Риторика "Слова о полку Ігоревім"

 

1. “СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ” ЯК ПАМ’ЯТКА ДАВНЬОРУСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

2. РИТОРИКА “СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ”

2.1 Науковий підхід до риторичності твору

2.2 Огляд основних прийомів риторики художньо-літописних творів

Список використаних джерел

 

 

Щаслива випадковість в 1795 р. привела аматора і збирача древніх російських пам'ятників А. І. Мусіна-Пушкіна до відкриття найціннішого пам'ятника стародавньої російської літератури – «Слова о полку Ігоревім». «Слово» було написано із приводу невдалого походу на половців сіверського князя Ігоря Святославича в союзі з його братом Всеволодом із Трубчевська, сином Володимиром з Путивля і племінником Святославом Ольговичем з Рильська. Похід відбувся наприкінці квітня – на початку травня 1185 р. Князь Ігор, який потрапив у полон до половців, втік з полону восени того ж року. Побувавши в Новгороді-Сіверському, а потім у Чернігові, він направляється в Київ до князя Святослава, де й застає нас заключна частина «Слова».

Таким є історичне підгрунтя нашого пам'ятника. Він являє собою здобуток писемної творчості, однак не може бути присвяченим до певного імені: автор «Слова» нам невідомий. Можна лише сказати, що він був дружинник, швидше за все – київського князя Святослава, який виступає у «Слові» центральною політичною фігурою, яка володіє всією силою політичного і морального авторитету. Він зображується як виразник ідеї загальруських інтересів і непогрішний суддя князів, що своїми сепаратними діями приносили горе і лихо Руській землі. До Святослава, який насправді не завжди був на висоті у якості хранителя всеросійських інтересів, автор «Слова» явно упереджений і переоцінює його авторитет та політичну мудрість. Це є найбільш природним для поета-публіциста, який, у силу свого положення і особистих зв'язків, стояв близько до київського князя. Поет міг бути й жителем півночі за своїм походженням, але, мабуть, на час походу Ігоря вже міцно влаштувався в Києві при дворі Святослава. Зміст «Слова» не дає нам ніяких підстав для твердження, що його автор був учасником походу. У «Слові» відсутні ті конкретні подробиці в описі подій походу, які були б природні в очевидця, який безпосередньо спостерігав все що відбувається.

Поетичний геній автора «Слова» живився книжковою літературою його часу – оригінальною й перекладеною – і, очевидно, найбільшою мірою усною народною поезією. Немає підстав найбагатшу усно-поетичну стихію «Слова» обмежувати вузькими рамками спеціально дружинного середовища, грунтуючись тільки на тому, що сам автор був дружинником. Немає жодних даних для того, щоб стверджувати наявність специфічно дружинних особливостей епічної або пісенної усної творчості, специфічно дружинної поетики, відмінної від поетики, характерної для творчості селянства.

І тим більше не можна говорити про те, що культурний, а отже і літературний, рівень дружини в цілому, як і взагалі привілейованих шарів древньої Русі, був різко відмінний від відповідного рівня селянської маси. До того ж дружина не являла собою цілком замкнутого соціального шару; вихідці з холопів і селян попадали не тільки в молодшу дружину, що було явищем досить звичайним, але іноді й у старшу.

 

 

 

Про штучність і риторичність у Слові о полку Ігоревім можна довго й даремно сперечатися, оскільки в сучасній свідомості риторика – не прийоми створення тексту, а штучна пафосність високого стилю, хоча відомий дослідник цього твору Орест Міллер говорив, що «... багато чого в Слові штучне, риторичне». Саме тому у зайвій «риторичності» стилю Слова о полку Ігоревім скептики і вбачали доказ «дуже пізнього походження пам'ятника» – твердження, побудоване на логічній помилці. Слово о полку Ігоревім багато в чому є риторичний твором, але, по-перше, риторика властива дуже багатьом здобуткам древньої російської літератури, зокрема, літератури XI і XII ст. ; по-друге, є різна риторика. І саме риторика Слова відрізняється високими достоїнствами.

Увага до художньої сторони пам'ятника завжди дозволяла виділяти в ньому особливості мови, за допомогою яких створювалася властива тексту висока образність, а переважаюча увага до жанру Слова о полку Ігоревім неминуче повертає до проблеми риторики, і тоді виявляється, що цей твір є переважно риторичним.

Ф. І. Буслаєв відзначав у Слові о полку Ігоревім дієслівні рими, повторення дієслів на початку пропозиції, початок фрази зі слова, яким закінчується попередня (анепіфора), використання у вигляді кличної форми особистого імені, повтори, дактилічні закінчення періодів і т. д.

Він також окреслив особливості мови, які припускають установку на ритмічну організацію тексту, тобто говорять про усну його основу. На думку С. Вольмана, термін “риторика” у відношенні до Слова о полку Ігоревім варто використовувати обережно: перед нами звичайна риторична проза, хоча наявність поетичного задуму автора присутня, а тому допускати використання риторичних прийомів можна.

У спеціальній роботі І. П. Єрьомін описав основні із цих прийомів:

відступ;

пряма мова;

антитеза;

обіг;

перенос в описі минулого в сьогодення;

риторичні повтори слів і пропозицій;

притча;

риторичне питання й вигук;

прийоми порівняння й паралелізму.

Згодом, поглиблюючи перспективу вивчення художніх особливостей Слова о полку Ігоревім, почали говорити також про монологи, діалоги