свого геополітичного впливу, РФ ще з початку 1990-х рр. свідомо потурала етнічному сепаратизму в Грузії та Азербайджані. Кульмінацією такої політики стали події літа 2008 р., що призвели до створення під протекторатом Росії двох маріонеткових (формально «незалежних») республік – Південної Осетії та Абхазії.
Зауважимо, що Абхазія та Південна Осетія − це ті етнічні регіони Грузії, які демонструють стійкі сепаратистські тенденції. Наприклад, Абхазія отримала суверенітет ще у період існування СРСР. Водночас усі етносепаратистські конфлікти підсилювалися громадянською війною на початку 1990-х років [16]. Наростання сепаратистських настроїв у Грузії підштовхнуло уряд країни до силових методів вирішення проблеми, що врешті призвело до російсько-грузинської війни 2008 р. Такі реалії стали закономірним продовженням сепаратиських рухів на теренах Грузинської республіки, оскільки більшість із них підігрівалися та підтримувалися, як військово так і фінансово РФ.
Той факт, що РФ не зважаючи на настійні вимоги офіційного Тбілісі не вивела свої війська з Абхазії та Південної Осетії напередодні конфлікту, призвів до нової його ескалації. Залучивши до військової кампанії 2008 р. 58 російську армію, президент РФ Д. Медведєв заявив: «…немедленное прекращение насилия и защита мирного населения, среди которого большинство русские граждане − вот главная стратегическая задача русской армии» [17]. Проте такі висловлювння Д. Медведєва засвідчують також інший аспект: РФ більше не буде миритися з тим зовнішньо-політичним курсом Грузії, який сповідує М. Саакашвілі [6; 3].
Для РФ Кавказький регіон та басейн Чорного моря – це перш за все транспортний коридор для експорту вуглеводнів у напрямку Південної Європи, Близького Сходу та Південної Азії [2, с. 3]. При цьому, економічні інтереси США та ЄС, що синхронно перетинаються з російськими, додають проблемності в непрості відносини двох держав. Гостроти у конфлікт додає й пронатівський курс М. Саакашвілі, який шляхом інтеграції до Північно-Атлантичного альянсу намагається вивести Грузію із зони політичного і соціально-економічного впливу РФ [12, с. 14]. Його відверта прозахідна політика і суперечить російським геополітичним намірам [13; 5].
Одним із головних інструментів, за допомогою яких РФ намагається відстоювати свої інтереси на Кавказі, є економічне лобіювання. Саме така стратегія була застосована й у випадку Південної Осетії та Абхазії. Новопроголошені маріонеткові держави отримали всебічне економічне сприяння з боку РФ, що стало інструментом забезпечення лояльності їх населення до російської військово-політичної присутності.
Одним із напрямів реалізації такої політики є видача паспортів осетинам та іншим вихідцям із РФ, які проживають у Грузії [11]. Національний склад останньої станом на 2009 рік становить 1, 5% росіян від загальної чисельності населення республіки, кількість яких стрімко збільшується особливо в конфліктних прикордонних з РФ зонах. Водночас значна частина росіян проживає і на території Абхазії (більше 12, 4%), що призводить до стрімкого зростання кількості так званих «російських громадян» і надає можливість РФ говорити про їх національно-економічні інтереси та захист [11; 9].
Фінансова протекція, що регулярно надається невизнаним республікам РФ − основний локомотив для розвитку економіки Абхазії та Південної Осетії. Такі реалії зумовлюються потребою у фінансуванні не лише соціальних програм бунтівних республік, але й провідних напрямів у їх економіці. Для прикладу, державні підприємства Південної Осетії працюють лише на 1/5 власної потужності, а агропромисловий комплекс країни взагалі є збитковим [8].
Іншим прикладом може слугувати і хитка економіка Абхазії, основою якої є виключно роздрібна торгівля та туризм. Відсутність важкої індустрії, кораблебудування тощо (які б допомагали суттєво наповнювати державний бюджет) і є тими факторами, що змушують керівництво бунтівних республік приймати фінансову допомогу [9].
Російські фінансові потоки, що надходять до бунтівних регіонів взагалі неможливо проконтролювати. Наприклад, пенсії й зарплати для 80 тисяч так званих «громадян» РФ, які мешкають у Південній Осетії, перераховуються щоквартально з російського бюджету. Водночас населення Південної Осетії, включаючи й тих, хто живе в прикордонних грузинських селах не перевищує 30 тисяч чоловік. Попри те, навіть така їх сумарна цифра викликає певні сумніви у провідних експертів та статистів. Існують й інші фонди в РФ, з яких до невизнаних республік нелегально надходять сотні мільйонів рублів [15, с. 3].
Після війни 2008 р. до травня 2010 р. РФ виділила на відновлення економіки Південної Осетії 26 мільярдів рублів (або 840 мільйонів доларів). Проте, незважаючи на таку активну фінансову допомогу, відновлювальні роботи в Південній Осетії рухаються дуже повільно. В 2010 р. РФ додатково виділяє республіці ще 5, 7 млрд. руб. на відновлення її інфраструктури. Загалом для відновлення економіки цих республік РФ вклала більше 50 млрд. руб. Для порівняння, ця сума перевищує бюджети 61 з 86 російських регіонів, у тому числі й тих, де є потужний індустріальний комплекс [9; 10].
Отже, очевидність російської економічної підтримки як засобу легітимізації російської військово-політичної присутності проявляється у таких факторах:
ініціюванні у Південній Осетії (за фінансової підтримки РФ) референдуму щодо приєднання до великої наддержави.
військовому узалежненні бунтівних територій від російських миротворців.
