Правила при діалогічному спілкуванні

 

1. Яких правил потрібно дотримуватися при діалогічному спілкуванні

2. Типи спілкування

3. Види взаємодії у спілкуванні та їх особливості

4. Основні стилі розв’язання конфліктів

Список використаної літератури

 

 

Діалог – це двосторонній обмін інформацією у вигляді питань та відповідей. Монологічний і діалогічний тексти розрізняються між собою як з погляду структури, що лежить в основі мовленнєвої ситуації, так і з погляду закономірностей текстоутворення, що в них діють.

Відмінності в структурі мовленнєвої ситуації визначаються розподілом ролей між учасниками мовленнєвого акту. Монологічний текст – це усне чи письмове мовлення однієї особи, інший учасник мовленнєвого акту – адресат, реципієнт, або мислить, або не відразу реагує (лінійний ланцюжок речень). Діалогічний текст репрезентує альтернативний ланцюжок, який утворюється чергуванням висловлювань двох або декількох учасників мовлення.

В основі діалогу лежить діалогічна єдність: вираження думок та їх сприйняття, реакція на них, яка знаходить відображення у структурі цього акту мовлення. Діалог складається з взаємопов'язаних реплік співрозмовників.

Діалогічне спілкування являє собою не один якийсь вид мовленнєвої діяльності його учасників, а мовленнєвий акт (обмін інформацією), у якому говоріння і слухання є нерозривно пов'язаними видами мовленнєвої діяльності.

Основними ознаками діалогу є намір, цілеспрямованість і правила ведення розмови. Цілеспрямованість мовленнєвої дії в діалозі – це наявна чи прихована мета мовця (слухача)  (повідомлення про щось, питання, наказ, порада, обіцянка тощо). Для того, щоб досягнути своєї мети, кожен зі співрозмовників реалізує свій намір, спонукаючи партнера до певних мовленнєвих дій.

Необхідними для діалогу є правила ведення розмови:

а) повідомлення подається певними порціями;

б) повідомлення відповідає темі розмови;

в) співрозмовники роблять мовлення зрозумілим і послідовним.

Істотним для діалогу є той факт, що відповідач знає, про тему розмови, що дуже важливо. Саме знання ситуації і є тією ознакою, яка визначає граматичну структуру усного діалогічного мовлення.

Для того, щоб діалог дав позитивні результати, необхідно дотримуватися наступних правил:

Для того, хто говорить, важливими є:

доброзичливість, поваг до партнера;

ввічливість, відсутність категоричності;

скромність у самооцінках, ненав'язливість;

орієнтація на партнера, створення для нього психологічного комфорту;

постійне стимулювання зацікавленості партнера до проблем спілкування;

логічність у викладі своїх поглядів та пропозицій;

підтримка уваги партнера, стимулювання його активності у сприйнятті;

вибір такого стилю розмови, який був би сприятливим не тільки для ситуації спілкування, а й для сприйняття партнером.

врахування дистанції у спілкуванні, системи жестикуляції і міміки тощо.

Для тих, хто слухає:

не шкодувати часу для того, щоб вислухати партнера;

терпимо і шанобливо ставитись до того, хто говорить;

не перебивати партнера, вислухати його до кінця;

дати партнерові змогу проявити себе у спілкуванні, стимулвати його активність;

використовувати мовні, жестові, мімічні засоби емоційно-психологічної підтримки того, хто говорить.

Дотримання наведених правил сприятиме безконфліктному спілкуванню.

Вміння слухати під час діалогу має першочергове значення для людського спілкування. За статистичними підрахунками час, який ми витрачаємо для контактів на роботі і вдома, розподіляється таким чином: 9% – пишемо, 16% – читаємо, 30% – розмовляємо і 45% – слухаємо (точніше, повинні слухати). Слухати – це не просто мовчати, це вміти зосередити й утримувати увагу на предметі розмови протягом її перебігу.

Крім того, існують загальні для обох партнерів діалогу правила поведінки:

говорити по суті і красиво.

говорити лише тоді, коли є про що сказати.

говорити коротко і точно.

говорити, щоб вас чули.

не вживати незрозумілих слів.

говорити так, щоб вас цікаво було слухати.

менше жестикулювати.

не читати мораль у процесі діалогу.

прагнути тримати себе впевнено навіть у складній ситуації.

не піддаватися емоціям.

прагнути постійно контактувати з аудиторією або опонентом.

 

 

Для характеристики особливостей спілкування у соціальній психології використовують також поняття «тип спілкування». Відомими і описаними в науковій літературі є такі типи:

менторський тип спілкування, який грунтується на принципі суворого підкорення одного співрозмовника іншому, зорієнтований на повчання, інструктаж. В наш час оновлення та демократизації суспільного життя, гуманізації стосунків для учасників взаємодії особливо неприйнятним стає такий тип спілкування, адже він пригнічує активність одного із співрозмовників, стає причиною негативного ставлення один до одного, призводить до погіршення морально-психологічного характеру стосунків;

«інформативний» тип спілкування, спрямований на передавання певної інформації. «Інформативне» спілкування в сучасному комунікативному процесі не є достатньо ефективним, адже проста ретрансляція інформації призводить до пасивного її сприйняття, не створює умов для обміну думками, самостійного пошуку шляхів розв'язання проблем на основі наукової методології;

«натхненне» спілкування вважається справжнім показником високої культури контактів. Цей тип спілкування, характерний для демократичного стилю взаємодії, вирізняється активною співучастю кожного з учасників комунікативного процесу, вмінням партнерів проявляти вимогливість водночас із справедливістю, вмінням підтримувати розмову, слухати опонента тощо. Саме тому принципами такого типу спілкування є взаємозаміна, взаємодопомога, співробітництво й діалог;

«конфронтаційний» тип спілкування, який нині стає дидактично необхідним, адже схиляє до дискусії, діалогу з опонентами.