Емоційний компонент у процесі формування діалогічного мовлення студентів

Методика викладання української мови тісно пов’язана з такими суміжними дисциплінами, як лінгвістика, психологія, педагогіка, логіка, філософія та іншими.

Для формування діалогічного мовлення потрібно враховувати різні психологічні особливості, серед яких яскраве місце займає емоційність. Під емоційністю розуміються «властивості людини, які характеризують зміст, якість і динаміку її емоцій і почуттів» [6, c. 463].

Змістові аспекти емоційності відображають явища і ситуації, які мають особливу значущість для суб’єкта. Вони тісно пов’язані зі стрижневими особливостями особи, її моральним потенціалом: спрямованістю мотиваційної сфери, світоглядом, ціннісними орієнтаціями тощо.

Якісні властивості емоційності характеризують ставлення особи до явищ навколишнього світу і знаходять своє вираження в знаку і модальності емоцій, які домінують. До динамічних властивостей емоційності належать особливості створення, протікання і припинення емоційних процесів та їх зовнішнього вираження [6, c. 463].

Характерною рисою емоційних переживань є їх полярність. Кожне з них має явно виражений позитивний чи негативний відтінок, породжуваний відношенням його об’єкта до потреб, прагнень людини (приємне – неприємне, задоволення – незадоволення, радість – горе, симпатія – антипатія, любов – ненависть тощо). Звичайно, протилежні переживання є несумісними в один і той же момент життя людини. Проте у складних почуттях вони можуть утворювати суперечливу єдність (наприклад, сміх крізь сльози). Емоційність – одна з найважливіших характеристик людської індивідуальності. І в найбільш широкому розумінні емоційність визначається, як «здатність переносити емоції» [3, с. 5]. У нинішній час виділяються й досліджуються три аспекти емоційності: динамічний, якісний і змістовий. Провідними, стержневими А. Є. Ольшаннікова і Л. А. Рабінович вважають якісні особливості емоційності, оскільки саме вони виражають суть емоційного переживання [4, с. 65-73]. Якісні властивості емоційності характеризують стійку схильність людини до переживання емоцій певного знака модальності. Основними виступають емоції чотирьох модальностей – радості, гніву, страху і смутку. Частіше та інтенсивніше переживання однієї з цих емоцій свідчить про її домінування в якісній структурі емоційності, що надає відповідного інтонаційного забарвлення усьому внутрішньому світові людини і впливає на її поведінку. У дослідженнях останнього часу модальна структура емоційності розглядається не тільки в плані домінування тієї чи іншої емоції, але як рангова послідовність чотирьох базальних (основних) емоцій, що дозволяє враховувати їх взаємозв’язок і взаємовплив. Роль цієї структури в діалогічному спілкуванні безперечна: поведінка і переживання співрозмовників забарвлені індивідуальними сполученнями базальних емоцій, крім цього, ефект впливу на них партнерів діалогування є також різноманітним. Залежно від того, як емоції впливають на діяльність людини, їх характеризують як «активні, або стенічні (ті, що підносять житєдіяльність людини, посилюють її енергію, спонукають до діяльності), так і пасивні, або астенічні (такі, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують її» [5, с. 335].

У наш час ученими висловлюються думки про емоції як одну з підсистем свідомості. Так, наприклад, психологи висунули постулат про те, що емоційність характеризує звичайні стани свідомості і також передує когнітивним (пізнавальним) процесам. Когнітивна теорія емоцій розглядає їх як функцію розуму. У цьому ж напрямі когнітивні емоції досліджує К. Р. Шерер [10, с. 143-165]. Ф. Данеш вважає, що «когніція викликає емоції, тому що вона емоційна, а емоції впливають на когніцію, оскільки вони містяться в усіх рівнях когнітивних процесів» [9, с. 272-291]. На цих же позиціях стоять інші учені. У когнітивній теорії емоцій обґрунтовується ідея про те, що фундаментальні емоції утворюють основні структури свідомості. Принципово важливим для нашого аналізу є також і висновки про те, що людина до усвідомлення предметно-логічного значення висловлювання усвідомлює його емоційне-оцінне значення.