контролюванні урядом Південної Осетії так званої «фінансової чорної діри в російському бюджеті» [4, с. 3].
Такі реалії свідчать про те, що РФ готова до фінансової експансії Грузії, оскільки військові засоби досягнення певних завдань не будуть позитивно сприйматися ООН та іншими міжнародними організаціями [8]. Тому території невизнаних республік стрімко відновлюють власну економіку та нарощують військову потугу за рахунок північного сусіда. При цьому президент Південної Осетії Едуард Кокойте стверджує, що Грузія просто відверто заздрить останній, а жодного фінансово-економічного походу РФ на Кавказ не існує [14]. Перераховуючи спільні з РФ здобутки, він наводить такі факти: розбудову у м. Цхінвалі трьох футбольних і баскетбольних майданчиків зі штучним покриттям, обладнання 18 тренажерних залів, завершення будівництва дитячої юнацької школи з футболу тощо [7].
Та це не цілком усі будівельні проекти, які готова фінансувати РФ. Згідно з комплексним перспективним планом з відновлення й соціально-економічного розвитку республіки (на 2009−2011 рр.) РФ планує виділити ще 9, 5 млрд. руб. До цього можна додати й реалізацію будівництва у м. Цхінвалі двох 45-квартирних п’ятиповерхових будинків, що проектуються за стандартами ЄС. Варта уваги й реконструкція порту Сухумі, яка обійшлася РФ понад 30 млн. доларів [9].
Зрозуміло, що відновлювані роботи ведуться не лише за російські кошти, але й російськими будівельними компаніями, які постійно виграють той чи інший тендер. Попри це, у 2009 році розпочалася відбудова житлових районів, що були зруйновані війною у 2008 р. Фінансова допомога РФ, звичайно ж надається тільки під гарантії лояльного ставлення осетинів і абхазів до російської присутності на їх територіях, у тому числі й військової. Розбудова РФ нових військових баз та символічна плата за їх розташування, зрештою гарантії військової безпеки − та модель, яка на думку керівництва РФ має влаштовувати всі сторони конфлікту [14]. Очевидно, що фінансові проблеми Південної Осетії вирішуються у Москві ще з початку 1990-х рр., а допомога першій від РФ складає 60% усіх бюджетних надходжень республіки [5; 9].
Варта уваги й нібито «партнерська» економічна співпраця РФ з її сателітами. Прикладом можуть слугувати умови, які РФ створює для експорту будматеріалів із Південної Осетії та Абхазії. Відразу після війни лише Абхазія розпочала поставляти до РФ у великій кількості щебінь, пісок, гравій тощо [1, с. 9]. Для їх підвезення було безкоштовно відремонтовано та відновлено значний відрізок залізничного шляху, 55 мостів і естакад, які були ушкоджені війною. Зовнішня торгівля Абхазії теж зорієнтована виключно на російські ринки: її експорт становить лише 13% при імпорті в 87%. При цьому майже всі експортно-імпортні операції зорієнтовані на РФ [1, с. 8].
Опираючись на вище перераховані факти, стверджуємо, що російська економічна політика є одним із визначальних чинників сепаратизму в Кавказькому регіоні. Прийняття осетинами та абхазами фінансової допомоги від РФ − ніщо інше як згода на російську військову присутність у цьому регіоні. Такі реалії стоять на заваді не лише територіальної цілісності Грузії, але й поглиблюють розкол у середині держави.
 
Список використаних джерел
 
Андрианов В. Актуальные проблемы и перспективы торгово-экономического сотрудничества России со странами СНГ/ В. Андрианов // Маркетинг. – 2003. − № 4. – С. 3−18.
Андрусечко П. «М’яка підчеревина» Росії [Електр. ресурс]. / Петро Андрусечко. – Режим доступу: http: //ukrzurnal. eu/ukr. archive. html/1074/. – Загол. з екр.
Басараб М. М. Етнічний сепаратизм як наслідок проблем у сфері міжнародного права [Електр. ресурс]. / М. М. Басараб. − Режим доступу: http: / /vuzlib. com/content/view/1147/73/. − Загол. з екр.
Виклик Росії // День. – 2008. – № 142. – С. 3.
Грузія після «революції троянд» [Електр. ресурс]. − Режим доступу: http://5ka.su/ref/history/1_object7947.html. − Загол. з екр.
Дмитренко В. Сучасна Росія і її взаємини з країнами «близького зарубіжжя» [Електр. ресурс]. / Володимир Дмитренко. − Режим доступу: http://www.aoss.org.ua/cgi-bin/index.pl? page=amat&id=58. − Загол. з екр.
Е. Кокойти pагрожує знищувати вогняні позиції Грузії [Електр. ресурс]. − Режим доступу: http://www.rbc.ua/ukr/top/show/e_kokoyty_prigrozil_unichtozhat_ognevye_p... i_gruzii030820081 − Загол. з екр. 
Экономика Грузии будет полностью разрушена [Електр. ресурс]. − Режим доступу: http://moemnenie.org/showthread.php?t=9368. − Загол. з екр.
Енциклопедія [Електр. ресурс]. − Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/ − Загол. з екр.
Инвестиции в Грузию могут закончиться [Електр. ресурс]. − Режим доступу: http://ibk.ru/43691.html − Загол. з екр.
Нечаєва-Юрійчук Н. До питання про причини та ймовірні наслідки грузино-російського конфлікту у серпні 2008 / Н. Нечаєва-Юрійчук // Історична панорама. – 2008. – Вип. 7. – С. 157−165.
Портніков В. Війна і гроші / Віталій Портніков // Галицькі контракти: діловий тижневик. – К., 2008. – С. 14.
CAPTCHA на основе изображений