Види комунікативного впливу

 

1. Види комунікативного впливу

2. Подібність і відмінність невербальної поведінки людини і тварин

Список використаної літератури

 

 

Комунікація у широкому розумінні ототожнюється з поняттям «спілкування». Стосовно вузького тлумачення міжособистісної комунікації, то вона являє собою складний процес, у ході якого відбувається не лише обмін інформацією (це формальний бік справи), а те, як вона формується, відправляється, отримується, уточнюється, перероблюється, обговорюється, розвивається, тобто що людина думає перед тим, як виголосити інформацію, яким чином вона виражає свою думку словами, як доносить цю думку до співрозмовника, як отримує від нього інформацію про те, чи думка була правильно інтерпретована, як співрозмовник на неї реагує, яким чином відбувається процес обговорення. Саме тому характеризувати комунікацію лише як обмін інформацією – це не тільки зводити її до процесів, які відбуваються в будьяких інформаційних системах, а й не помічати її специфіки, яка проявляється у наступному:

комунікація передбачає наявність єдиного комунікативного простору;

учасники комунікації є активними суб'єктами взаємного інформування, тобто, спрямовуючи інформацію, один учасник спілкування передбачає активність іншого; інший, своєю чергою, також має орієнтуватися на мотиви, цілі, установки партнера, аналізувати їх (окрім, звичайно, аналізу власних мотивів, цілей, установок) ;

у ході виголошування думки кожним учасником налагоджується спільна діяльність;

активність суб'єктів комунікації передбачає не формальний «рух інформації», а активний обмін нею;

у процесі комунікації відбувається взаєморозуміння (непорозуміння), яке досягається наявністю зворотного зв'язку, а також значущістю інформації;

інформація, яка пройшла з одного кінця в інший і повернулась назад, об'єднує партнерів в єдине інформаційне поле;

загальний смисл виробляється за умови, коли інформація не просто прийнята, але й осмислена, тобто відбувається процес спільного осягнення предмета розмови;

характер обміну інформацією визначається тим, шо за допомогою системи знаків партнери можуть вплинути один на одного; а ефективність комунікації вимірюється тим, наскільки вдалим є цей вплив;

інформація, яка зародилася у процесі обміну, набагато глибша, ніж попередня; вона може суттєво різнитися за смислом від попередньої;

комунікативний вплив можливий лише за умови, коли людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), та індивід, який її приймає (реципієнт), наділені єдиною або подібною системою кодифікації і декодифікації, тобто, іншими словами, люди мають говорити однією мовою;

комунікація психологічно можіива за умови, якшо знаки, закріплені за ними значення (це відображення найсуттєвіших та узагальнених сторін предметів і явищ) і смисли (це той суб'єктивний зміст, якого набуває слово в конкретному контексті) відомі всім учасникам комунікативного процесу;

в учасників комунікації має бути ідентичне розуміння ситуації спілкування;

у ході обміну інформацією можуть виникнути комунікативні бар'єри.

Є люди, ніби від природи наділені хистом обмінюватися інформацією у процесі спілкування, формувати, уточнювати, переробляти, розвивати та обговорювати її. Вони інтуїтивно вгадують, як треба поводитися в різних ситуаціях і з різними людьми, що сказати, як донести свою думку до співрозмовника, яку інформацію зробити доступною для нього, а яку приховати. Робиться це з різною мстою: щоб справити на них приємне враження й викликати симпатію до себе; зачаровувати присутніх своєю зовнішністю, власним голосом, манерою поведінки, своєю ерудицією, способом подавання інформації, вмінням слухати й відповідати співрозмовникові; отримати певну інформацію, необхідну для подальшої взаємодії тощо. Згадати хоча б Чичикова з «Мертвих душ» М. В. Гоголя, якого навіть Соба-кевич після першого Знайомства назвав «щонайприємнішою людиною». Звісно, Чичиков не може бути для нас прикладом для наслідування, але його вміння «зачаровувати» людей, слухати й виголошувати інформацію привертає нашу увагу. Сказане наводить на думку про те, що досягти взаєморозуміння під час комунікації і створити спільне інформаційне поле – справа надзвичайно складна. Здавалося б, і комунікатор, і реципієнт бажають, щоб їхня інформація була зрозумілою. Водночас, щоб вона справді стала такою, необхідно осилити складний комунікативний процес, який і зветься міжосо-бистісною комунікацією.

Специфіка людської комунікації проявляється в конкретних ситуаціях комунікативного впливу. Залежно від спрямованості інформації, виокремлюють аксіальний і ретіальний види комунікації. При цьому аксіальна (віл лат. axis – вісь) комунікація спрямовує свої сигнали на окремого одержувача інформації, тобто на окрему особу чи групу людей, а ретіальна (від лат. rete – мережа) – має своїм адресатом багатьох реципієнтів. Особливості аксіальної комунікації здебільшого застосовуються в ситуаціях безпосереднього міжособистісного спілкування, а масове спілкування використовує моделі ретиальної комунікації.

За характером впливу інформація, яка йде від комунікатора, може бути спонукальною і констатувальною. Спонукальна інформація висловлюється в наказі, проханні, пораді, інструкції. Цей вид інформації розрахований на те, щоб стимулювати^кусь дію. Виходячи з цього вона виконує такі функції: активізація поведінки, тобто спонукання до дії в заданому напрямі; інтердикція – імпульс, який не допускає певних дій, заборона небажаних видів діяльності; дестабілізація, яка передбачає порушення окремих автономних форм поведінки. Констатувальна інформація передається у формі повідомлення. Вона має на меті зміну поведінки не безпосередньо, а опосередковано. За цілями повідомлення розрізняють регуляторну (спонукує партнера до дії), емоційну (адресована до почуттів і переживань реципієнтів) і обізнану (передає тільки відомості про об'єкт) інформацію.

Стосовно форм передавання інформації, то зазвичай виокремлюють безпосередню міжособистісну комунікацію і масову, організовану і стихійну. Масова організована (офіційна) комунікація – це систематичне поширення спеціально підготовлених