Досліджуючи пізнавальні та емоційні процеси, психологи С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, Л. С. Виготський доказали помилковість відмежовування емоційної сфери від мислення. У працях Л. С. Виготського аргументовано стверджується положення про єдність інтелекту й афекту [1]. У роботах С. Л. Рубінштейна доводиться, що мислення виступає єдністю емоційного та інтелектуального [7]. О. М. Леонтьєв [2] показав, що мислення має емоційну (афективну) регуляцію. Це положення О. М. Леонтьєва стало для психологів, які досліджують проблеми мислення, методологічним. На думку О. К. Тихомирова [8], із мислительною діяльністю пов’язані всі емоційні явища – афекти, емоції, почуття. Його дослідження доводять факт емоційної регуляції мислительної діяльності і те, що емоційна активізація є необхідною умовою продуктивної інтелектуальної діяльності. Дослідження психології переконують в існуванні емоційної регуляції мовленнєвої діяльності.

Учені з цього приводу вважають, що: переважна більшість емоцій людини інтелектуально опосередкована; між емоційними та інтелектуальними процесами мислення існує закономірний зв’язок; розвиток емоцій відбувається в єдності з розвитком мислення; емоції беруть участь у регуляції мислення і його мотивації; емоція – одна зі складових частин мислення. Мислення й мова взаємопов’язані, тому істинність людського мислення проявляється у мовленнєвих вчинках, у тому числі й емоційних. У них виявляється практичність, чуттєвість, реальність мислення взагалі і його емоційного аспекту зокрема.

Співвідношення між емоціями і мисленням має такий аспект: емоції – це один із видів відчуттів. Відчуття реальні (страждання від образи, задоволення від заслуженої похвали та ін.) незрівнянно сильніші від тих відчуттів, що воскресли в пам’яті або передбачаються. Найбільш яскрава думка про емоції і відчуття є слабшою від найбільш притупленого відчуття. У цьому протиставленні думки й емоції акцент зроблений на безпосередні, тобто фізіологічні (інстинктивні) емоції, які можуть сприйматися, відчуватися і виражатися, минаючи мислительну опосередкованість. Мовне ж вираження і відчуття емоцій є неможливими без мислення.

Отже, зі сказаного можна зробити висновок, що вся лексика (в тому числі й емотивна та експресивна) має понятійну базу. Інша справа, що поняття бувають різними: крім чисто логічних, можливі такі, які здатні співвідноситися з емоційним спрямуванням особи. На мовному й особливо на мовленнєвому рівнях емоційна пристрасність мовця, яка завдяки емоційному досвіду певної мовної спільноти є типізованою і соціологованою, прикрашає зміст відповідного поняття, а також семантику лексики, що виражає ці поняття в мовленнєвій діяльності. Усім різноманітним почуттям і їхнім якостям відповідає те багатство слів, що є в кожній мові. Із проаналізованої літератури робимо висновок, що емоційність тісно пов’язана з експресією, яка сприяє стилістичної маркованості висловленого тексту.

 

 

1. Выготский Л. С. О двух направлениях в понимании эмоций в зарубежной психологии в начале 20 века // Вопросы психологи / Л. С. Виготський. – 1968. – № 2. – С. 149-156.

2. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность / А. Н. Леонтьев. – М. : Просвещение, 1975. – 304 с.

3. Олійник Г. А. Виразне читання: основи теорії. Навчальний посібник / Г. А. Олійник. – К. : Вища школа, 1995. – 207 с.

4. Ольшанникова А. Е. Опыт исследования некоторых индивидуальных характеристик эмоциональности // Вопросы психологи / А. Е. Ольшанникова, Л. А. Рабинович. – 1974. – № 3. – С. 65-74.

5. Питання психології засвоєння учнями мови. Наукові записки. Т. 7. / За ред. Г. С. Костюка – К. : Рад. шк., 1957. – 246 с.

6. Психология. Словарь / Под ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. – М. : Политиздат, 1990. – 494 с.

7. Рубинштейн С. Л. О мышлении и путях его исследования / С. Л. Рубинштейн. – М. : Изд-во АН СССР, 1959. – 146 с.

8. Тихомиров О. К. Психология мышления / О. К. Тихомиров. – М. : Изд-во МГУ, 1984. – 270 с.

9. Dianes F. Cognition and emotion in discourse interaction: A preliminary survey of the field // Preprints of the Plenary Session Papers. XIV-th International Congress of linguists organized under the auspices of CIPZ. Berlin / F. Dianes. -10-15 August. 1987. – S. 272-291.

10. Sherer K. R. Vocal affect expression: A revive and a model for future research // Psychol. Bull / K. R. Sherer. – 1986. – № 99. – S. 143-165.